Це був чоловік з іншої планети: Єгор Біркун з Кривого Рогу загинув у бою

Біографічні дані

Єгор народився 9 серпня 1997 року, жив у Кривому Розі, тут закінчив 81 ліцей.

 Згодом — Металургійний технікум і Криворізький національний університет.

Коли Єгору було 21, у 2018 році він почав службу у полку «Азов», там провів три роки. Коли приходив у короткочасні відпустки, приходив тренуватися у спортивну залу – займався змішаними єдиноборствами.

Із колегами-спортсменами майже ніколи не говорив про армію – хлопці разом готувалися до спортивних виступів, чемпіонатів і тренувань. Після повернення із контрактної служби Єгор став тренером клубу, мав вихованців та вихованок різного віку.

Саме туди, до побратимів з «Азов», Єгор і повернувся напочатку повномасштабного вторгнення армії РФ в Україну.

«Хлопці, все нормально»

Як і переважна більшість українських військовослужбовців, навіть коли ворог обстрілював позиції із важкої артилерії, або точилися вуличні бої, Єгор завжди розповідав близьким, що у нього все добре. Про це розповідають і його друзі.

Роман Ахремчик та Сергій Литвинов, тренери у громадській організації Viking Team, нині згадують телефонні розмови і листування із другом. Стабільного зв’язку не було, тож розмови були короткі:

Хлопці, все нормально. Коротка відповідь і все […] Він із першого дня розумів, що поїде. У нас є спільний тренерський чат і він написав: «Хлопці, і буду їхати».

Єгор не єдиний спортсмен клубу, який пішов воювати – нині у війську і Олексій Валевахин, один із тренерів Viking. Усі тренери пам’ятають Єгора як дужого хлопця із високим спортивним IQ. Роман Ахремчик розповідає:

Він легко аналізував свої дії, поєдинок, легко міг перебудувати план на бій. Єгор частково дослухався до того, що ми казали. Завдяки тому, що слухав нас добре, неодноразово закінчував достроково свій бій.

Пам'ятаю добре два виїзди: один раз їздили на змагання обласного рівня “патріот”. Там він бився із хлопцем, я казав комбінацію, він мене почув і у 2 раунді переміг нокаутом. І пам’ятаю виїзд у Верхньодніпровськ -- там він також перший раунд відбоксував, у перерві ми йому підказали що як, Єгор вийшов і достроков закінчив бій.

У залі всім «діставалося» від Єгора – щойно він прийшов займатися, у 2020 році, всі бачили – хлопець має досвід:

Як зайшов у залу.. Здоровий хлопець! На той момент всі вигрібали від нього. Правий удар його відчутний був для голови нашої, – посміхається Сергій Литвинов.

«Чоловік з іншої планети»

Попри розповсюджені байки, які поширює російська пропагандистська машина, всі друзі в один голос розповідають про добру душу Єгора.

Він взагалі на звіра схожий не був. По ньому взагалі не можна було сказати, що він був на фронті та воював. Це була така людина добра, чесна. Він був настільки добрий… Знаєте, в залі ніколи не було розмов про війну, чи там, мовляв, ми маємо когось нищити. Це зараз вже ненависть з’явилась до росіян. Від нього ми ні разу не чули такого, — розповідає Роман Ахремчик.

Він був як старший брат, говорить 16-річний вихованець Єгора Богдан Кузь. З того часу хлопці займалися спортом разом.

Коли у Богдана був перший важливий бій, Єгор не зміг із ним поїхати, з підлітком був інший тренер, але Єгор постійно писав в Інстаграмі: «Що ти, як ти?»

Коли наступного разу Богданові «секундував» уже Єгор, хлопця переповнювала гордість – адже за його спиною стояв один із дійсних чемпіонів Європи із MMA.

Це дуже приємно, коли ти виходиш битися, а за тобою камінна стіна. І ти розумієш, що за нього треба битися.

Чути від нього слова похвали це було шось неймовірне – я за ці слова дрався до останнього навіть коли хотів здатися. Він казав мені шось і я бився,  ледь не помираючи, — згадує Богдан.

Коли прийшла звістка про те, що Єгор зі зброєю в руках загинув, захищаючи Маріуполь, його вихованець довго не міг повірити у це – все чекав, що тренер зателефонує і покличе на тренування:

Мій головний план – продовжити справу Єгора. Чи це буде бійцівське чи військове – я поки не вирішив, але буду продовжувати за нього битися до останнього.  Він справжній Герой і загинув зі зброєю у руках, намагаючись допомогти своєму побратиму. Це чоловік не з цієї планети…

У клубі, де тренував Єгор, товариші облаштували куточок пам’яті тренера. Тут його бійцівські рукавички зі змагань, плакат із фото.

Одразу, коли дізналися, що Єгора з нами нема, ми вирішили зробити банер з написом “Герої не вмирають”. Тому що Єгор для нас Герой, який залишиться з нами назавжди і спостерігав за нашим тренувальним процесом завжди, контролював його, — говорить Сергій Литвинов.

Коли Україна нарешті переможе російських окупантів, криворіжці на честь друга організують змагання з MMА, бо ж їхні вихованці мають знати усе про тих, хто захистив їхню можливість розвиватися і бути сильними.

Замість епілогу

Криворожанка Юлія, наречена Єгора, поділилися із редакцією «Першого Криворізького» частиною однієї з нотаток коханого. Дівчина каже: це дуже особисте, але важливо, щоб криворіжці, яких завдяки героїзму українських військових, війна не зачепила аж настільки, розуміли, про що думають солдати на передовій.

Мариуполь берут в кольцо, и, возможно, я из него никогда больше не выйду, но раз так суждено случиться, я решил принять смерть как мужчина. С боем и потерями со стороны врага. Сейчас уже прошло 10 дней с начала войны, наши позиции сейчас далеко не самые лучшие. Город находится в плачевном состоянии, и мы отсечены от основных благ таких как вода, свет и в скором времени, чувствую, начнутся проблемы с едой. Наверное, не проходило ни дня, чтобы я не думал о смерти и в какие-то дни эта мысль лишь проходит где-то мимо, а иногда плотно въедается в сознание и сеет панику. НЕ знаю, чем это все закончится. Я пересмотрю все свои взгляды на жизни, мне очень хочется выжить и вернуться домой, взять в жены любимую девушку, обнять маму и жить спокойной жизнью. Но я не знаю, переживу ли я хотя бы эту ночь…, — з нотатника Єгора в телефоні.

Єгор загинув 22 березня. Поховати близькі змогли його лише через кілька місяців – у серпня, за день до 24-го дня народження.