Скільки було наркозалежних та як їх лікували в Кривому Розі в 1990-х

Це формулювання знаходимо в газеті «Криворожские ведомости», яка в 1991-1993 роках багато писала про розгул наркоманії та боротьбу з нею в Кривому Розі. Вражаюча статистика, сумні історії і людей із наркозалежністю, і співзалежних з’являлися в незалежній пресі регулярно. Вчитаємося в деякі з цих публікацій в електронному архіві «Криворожских ведомостей», який із ініціативи журналістки Ольги Гончар створила і виклала у відкритий доступ редакція онлайн-медіа «Перший Криворізький».

Основною «аудиторією» споживання наркотиків були молоді люди. У №45 «Криворожских ведомостей» за 1993 рік наведена статистика поширення наркозалежності з розбивкою за віком і статтю, і вона шокує.

«За даними міського наркодиспансеру, на кожні 10 тисяч криворіжців припадає близько 50 наркоманів, що понад удвічі вище, ніж у середньому по області, і в понад 10 разів перевищує середній рівень по Україні. Причому зловживає наркотиками у нас кожна 90-та жінка у віці 20-29 років і кожен 48-й чоловік у цьому віці. А також кожен 40-й чоловік віком 30-39 років. Більше половини жінок-наркоманок, зареєстрованих в області – криворожанки».

Вражає і статистика наркозалежності серед підлітків. Якщо загальна кількість наркоманів у 1993 році порівняно з 1992-м у Кривому Розі збільшилася на 2,5%, то кількість підлітків, які споживали наркотики, порівняно з 1991-м у 1993-му зросла в 13 разів. «Та це лише дані зареєстрованої наркоманії — насправді статистика ще більш гнітюча», — додавав кореспондент «Криворожских ведомостей».

У статті згадується і алкогольна залежність, яка була «звичнішою» на той час, ніж наркотична, але залишалася не менш руйнівною, особливо серед молоді. Виявляється, щорічний приріст споживання алкоголю в Україні станом на 1993 рік складав 20-25%, при цьому в Європі цей показник становив 2-3%.

«Дослідження, нещодавно проведені кафедрою валеології та охорони здоров'я дітей Тернопільського педінституту, показали, що підлітковий алкоголізм, тобто стійка залежність від алкоголю, з кожним роком молодшає. Якщо у 14-15 років періодично вживає алкоголь близько 30% опитаних, то серед 16-17-річних пристрасть до алкоголю спостерігається вже у 80%».

«Чи варто зараз лікувати алкоголіків та наркоманів?» — запитували в №47 «Криворожских ведомостей» за 1993 рік, спілкуючись із головним лікарем Криворізького наркодиспансеру Олександром Москаленком.

Стаття починається з довідки про історію наркологічної служби в Кривому Розі. Виявляється, перша наркологічна лікарня на кілька ліжок була відкрита в Кривому Розі в 1965 році. Відтоді аж до 1992 році розбудову структури наркологічної допомоги в місті очолювала Н. Осташевська.
 

У 1993 році вийшов указ Міністерства охорони здоров'я України про проведення експерименту з лікування хворих на наркогенний профіль на базі Дніпропетровської області, і Криворізький наркологічний диспансер був включений у нього. Від 1 жовтня 1993 року введено до штату наркослужби 14 посад соціальних працівників – на той час це був новий вид надання допомоги, зокрема і з підключенням самих пацієнтів, які пройшли реабілітаційне лікування. Після завершення експерименту в червні 1994 року цей досвід мав поширюватися на інші області. У червні 1993 року почалася радикальна перебудова системи наркологічної служби в Кривому Розі. Для реабілітації виділили 185 стаціонарних ліжок із 470-ти, які мали використовуватися для надання допомоги насамперед тим, хто зверталися по неї добровільно. 

Саме на добровільності допомоги, на відміну від примусу, який застосовувався за радянських часів, у 1990-х почали робити акцент у лікуванні наркозалежних. «Якщо говорити безпосередньо про особистість наркологічного хворого, то методи, які застосовувалися, ще більше наголошували на несвободі цієї особи, встановлюючи їй досить жорсткі рамки, за межі яких не можна було виходити. Це, звісно, було великим утиском, і переважно придушувало особистість. Нині в нас зовсім інший концептуальний підхід до організації наркологічної допомоги у місті, хоча населення за інерцією продовжує сприймати нашу службу як якусь репресивну виправну машину».

Які психологічні методики використовували в 1993 році в наркодиспансері для лікування наркозалежних? Головлікар повідомив, що на момент розмови 12 лікарів та 3 психологи пройшли навчання з нейролінгвістичного програмування, еріксонівського гіпнозу, психоаналізу, трансактного аналізу, гештальт-терапії. Застосовувалися методи медицини Тибету, аутогенне тренування, дихальна гімнастика, планувалося ввести спеціальну дієту.

«Скажімо, якщо раніше існував тільки суто біологічний підхід до лікування, — розповідав Олександр Москаленко, — тобто вважалося, що достатньо було лише медикаментозного лікування, і ніхто не ставив перед собою завдань психологічної та соціальної реабілітації хворих, то зараз ми орієнтуємось на біопсихосоціальний підхід і дивимося на хворого вже з цих позицій, щоб справити на нього певний реабілітаційний вплив». 

Реабілітація колишніх наркозалежних тривала близько двох-трьох років.
Головлікар онкодиспансеру також розповів про наміри організувати благодійний фонд допомоги у лікуванні пацієнтів з алкоголізмом і наркоманією, щоб це була самостійна громадська організація. «У місті і взагалі в Україні громадські формування, такі як товариства здорового способу життя, безалкогольні клуби тощо, м'яко кажучи, ще не поширені, а точніше їх просто немає. Пов'язано це, очевидно, з наслідками нашого репресивного минулого, коли нас буквально заганяли в такого роду організації, зокрема й у сумнозвісне товариство боротьби за тверезість, яке, до речі, нині ще існує у нас у місті в особі одного члена, а раніше голови, який регулярно отримує зарплату, здебільшого від укладання договорів з різними заїжджими екстрасенсами, фахівцями з лікувального голодування тощо».

Говорячи про забезпечення препаратами для медикаментозного лікування наркологічних хворих, головлікар скаржився на труднощі й упередження.

«Ми живемо зараз, фактично, з копійки, яка нам поки що виділяється рішенням міськвиконкому, і нам вартує неймовірно великих зусиль, щоб на ці мізерні кошти хоч щось придбати. Це стосується і медикаментів, яких взагалі в місті обмаль. До того ж, існує така поширена думка: мовляв, навіщо на цих наркоманів та алкоголіків витрачати дефіцитні медикаменти, якщо у нас зараз нічим навіть дітей та гострих хворих лікувати? І з такою "громадською" думкою перерозподілити медикаменти на користь наркохворого дуже важко. Ми фактично не маємо коштів і живемо на старих запасах».

Більше половини злочинів, скоєних у Кривому Розі в 1992-1993 роках, так чи інакше були пов’язані з вживанням наркотиків або алкоголю, — таку інформацію наводив автор статті Володимир Стецюк. А головлікар наркодиспансера Олександр Москаленко додавав: «Міліція продовжує возити до нас на призначене судом примусове лікування своїх підопічних. Наприкінці минулого року вийшов закон про основи законодавства про охорону здоров'я в Україні, в якому передбачено, що такі захворювання, як хронічний алкоголізм, наркоманія, туберкульоз, венеричні захворювання, входять до розряду соціально небезпечних, та для осіб, які порушують громадський порядок та ухиляються від лікування, припускається примусове лікування. Хоча примусове лікування повністю неефективне та безперспективне».

На жаль, ми не знайшли актуальної статистичної інформації щодо кількості наркозалежних у Кривому Розі в 2022-23 роках. Натомість у відкритих джерелах багато відомостей про численні реабілітаційні центри, де нині надають допомогу наркозалежним. 
Говорити, що Кривий Ріг здолав наркозалежність, звісно, ще дуже рано, але сьогодні, на нашу думку, ситуація точно більш контрольована і позитивна, ніж 30 років тому. А як ви вважаєте? Напишіть у коментарях.

P.S. Прочитати повні версії оглянутих матеріалів можна тут:
1) “Кривой Рог становится центром… наркомании и алкоголизма”

2) “Стоит ли сейчас лечить алкоголиков и наркоманов”