Як криворізькі спортсменки перемагали на чемпіонатах Європи і світу з самбо і вільної боротьби

Поглянемо, які це давало плоди в сьогоднішньому огляді незалежної газети «Криворожские ведомости», архів якої з ініціативи журналістки Ольги Гончар оцифровує і викладає у вільний доступ користувачів інтернету онлайн-медіа “Перший Криворізький”.

«Після тривалих вагань, прийшовши до зали гірничорудного інституту бодай для того, щоб побачити, як проходять тренування, я була така здивована і зацікавлена, що не втрималася і взяла до рук фотоапарат», - поділилася своїми відчуттями Олена Склярська, авторка розлогої статті в №33 «Криворожских ведомостей» за 1992 рік. – «Було дивно спостерігати за жіночими тілами, які боролися: у них відчувалася якась котяча пластика і водночас чоловіча сила і спритність. Знімати було важко, бо їхні рухи були непередбачуваними». 

Після тренування Борис Сотник познайомив спортсменок із кореспонденткою і вони мали змогу поспілкуватися. На той час Світлана Одай займалася спортом уже 8 років, а Ілона Ломоносова – три. У розмові Світлана зізналася, що спочатку соромилася розповідати, що займається боротьбою, але потім усе стало на місця. Ілона додала, що в залі вони одні, а на вулиці абсолютно інші, і багато хто навіть не здогадувалися, що вони займаються боротьбою.

«Жінка завжди залишається і має залишатися жінкою», - каже Світлана Одай. – «Застосовуємо больові прийоми, дотримуючись правил боротьби. Хлопці більш технічні. Жінка – емоційна навіть у самбо. Але гнучкість жіночого тіла дозволяє і біль легше переносити, і від захвАту простіше вислизати». Це лише маленький фрагмент великої статті, у якій дуже глибоко і тактовно розкрито і характери спортсменок, і особливості їхнього життя, і специфіку тодішнього життя в місті.
Тренував дівчат у палаці спорту Новокриворізького гірничо-збагачувального комбінату талановитий тренер Борис Сотник. Він виростив не одну спортивну «зірку», і, скажімо, Світлана Одай згадує про нього дуже тепло, як про «тренера від Бога». 

«Він одним із перших у місті приділив серйозну увагу жіночому спорту і добився значних успіхів: дві його вихованки, дві Світлани – Одай і Лепіхіна - стали чемпіонками Європи. А в грудні минулого року Світлана Лепіхіна стала переможницею першості світу з самбо», -  писали про нього «Криворожские ведомости».
2-5 квітня 1993 року в Хмельницькому проводився чемпіонат України з самбо серед жінок. Тоді чемпіонка України 1992 року Світлана Одай брала участь у цих змаганнях після травми, та попри це в кожному бою мала чисту перемогу і стала чемпіонкою України в своїй ваговій категорії. Світлана Лепіхіна стада срібною призеркою, а Ілона Ломоносова (яка на той час навчалася в профтехучилищі №14) «взяла» бронзу.  

Улітку 1993 року вихованки Бориса Сотника – Світлана Одай, Ілона Ломоносова та Світлана Лепіхіна – стали чемпіонками Європи з самбо. Завдяки їм Україна на цих змаганнях отримала командну перемогу, випередивши 10 команд-учасниць. Цій визначній події «Криворожские ведомости» присвятили першу шпальту, і в статті про перемогу наших спортсменок перелічені підприємства, які виділили кошти на їхню поїздку до Турину – без такої допомоги в той економічно скрутний час спорт не вижив би.

«Можливо, слово «мужність» не дуже підходить нашим чарівним чемпіонкам, але саме ця риса характеру допомагала їм у їхньому нелегкому (у прямому й переносному сенсі) шляху до нагород», - зауважила фотокореспондентка «Криворожских ведомостей» Олена Склярська. До речі, усі фото криворізьких спортсменок робила саме вона.
На чемпіонаті світу з самбо 1993 року три криворізькі самбістки мали неабиякий успіх: Світлана Одай виборола «срібло», Ілона Ломоносова - «бронзу», а Світлана Лепіхіна стала чемпіонкою світу у своїй ваговій категорії.

«Звісно, були і сльози радості, і сльози відчаю. Можна було побачити, як гірко плакав француз-важковаговик, який зазнав поразки, і як котилися сльози щастя по щоках Свети Одай», - описувала побачене на чемпіонаті фотокореспондентка Світлана Склярська. 

За підсумками спортивного 1993 року Світлана Одай увійшла до десятки найкращих спортсменів Кривого Рогу.

До речі, у цій десятці жіночий спорт показав кількісну перевагу: із 10 перелічених осіб шестеро – жінки.
Звісно, нас цікавило, чим займаються ці видатні спортсменки зараз. Нам вдалося поспілкуватися зі Світланою Кравченко (у дівоцтві Одай) — відомою в Кривому Розі тренеркою відділення боротьби дзюдо дитячо-юнацької спортивної школи (ДЮСШ) №9. Вона розповіла, що про Світлану Лепіхіну давно нічого не чула. Давно не спілкувалася і з Ілоною Ломоносовою, хоча чула, що та виїхала, схоже, до Ізраїлю.
Сама Світлана Кравченко (Одай) після початку повномасштабного російського вторгнення за наполяганням старшої доньки виїхала до Канади і зараз перебуває там. До речі, обидві доньки Світлани – спортсменки, молодша, Анастасія – тренерка в міський дитячо-юнацькій спортивній школі №2. І величезну вдячність у тому, що в їхній родині сформувалася така династія, Світлана висловлює покійному тренеру, Борису Сотнику. Каже, що хоче і планує повернутися і надалі працювати в дитячо-юнацькій спортивній школі №9, де й багато років до того.
Більше подробиць про видатних криворізьких спортсменок та про життя в Кривому Розі в 1991-1993 роках читайте в оцифрованому онлайн-медіа «Перший Криворізький» архіві незалежної газети «Криворожские ведомости».