Як у Кривому Розі інтернат для дітей із затримкою психічного розвитку замінили педагогічним інтернатом для сільської молоді

Ці та інші аргументи мали допомогти зберегти новостворений на той час спецінтернат №10 для дітей із затримкою психічного розвитку (ЗПР). Тоді в цьому навчальному закладі, посталому на базі колишнього дитячого будинку рудоуправління «Суха Балка», навчалося 128 дітей, яким обласна медико-педагогічна комісія поставила «діагноз» ЗПР. Спеціально розроблена система навчання та індивідуальний підхід вже давали перші позитивні результати, але почали ширитися чутки, що інтернат розформують. Як батьки боролися за збереження закладу і що з ним зрештою сталося дізнаємося з циклу публікацій у незалежній газеті «Криворожские ведомости». З ініціативи журналістки Ольги Гончар архів цього незалежного ЗМІ оцифрувала і виклала у відкритий доступ редакція онлайн-медіа «Перший Криворізький».

Коли в 1992 році створили спецінтернат №10, це було частиною започаткованої за 10 років до того масштабної програми з допомоги дітям, які мали затримку психічного розвитку. У 1984 році в Кривому Розі з’явилися перші п’ять так званих класів вирівнювання, а на 1993 рік у місті було 32 таких класи, де навчалося 583 учні. 
Зазвичай затримка психічного розвитку виникає або через педагогічну занедбаність, або через соматичні особливості дитини. Розтягнута на більш тривалий час програма та індивідуальна робота в більшості випадків дозволяють за кілька років «вирівняти» таких дітей до «середнього» рівня. 

“Криворожские ведомости”, 1993, №6
На 1992 рік іще тривала дискусія щодо того, чи дітей із ЗПР варто навчати в закритих закладах на зразок спецінтернату №10, чи в спецкласах у загальноосвітніх школах. Наприклад, В. Ажищев, директор школи №26, де якраз із 1984 року велася робота з такими дітьми, говорив, що учні з ЗПР, які навчаються в спецкласі цієї школи, не поступаються підготовкою жодному класу. «Найголовніше — щоб дитина в жодному разі не почувалася неповноцінною. Інакше всі зусилля можуть піти нанівець».
Тож формування спецінтернату №10 для дітей із ЗПР було спробою розв'язувати проблему. «Хоча про перші результати можна буде говорити лише через три роки», — писав Руслан Федорчук. Але у цього інтернату не було трьох років. Уже через півроку після створення почалися рухи щодо його розформування.

“Криворожские ведомости”, 1993, №9
Уже в №9 за 1993 рік «Криворожские ведомости» навели слова тодішнього очільника міського відділу освіти Поручинського про те, що поштовхом до розформування стала «думка, що на такій величезній та оснащеній базі, яку має інтернат, недоцільно проводити навчання порівняно невеликої кількості учнів (на даний момент — 128 дітей), нехай навіть і з ЗПР. Передбачається знову повернутися до широкої практики класів вирівнювання в загальноосвітніх школах, які, до речі, не дали бажаних результатів». 

“Криворожские ведомости”, 1993, №13
При цьому громадськість побоювалася, що за всім цим може критися «якась чергова афера, внаслідок якої хтось неабияк нагріє руки».
Руки таки, схоже, трохи нагріли на «прилаштуванні» мешканців тамтешнього «зоопарку», на «зникненні» кондиціонера, м’яких меблів тощо, а також на «передачі» вихованцям інтернату 140 пар дитячого взуття фірмою «Комекс» безпосередньо перед розформуванням закладу. 

“Криворожские ведомости”, 1993, №25
Але загалом навчальний профіль закладу таки було збережено, хоч і з «педагогічним парадоксом». Річ у тому, що на базі спецінтернату для дітей із ЗПР було вирішено розмістити педагогічну гімназію-інтернат. Тобто, в області було прийнято парадоксальне рішення навчати дітей, які стануть учителями, замість дітей, які (зокрема і через педагогічну недбалість) відставали в розвитку. Кроки для реалізації цього робилися попри всі спроби батьків дітей із ЗПР зберегти профіль спецінтернату і попри кричущі ситуації, які супроводжували процес.
Наприклад, на початку березня 1992 року в інтернаті працювала медико-педагогічна комісія, висновок якої шокував і батьків, і педагогів: усім дванадцятьом оглянутим дітям комісія виставила «діагноз» дебільність. При цьому за кілька місяців до описуваних подій вчителі дитбудинку звернулися до директорки закладу з проханням або внести зміни до шкільної програми, або створити клас, який займався б за дещо розтягнутою програмою, оскільки у дитбудинку в початкових класах є кілька дітей, які можуть її опанувати (так званої категорії ЗПР). Але директорка «обірвала їх, сказавши, що всі діти нормальні, треба лише працювати — і все». 
Попри те, що оскаржувати рішення такої комісії надзвичайно складно, після розголосу в «Криворожских ведомостях» Криворізький психоневрологічний диспансер провів повторний огляд цих дітей. У підсумку дев’ятьом дітям діагноз було скасовано. «Лікарі-психіатри ПНД, які взяли участь у повторному обстеженні, здивувалися з приводу некомпетентності колег». 

“Криворожские ведомости”, 1993, №17
Та це лише зіграло на руку тим, хто вели спецінтернат до розформування. Але батьки і вчителі продовжували боротися. Вони написали звернення до Міністерства освіти, Верховної Ради України, до Президента з проханням зберегти заклад: «Якщо зараз на базі школи-інтернату №10 для дітей із ЗПР хочуть відкрити педагогічну гімназію, то яка це "педагогіка"? Де гуманність, де турбота про майбутнє нації? Люди, будьте людяні!» Під цим зверненням — 128 підписів. 
До Міносвіти звертався і тодішній народний депутат України Микола Коробко, але отримав відписку. 

“Криворожские ведомости”, 1993, №19
А 1 червня 1993 року вийшов наказ управління освіти Дніпропетровської ОДА "Про відкриття педагогічної гімназії-інтернату при Криворізькому педагогічному інституті". Ним із 7 серпня 1993 року ліквідовувалася школа-інтернат №10, приміщення і матеріальна база мала бути передана до гімназії-інтернату педагогічного профілю. А вона мала бути відкрита 1 вересня 1993 року «з метою якісної цілеспрямованої підготовки сільської молоді до вступу до педагогічних закладів області та забезпечення сільських шкіл педагогічними кадрами».
Уже 30 років працює в Кривому Розі навчальний заклад, який зараз має назву «КОЛІЯ» — Криворізький обласний ліцей-інтернат для сільської молоді. За цей час він із вузько-педагогічного розширив спрямування — тут готують і тих, хто вступає до аграрних, економічних, гірничих та інших вишів. 5 тисяч талановитих дітей пройшли цю справді солідну «кузню кадрів», і заклад залишається одним із лідерів із підготовки старшокласників для вступу до вищих навчальних закладів. Давно забулася історія зі спецінтернатом №10, але вона була, і ми вирішили її нагадати, щоб такі «педагогічні парадокси» мали менше шансів повторитися.