Геть від Москви: як у Кривому Розі в 1990-х закликали скинути економічне ярмо

Оглянемо такий текст з оцифрованого архіву цього медіа за 1991-1993 роки, створеного з ініціативи журналістки Ольги Гончар редакцією онлайн-медіа “Перший Криворізький”.

Осінь 1993 року в Україні була холодною, та ще й супроводжувалася галопуючою інфляцією і тотальним дефіцитом. Крім того, на весну 1994 року намічалися парламентські вибори, тож це був іще й час політичної боротьби. І в незалежній газеті “Криворожские ведомости” була низка критичних публікацій передвиборчого формату, із-поміж яких привертає увагу наступна (перепрошуємо за капслок, але він тут виправданий): “У ТОМУ, ЩО МИ МЕРЗНЕМО, ВИНЕН, ХОЧ ЯК ЦЕ ДИВНО, МОРОЗ…”

Автор статті, економіст Микола Скринько, окреслює ситуацію з опаленням у місті та країні так: “Без війни, без стихійних лих нас призвели до стану, коли час заводити "буржуйки" для опалення та скіпку для освітлення. І це сталося в країні, яка у 1986 році експортувала 17711 мільйонів кіловат-годин електроенергії, мала перевищення експорту над імпортом у 7414 мільйонів кіловат-годин”. 
Пояснюючи причини такого стрімкого падіння енергетичного добробуту, автор статті (зауважимо: в 1993 році!) пояснював: “Виробництво електроенергії в Україні здебільшого базується на використанні теплоелектростанцій, які дають понад 65% від її загальної кількості, 30% виробляється на атомних та лише 5% - на гідроелектростанціях. Отже, 95% виробництва електроенергії залежить від надходження на електростанції енергоресурсів – природного газу, топкового мазуту, вугілля та збагаченого урану. На жаль, за рахунок власних джерел Україна покриває лише 40% потреб теплоелектростанцій, а за сировиною для атомних електростанцій на всі 100% залежить від Росії”.

Звісно, енергетична залежність від Росії в умовах переходу до взаєморозрахунків за відокими цінами посилювалася. А “сусіди” використовували цю залежність, зокрема і для політичних цілей. Але, на думку автора статті, головних винуватців енергетичного “провалля” треба було шукати в Україні.
“Наша Верховна Рада, формуючи нове законодавство України з економічних питань, наприклад, при прийнятті податкового законодавства від початку заклала міну під українську економіку, яка вибухнула цієї осені. Невідомо, якими міркуваннями керувалися наші парламентарі, які, ухвалюючи закон про податки після Росії, затвердили його в свідомо гіршому, ніж російський варіант, що відразу ж сприяло відтоку українського капіталу, тоді ще рубльового, до Росії. Причому зроблено це свідомо”, — був переконаний Микола Скринько.

Для остаточного розуміння: за новим податковим законодавством підприємці мали платити податок з доходу в розмірі 75%. Тодішній заступник голови Нацбанку України М. Байрака (припускаємо, що йдеться про Михайла Байраку, народного депутата України від Кривого Рогу) на запитання підприємців, як можна працювати з таким податком, за словами автора статті, відповідав: "А ви переводьте капітал до Росії, ха-ха". 

Джерело: Верховна Рада України — Портал відкритих даних Верховної Ради України: Набір відкритих даних «Фотографії народних депутатів України (I скликання)», image proper, Attribution, https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=121029057  

Від моменту прийняття такого законодавства директори підприємств (значну частину серед яких становили так звані “червоні директори” — люди, які обійняли високі посади за радянських часів і мали радянські цінності). І ці величезні капітали працювали на стабілізацію російського рубля. 

Аналогічні наслідки мало й ухвалене в той період законодавство про податки з валютної виручки, що полягало в обов'язковому 50-відсотковому продажу за купони за встановленим Національним банком курсом. Таким чином, валютні кошти також стало безглуздо отримувати в Україні, і вони залишалися на рахунках у закордонних банках. А це мало ще сумніші наслідки.

“Гроші українських підприємств, що залишилися на рахунках у російських банках, пішли на погашення заборгованості України перед Росією, причому з огляду на високий рівень інфляції та відсутність індексації цих вкладів не змогли покрити цю заборгованість. Це становище ще більше посилилося стрімким здешевленням карбованця по відношенню до рубля. Таким чином, на сьогоднішній день заборгованість України перед Росією щодо енергоносіїв становить 800 млрд рублів”.
Через борг теплові та атомні електростанції не могли отримувати необхідні обсяги енергоносіїв із Росії і влазили в борги: станом на грудень 1993 року заборгованість підприємств-споживачів електроенергії електростанціям України становила 1,6 трильйона рублів.

На думку автора статті, “керівники України породили таку вакханалію цін, що будь-яка продукція, пройшовши повний виробничий цикл, збільшувала свою вартість щонайменше на 1% на день. Підтримуючи обрані підприємства держсектора, уряд породив дефіцит національного бюджету, який тепер намагаються ліквідувати, підвищивши ціни на продовольство в середньому вдвічі та промислові товари в півтора з відрахуванням до бюджету 50% від суми переоцінки”.

Усе це, на думку Миколи Скринька, є наслідком того, що чинна на той момент більшість Верховної Ради (так звана “група 239”) намагалася пом’якшувати перехід до ринкової економіки. Але в тодішніх умовах це було схоже на пігулки для хворого, який потребує хірургічного втручання.

Далі економіст перелічує помилки Верховної Ради та уряду в економічній політиці, які призвели до кризи економіки. І після цього робить висновок: “у тому, що ми сьогодні мерзнемо і відчуваємо дефіцит в електроенергії, винен, як не дивно… О.Мороз – лідер "групи 239". Втім, і в економічній кризі також”.

Джерело: Автор: original by maidan.org.ua; cropped by user:TnoXX — http://maidan.org.ua/news/index.php3, CC BY 3.0, https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=42558826 
Проросійський політик і громадський діяч Олександр Мороз на той час (1990-1994) очолював “групу 239” (“За Радянську суверенну Україну”). Це була група прокомуністично налаштованих депутатів Верховної Ради України, які “тягли” Україну назад у Радянський Союз. 

Ще в 2019 році Олександр Мороз балотувався в президенти України, і тоді набрав менше 2% голосів. Діяльність Соціалістичної партії України, яку очолював Олександр Мороз, була в Україні остаточно заборонена судом 22 жовтня 2022 року. Усунення проросійських політиків від можливості прийняття будь-яких рішень на державному рівні відбулось через 30 років.
Користувачі з правами перегляду цього файлу можуть бачити коментарі й пропозиції