Як у Кривому Розі страйкували через відсутність громадського транспорту

Про це дізнаємося з незалежної преси того часу — газети «Криворожские ведомости», архів якої з ініціативи журналістки Ольги Гончар редакція онлайн-медіа «Перший Криворізький» оцифрувала і виклала у відкритий доступ.

Перший бунт відбувся на Рудничній та Трампарку, на межі двох районів — Інгулецького і тодішнього Дзержинського (тепер Металургійний) у понеділок, 26 жовтня 1992 року. Тоді на житломасиві Південного ГЗК міська влада неочікувано перекрила рух трамваїв. У відповідь на це люди перекрили весь дорожній рух у районі зупинки “Руднична”.

“Хтось запропонував просто «громити» зупинені машини. У кульмінаційний момент з'явилася міліція і дуже просто вирішила проблему, посадивши населення в автобуси, які невідомо звідки взялися. Автобуси довезли народ до трампарку і залишили на волю всіх вітрів”, — повідомляв кореспондент “Криворожских ведомостей”.
На Трампарку кількість протестувальників збільшилася приблизно втричі. У якийсь момент обурення людей сягнуло критичної точки — і вони почали бити вікна у диспетчерській. 

Джерело фото
Як саркастично описував ці події газетяр: “Диспетчери уникли «суду Лінча» лише завдяки нормам ГТО, які здавалися у дитинстві. Народне свято загрожувало перерости в загальноміське, але чомусь несподівано почало вщухати. Загалом конфлікт був вичерпаний”.

Увечері п’ятниці, 12 березня 1993 року, на зупинці "Майдан Праці", де, як відомо, на той час закінчувався (або починався) маршрут швидкісного трамвая «стояв народ на зупинці, пританцьовуючи від холоду. Постукували на кільці вагони швидкісного трамвая, ще й ще підвозячи потенційних пасажирів автобусів. А повз проїжджали ці самі автобуси, порожні та напівпорожні, так звані "зальотні". Мороз дужчав. Народ танцював і матюкався. І якось так непомітно, у ритмі залихватського степу, заповнив народ усю проїжджу частину дороги».

Коли кореспонденти газети «Криворожские ведомости» Володимир Стецюк, Григорій Омельницький і фотокореспондентка Світлана Склярська опинилися в гущі подій, дорога була вже перекрита і нікого нікуди вже не пускали.
Учасник стихійного страйку, робітник НКГЗК Атленов сказав: «До "Майдану Праці" доїхав швидкісним трамваєм, і ось уже дві години стою тут на зупинці. Живу я на 129-му кварталі, але звідси не можу доїхати додому. Ось ми й організували щось на кшталт такого маленького страйку. Ми хочемо, щоб сюди приїхала міліція та організувала перевезення людей попутними автобусами».
Працівниця науково-дослідного гірничорудного інституту (НДГРІ) Фетісова розповіла: «У нашому місті поїздка на роботу — суцільна мука. Доводиться на 2 години раніше виходити на зупинку "Кафе Степове", щоб я змогла о 8-й годині ранку потрапити на роботу. Маршрутних автобусів то доводиться чекати по півтори години, то вони йдуть вервечкою. Швидкісний трамвай працює нормально, і він безперервно підвозить людей сюди, але звідси поїхати нема на чому. Пішки на 173 квартал дійти не можна: немає ні тротуару, ні освітлення».
Водій автобуса 97-го маршруту Гнатюк поділився: «Автобусів не вистачає через те, що немає запчастин. Багато автобусів у парку стоять взагалі без двигунів. Частину водіїв перенавчатимуть на “Ікаруси”, решту скорочуватимуть. Маршрути у нас дуже напружені, дороги нікуди не годяться. Гума не витримує. Ми їдемо, як черепахи. Запчастин немає. Зарплата у водіїв невелика: 15-16 тис. карбованців. Звідси, звісно, і плинність кадрів».
Подальші події розвивалися якщо вже не стрімко, то принаймні послідовно: народу прибувало, прибувало і транспорту, який народ не пропускав ні в той, ні в інший бік. З “державних мужів” першими на місце події прибули начальники обох райвідділів міліції: Жовтневого (тепер Покровського) та Саксаганського, оскільки місце дії опинилося на кордоні між ними. Вони пообіцяли розвезти всіх додому. Але народ змінив свою першу вимогу і зажадав, щоб на площу Праці привезли тих, хто, на думку людей, винен у неподобстві. З винних прибув лише начальник автопідприємства 14136 А.А.Здутов.

Закінчився цей страйк-бунт так само раптово, як і почався. Просто як по команді люди зійшли з проїжджої частини та розбіглися по автобусах, які для них таки підігнали.
Ці події, на жаль, не змінили ситуацію кардинально - ще й сьогодні добратися в потрібне місце громадським транспортом буває складно. У чому, на вашу думку, корінь “транспортної проблеми” Кривого Рогу? Напишіть у коментарях!