Проти номенклатури і мафії: голос проукраїнських партій Кривого Рогу в 90-х

До цього фото, вміщеного в “Криворізьких відомостях” за 19 червня 1993 року, ми ще повертатимемося в наших оглядах. Бо навесні та влітку 1993 року Кривий Ріг лихоманило — тривав шахтарський страйк. Шахтарям не виплачували зарплату вже тривалий час, у відповідь на це частина з них відмовилися виїжджати з шахт на поверхню, а інші влаштовували велелюдні мітинги на площі перед міськвиконкомом.

У середині червня цього року на першій шпальті “Криворізьких відомостей” вийшла спільна заява, підписи під якою поставили О. Половина, Л. Балабат, В. Кривда, Р. Пастернак та Є. Федаш. Звертаючись до гірників і металургів, вони зазначали:

“Тяжкий період ми переживаємо. Але страйки ставлять і нас, і нашу державу в ще тяжчий стан. 
Огляніться назад. Що дали попередні страйки? Кому вони були потрібні? 
Номенклатурні директори хочуть поставити вашими руками державу на службу собі. Саме вони з номенклатурними ж Радами усіх рівнів намагаються нажити собі на людському горі і вашими руками політичний капітал. 
Як говорять наші хомичі: ми служили і будемо служити людям. Це будучи секретарями міськомів та директорами банків зараз. Сидіти склавши руки не можна. За людську гідність треба боротись. 
Але історія вчить, що до страйків закликають ті, хто прийшовши до влади завтра, післязавтра поставлять страйкарів до стінки. Так зробили більшовики в 1917 році”.

Про що говорить нам ця замітка? Що проукраїнські діячі Кривого Рогу мали сміливість сказати слово врозріз “хайповій” на той момент темі і що вони вважали великою загрозою для розвитку держави номенклатуру. 

Що таке номенклатура? Вікіпедія підказує, що це “явище, притаманне тоталітарним політичним системам 20 століття із суспільствами закритого типу, зокрема й для радянської адміністративно-командної системи. 

До відновлення незалежності 1991 року, в Україні існувала особлива невелика ланка суспільства — партноменклатура, яка поєднувала привілейовану касту партійних (в державі була єдина керівна партія КПУ) працівників, котрі мали окремі поліклініки, санаторії тощо. 
Впродовж її утворення і поповнення, добір кадрів на основі «ділових якостей» поступово було витіснено набором за політичними ознаками, насамперед — за відданістю «лінії партії» а згодом, якомусь певному керівнику”.

Під згаданими у відозві “хомичами” мається на увазі Дмитро Михайлович Хомич, який у листопаді 1989 - серпні 1991 року обіймав посаду 1-го секретаря Криворізького міського комітету КПУ Дніпропетровської області, а в 1991 році призначений керуючим Центрально-Міського відділення «Промбудбанку» України міста Кривого Рогу. 

Очевидно, що на той момент Дмитро Хомич був для проукраїнських партій та рухів Кривого Рогу уособленням номенклатури, яка активно “перефарбовувалася” і пристосовувалася до нових реалій. 

І те, що “Криворізькі відомості” опублікували цю відозву, у якій, до речі, містяться і тези з підтримкою деяких вимог мітингувальників, свідчить про сміливу громадянську позицію редакції та підтримку проукраїнського вектору розвитку.
До речі, про Дмитра Хомича. Ми знаємо, що його вже нема серед живих. А вікіпедія цього не знає.

Ми знаємо також, що зараз із підписантами тієї відозви. Олександр Половина, який підписав заяву від “Руху” (“Народний Рух України”), викладач тоді Криворізького державного педагогічного інституту (тепер це університет), уже покійний. 

Як і Роман Пастернак, підписант від Всеукраїнського об’єднання “Державна самостійність України”. Пана Романа, який помер у 2021 році, називали “останнім Соколом”, про нього з безмежною повагою писали наші колежанки з сайту “0564.ua”.

Живуть і кожна по-своєму продовжують працювати для розвитку України Любов Балабат, Євгенія Федаш і Валентина Кривда. 

Ми принагідно дякуємо їм за послідовну державницьку позицію та пропонуємо вам знайти в архіві газети “Криворізькі відомості”, який оцифровує і викладає у доступ для всіх користувачів інтернету “Перший Криворізький” цінну особисто для вас інформацію.