Бізнес у 1990-х по-криворізьки: концерни, президенти і загнані в кут підприємці

Та не будемо про сумне — почитаймо і подумаймо над роздумами людини, яка в 1993-му очолила Спілку підприємців Кривбасу, Володимира Дунаєвського. Інтерв’ю з ним опубліковане в травневому числі “Криворожских ведомостей” — незалежної криворізької газети, архів якої з ініціативи журналістки Ольги Гончар оцифровує і викладає у вільний доступ користувачів інтернету онлайн-медіа “Перший Криворізький”.

Уже заголовок налаштовує на роздум: “В. Дунаєвський "Спілка підприємців Кривбасу має займатися політикою". Це дискусійне твердження президент спілки розшифровує згодом: 

Я спілку бачу в перспективі як партію. Але я за партію, яка не буде партією банкірів та бізнесменів. Ні, ми маємо створити баланс, рівні умови — щоби населення змогло купувати нашу продукцію, а бізнесмен міг виробляти її. Але яка перспектива в ділової людини то, можливо зараз, коли споживач, тобто. його покупець бідує з кожним місяцем, а самого підприємця женуть з кута в кут парламент з урядом своїми Декретами та постановами. Тому ділові кола й мають думати про висування своїх депутатів із фінансуванням їхніх програм.

З весни 1993 року і аж до спочатку парламентських навесні 1994-го, а потім і місцевих та виборів Президента України влітку 1994-го Кривий Ріг трусило в передвиборчій лихоманці. 

Завуальованим натяком на це є і фраза про “перше інтерв'ю Володимира Абрамовича Дунаєвського як двічі президента — будучи президентом концерну "Євроатлас", він став ще й президентом Спілки підприємців Кривбасу”. 

Журналіст Ніколай Мєдвєдь пояснює, що концерн "Євроатлас" за рік існування став помітною в місті комерційною структурою, проте залишився свого роду інкогніто. 

Автор інтерв’ю знав і повідомив читачам, що Володимир Дунаєвський до приходу в бізнес працював у системі метробуду в Дніпрі. Але в серпні 1991-го звільнився, здав квартиру та переїхав до Кривого Рогу, бо “побачив: усе руйнується, зрозумів: перспектив далі ніяких. Метробуд став синонімом слова "довгобуд", причому чим далі, тим гірше, і залишатися в тій системі означало приректи себе на животіння”.
Далі підприємець розповідає, що він розпочав бізнес у Кривому Розі, тому що “у цьому місті в мене залишилися друзі. Ось з одним із них, Петром Бабенком, який працював до цього у "Криворіжжитлобуді", ми склалися і склеїли фірму. Зареєстровано її було 25 листопада 1991 року, називалася "Віват". [...] У лютому 92-го у нас був місячний оборот вже 12,5 млн, а до 10 квітня було вже 16 фірм, серед них по дві — у Чехословаччині, Грузії, Прибалтиці. Так і з'явився концерн "Євроатлас".

Підприємець розповів, що вони займаються не лише поширеним тоді посередництвом, а й розгортають виробництво будматеріалів, меблів, шпалер, посуду, закупили міні-заводи з виробництва сиру, переробки овочів, ковбасний цех. 

Де все це поділося через роки? На жаль, концерн у 2013 році був визнаний банкрутом… 

Не збереглося згадок і про щойно створену на момент проведення інтерв’ю Спілку підприємців Кривбасу, як і про кілька її “попередниць”. 
Можливо, тому, що тоді, як лебедя, рака і щуку, намагалися гуртувати в одну структуру і тих, хто власним потом і недоспаними ночами заробляли перші копійки, і тих, хто “нарішували” капітал завдяки знайомствам, і керівництво великих промпідприємств.
І фінал такої спілки не міг бути іншим, якщо очолювала її людина, яка вважала, що “директорів потрібно зробити власниками контрольних пакетів акцій керованих ними держпідприємств. [...] Не згоден і з тим, що господарями держпідприємств мають стати колективи. Загальне — це нічиє, і наша історія це переконливо доводить. [...] Так, звичайно, можна роздати всі акції трудовим колективам, але зрештою господарями все одно зможуть стати лише небагато, так навіщо марнувати час”.
Саме цей підхід зрештою, як ми знаємо, і породив існування олігархів, колапс влади, правоохоронної системи та безліч інших політичних, економічних, соціальних та інших проблем. І в Кривому Розі їх відчували дуже гостро, особливо в 1990-х. 
Це не видно з оглянутого нами інтерв’ю, але очевидно з інших матеріалів і випусків газети “Криворожские ведомости”. Саме оцифрований архів цього незалежного медіа за 1991-1993 роки, де висвітлювалося життя “не першого, але і не другого за значущістю міста”, ми запрошуємо вас читати й осмислювати.