Вакансій нема, а попит шалений: приховане і реальне безробіття в Кривому Розі в 1990-х

«Будуть проблеми з працевлаштуванням і у випускників КГРІ та низки технікумів — вакансій для ІТП, особливо гірничого профілю, вже практично немає. Ну і, звичайно, серед перших можуть поповнити ряди безробітних випускники загальноосвітніх шкіл, яким не вдасться вступити до інститутів, технікумів та училищ», — прогнозував навесні 1992 року заступник начальника цієї установи.

Утім, із чоловічою та молодіжною зайнятістю ситуація в 1992-1993 роках була не кращою. Про це дізнаємося зі шпальт незалежної газети «Криворожские ведомости», архів якої за 1991-1993 роки з ініціативи журналістки Ольги Гончар оцифрувала і виклала у відкритий доступ редакція онлайн-медіа «Перший Криворізький».
Коли говорять про економічні труднощі 1990-х, за цим щоразу ховається щось інше. Одним із таких «прихованих» явищ було безробіття.
У ситуації, коли не було соціальних мереж, банківських карток та інших звичних сьогодні речей, втратити роботу, на якій видавали на зарплату реальну готівку, було страшно. Але і продовжувати працювати в умовах, коли зарплату не платили місяцями, сенс бачили не всі. Тож на початку 1990-х реальне і приховане безробіття стало проблемою.
У липні 1992 року на першій шпальті «Криворожские ведомости» опублікували інтерв’ю з тодішнім заступником директора Криворізького міського центру зайнятості населення Юрієм Федоренком. 

Він відразу зазначив, що на той момент на обліку в центрі перебувало 159 безробітних. При цьому на той час очікувалося вивільнення близько 5 тисяч працездатних громадян. Те, що чиновник називав «вивільненням», означало скорочення.
«Основна маса скорочень припадає на ІТП (інженерно-технічних працівників. — авт.) та службовців (85%), причому, в числі вивільнених працівників 81% становлять жінки. У п'ять разів порівняно з груднем минулого року зменшилася кількість вакансій — з 11 тисяч до 2720. Є в тому числі ще 71 вакансія для ІТП та службовців та 21 — для керівників», — зазначив Юрій Федоренко.
Після публікації указу Президента про комерціалізацію сфери торгівлі та обслуговування в місті очікували сплеску безробіття. Але його не просто не сталося, а з названих сфер на офіційний облік не стала жодна людина.
Та й загалом Юрій Федоренко сказав, що не обвального безробіття не очікується. А от так зване структурне — цілком реальне. «Такі інститути, як НІГРІ (науково-дослідний гірничорудний інститут. — Авт.), ВНІПІрудмаш (науково-дослідний та проєктно-конструкторський інститут гірничого машинобудування. — Авт.), ВНІІБТГ (науково-дослідний інститут з буріння. — Авт.) та інші, сьогодні фактично опинилися без засобів для існування. У результаті сотні висококваліфікованих фахівців можуть залишитись за бортом. Така ж доля чекає і на управлінців багатьох підприємств», — попереджав Юрій Федоренко.
Але, за його словами, сама система міської служби зайнятості була досить стійкою. Тут працювало близько 60 висококваліфікованих співробітників і співробітниць. Щомісяця підприємства та установи спрямовували передбачені законом про зайнятість відрахування в такому обсязі, що «за рахунок їх, у разі потреби, ми зможемо, напевно, утримувати якийсь час з півміста - виплачувати допомогу по безробіттю, матеріальну допомогу сім'ям безробітних, оплачувати навчання».
Через кілька місяців, у вересні 1992 року, «Криворожские ведомости» опублікували текст із промовистою назвою «Криворіжсталь» і безробіття: віч-на-віч». У ній повідомляли, що через економічні причини комбінат скоротив обсяги виробництва третього блюмінгу, СПЦ-3 та штрипсового стану другого сортопрокатного цеху.

«Люди цих колективів спрямовані на роботу до виробничої будівельно-монтажної фірми «Житлобуд». Зроблено це перш за все з метою не скорочувати, не звільняти людей, зберегти трудові колективи, які склалися, сподіваючись, що настане час, коли вони запрацюють на повну потужність».
Таке вирішення проблеми не влаштовувало повністю ні керівництво, ні людей. Але такий графік дозволяв зберігати робочі місця та заощаджувати паливно-енергетичні ресурси. Розповівши про ці проблеми, журналістка додала: «якби міські будівельники були спритнішими, нова меблева фабрика, обладнання для якої закупила «Криворіжсталь», прийняла б майже 3 тис. металургів на роботу». Про яку меблеву фабрику йшлося, чому для неї закуповував техніку комбінат, і що сталося з цією фабрикою? Якщо ви знаєте — напишіть нам.
«За січень-вересень 1993 року загалом місту чисельність незайнятого населення становила 30030 людина, зокрема 21040 робочих і 8990 службовців. Серед них 21067 — звільнені за власним бажанням, 1656 — раніше зайняті домашнім господарством та понад 6 тисяч осіб — інші категорії незайнятого населення. Робітники становили 70,1% незайнятого населення.
За віком ринок праці характеризується так: молодь до 30 років — 46,5%, особи передпенсійного віку — 1,5%, інші категорії громадян — 52%. Вперше шукали роботу 2145 молодих громадян, у тому числі випускники загальноосвітніх шкіл минулого та нинішнього років — 1073, випускники середніх спеціальних та вищих навчальних закладів — 613, випускники ПТУ — 157», — таку статистику наведено в статті «Стан ринку праці у місті Кривому Розі за 9 місяців 1993 року», опублікованій у №45 «Криворожских ведомостей» за 1993 рік.

Окремо в статті наведено інформацію про «приховане» безробіття, завдяки якому, як ідеться в тексті, «вдалося зберегти у народному господарстві міста 4200 працюючих». Суть «прихованого» безробіття полягала в тому, що частину людей відправляли у відпустки без утримання, частина працювали неповний робочий день або тиждень. «Перебували у таких відпустках 42241 працівник, 1572 особи працювали неповний робочий день та 17833 — неповний робочий тиждень. Найтриваліші відпустки без утримання на гранкар'єрі — 32,2 дні на одного, що перебуває у відпустці, автопідприємстві №14130 — 30,1 дня, Дзержинському рудоремонтному заводі — 24,9, Криворізькому заводі гірничого машинобудування — 22,7, Північному ГЗК — 1 , комбінаті "Криворіжсталь" — 20,0».
За 9 місяців 1993 року було створено 687 нових робочих місць, на що витратили 4,2 млрд крб. У пошуках роботи до служби зайнятості звернулося 4567 громадян, і понад половину з них складали жінки. І працевлаштовувалися вони частіше за чоловіків: якщо питома вага працевлаштованих жінок у січні-вересні 1992 року склала 27,7%, то за аналогічний період 1993 року їх було вже 63,7%.
А найбільше в той період підприємства потребували бухгалтерів та юрисконсультів. «Необхідні працівники юридичних спеціальностей гірничорудному інституту, орендному підприємству "Криворіжуніверсал", заводу з ремонту рухомого складу, торгово-промисловому підприємству «Ятрань», торговому підприємству "Заріччя", Новокриворізькому ГЗК…» Також великий попит був на будівельників, транспортників тощо. «У жовтні були потрібні робітники наступних спеціальностей: газорізальники — 200 осіб, вантажники — 126, муляри — 322, покрівельники по рулонній покрівлі — 132, маляри — 288, монтажники внутрішніх сантехнічних робіт — 103, монтажники — 394, монтери колії — 162, облицьовувачі-плиточники — 131, вогнетривники — 111, теслі — 242».
Попри загалом критичну економічну ситуацію, у місті не закривалися промислові підприємства та різні установи й організації, а отже, і не очікувалося масового безробіття. І його не сталося. Натомість, як ми знаємо з перспективи 30 років, люди знайшли себе в різних сферах: одні перекваліфікувалися, інші зайнялися приватним бізнесом тощо.

Сьогодні міський центр зайнятості вже не відіграє такої важливої ролі, як це було 30 років тому. Цифровізація значно спростила пошук роботи і розширила варіанти самозайнятості. І все це є результатом вільного демократичного ринкового розвитку, підвалини якого були закладені в 1990-х роках.