Причини і наслідки потужного страйкового руху 1990-х у Кривому Розі та в Україні

Трохи старші покоління можуть згадати страйк 2017 року на шахті «Суха Балка», інші акції. Але наймасштабнішим і, можливо, найбільш пам’ятним залишається страйк початку 1990-х років. Він мав кілька хвиль, наслідки у вигляді відставки виконкому Криворізької міськради, підняття зарплат тощо. Що писала про страйкові рухи в Кривому Розі та в Україні незалежна газета «Криворожские ведомости» — у цьому огляді. Оглядаємо різні випуски з оцифрованого архіву цього медіа, який з ініціативи журналістки Ольги Гончар створила і виклала у відкритий доступ редакція онлайн-медіа «Перший Криворізький».

Низку публікацій про страйковий рух початку 1990-х у «Криворожских ведомостях» розпочала замітка «Київська весна» в №5 за 1991 рік. У ній повідомлено, що в квітні «у столиці України знову неспокійно. Після жовтневого голодування студентів та сумнозвісних листопадових подій біля стін Софіївського собору та на Хрещатику, збурювачами спокою цього разу виявилися страйкарі-шахтарі, які приїхали за підтримкою до республіканської (на момент публікації Україна ще формально залишалася союзною республікою. — Авт.) столиці».

Атмосфера на той час була напружена і вибухонебезпечна, «підігріта» нещодавнім підвищенням цін та іншими «непопулярними заходами союзного уряду», тому «на заклик шахтарів Київ озвався багатотисячними мітингами солідарності, маніфестаціями студентів, запобіжними страйками на низці підприємств міста».
Для стримування людей влада вдалася до сили: «На бульварі Лесі Українки, намагаючись зупинити колону шахтарів та студентів, що рухалася до заводу “Арсенал”, ОМОНівці (абревіатура розшифровується як «загін міліції особливого призначення» (російською «отряд милиции особого назначения»). – Авт.) застосували кийки та “черемху”».

«Виконком пішов у відставку» — цією шок-новиною «Криворожские ведомости» розпочали лютневий випуск №4 за 1992 рік. Саме шахтарський страйк на тодішній шахті «Жовтнева» (тепер «Покровська») став «пусковим механізмом» цієї гучної відставки: «Усі 400 людей, які ось уже два дні страйкували без виходу на поверхню на 1040-му горизонті, заявили однозначно: цього разу ні ковбасою, ні обіцянкою комунізму сьогодні нас не куплять, ми стоятимемо до кінця і досягнемо виконання своїх вимог, хай навіть ціною втрати свого здоров'я». 
Страйкарі висловлювали економічні та політичні вимоги: «Висловивши недовіру міському та обласному виконкомам, гірники вимагали їхньої відставки, разом із головами, на найближчих сесіях; домогтися доведення рівня цін до середніх по Україні; переглянути частку фонду оплати праці та порядок розрахунків за експорт своєї продукції. Гірники також вимагали негайно поставити приватизацію під контроль робітників».

Відставці всього складу виконавчого комітету Криворізької міськради на чолі з головою Григорієм Гутовським, яка відбулася в сесійній залі 19 лютого 1992 року, передували численні зустрічі з шахтарями, мітинги під виконкомом тощо. «Вимоги страйкарів справедливі», — прокоментував події виконувач обов’язків міського голови Сергій Шентяков після відставки.

А страйки тривали. 19 червня 1993 року перша шпальта №24 «Криворожских ведомостей» вийшла з великим матеріалом «Страйкарі-шахтарі — уряд: намір зробити зустрічні кроки».

«Почавшись минулого понеділка вранці на кількох шахтах, ця акція протесту, розпочата у відповідь на необдумане чергове підвищення цін, небажання уряду вести конструктивний діалог з представниками криворізьких шахтарів за висунутими ними вимогами, протягом тижня поширилася на решту криворізьких шахт. Як повідомили у регіональному об'єднанні НПГ (Незалежна профспілка гірників. — Авт.) Кривбасу, який узяв на себе загальне керівництво цією акцією, наразі страйком уже охоплено практично всі шахти, крім шахти імені Валявка, працівників якого буквально напередодні було відправлено у відпустку. Ба більше, члени НПГ шахти "Гігант" та шахти "Батьківщина" (нині «Криворізька» — Авт.) обрали найгострішу форму протесту — від початку страйку шахтарі вирішили залишатися на своїх робочих місцях, і ось уже кілька днів категорично відмовляються підніматися на поверхню».
Вимоги страйкарів і надалі були рішучі: зниження податку на прибуток з громадян України, перегляд цін на товари народного споживання, ухвалення закону про декларування доходів населення, індексацію ощадних вкладів, підвищення рівня мінімальної заробітної плати та пенсії до реального прожиткового мінімуму того. Додатковою вимогою була ліквідація концерну «Славутич-руда», який займався зовнішньоекономічною діяльністю, та надання гірничодобувним підприємствам можливості вести взаєморозрахунки з іншими підприємствами самостійно.
«Новий підйом страйкового руху — гірники Кривбасу вимагають відставки керівництва України», — такий заголовок відкривав наступне, 25-те число газети за 1993 рік. 

«Станом на 25 червня не працювало 32 шахти у Луганській області, 15 розрізів у Кіровоградській, 3 шахти у Волинській, 11 шахт та гірничомонтажне управління у Донецькій, 9 вугільних шахт у Павлограді та 16 рудовидобувних шахт, Аннівське рудоуправління та кар'єр у Кривому Розі. Загальне керівництво страйком взяла на себе Незалежна профспілка гірників України». А відповідальність за його продовження страйкарі поклали на уряд, Верховну Раду та Президента, які не виконали в повному обсязі висунутих вимог.

«Гірники Кривбасу не хочуть жодних подачок», — заявив в інтерв’ю головою НПГ шахти імені Леніна (нині «Тернівська») Юрій Романенко.

«Ситуація скрізь зараз однакова — на всіх підприємствах, у галузях та у всіх верств населення, — зауважував голова незалежної профспілки шахти. — Україна ніяк не може увійти до нормального розвитку ринкових реформ. Якщо взяти час, коли Україна тільки ставала незалежною державою, то тоді ще багато хто сподівався, що вона швидше за інших прийде до ринкових реформ і стане на той шлях розвитку, який уже пройшли Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Болгарія та інші країни. Але Україна чомусь тупцює на місці. Наші керівники свого часу говорили, що для нас неприйнятний той шлях шокової терапії, до якого вдалася Польща. Але, на мою думку, саме ми надовго і безнадійно застрягли в цій шоковій терапії, і зараз маємо один із найнижчих рівнів життя, найнижчу зарплату і найвищу смертність — плюс найважчі умови праці та вкрай несприятливу екологічну обстановку».
Страйк криворізьких гірників тривав 17 днів, і через місяць після його завершення «Криворожские ведомости» поспілкувалися з головою незалежної профспілки гірників. 

«За даними міського статуправління, внаслідок червневого страйку гірників Кривбасу загальні втрати склали 25227,9 млн крб, зокрема: недодано 791,5 тис. т залізної руди на суму 20271,1 млн крб, 130 тис. т обкотишів на суму 4956,8 млн крб, а також втрачено 51,9 тис. людино-днів робочого часу».
Однією з основних вимог страйкарів залишалося підвищення зарплати. Це були часи тотального безгрошів’я та бартеру, коли замість власне грошей, зароблених людьми, їм видавали товари, і нерідко це були товари непродуктові і не першої необхідності. А якщо гроші таки платили, то це були мізерні суми порівняно з цінами. 
«За умови перевиконання плану підземники зможуть отримувати набагато більше за встановлений базовий рівень заробітної плати, а він, як відомо, становить 78 відсотків від базового рівня зарплати шахтарів-кутників. У вугільників він становить 350 тис. крб, у нас — 281 тис. крб. Середня заробітна плата, скажімо, прохідника має становити близько 300 тис. крб» — заявляв очільник місцевої НПГ. 
Цікаво порівняти названі суми з зарплатою тодішнього міського голови Кривого Рогу, яка, за його словами, складала 132 тис. крб на місяць.

Тему страйків на грудень 1993 року закрила публікація в №52 «Криворожских ведомостей». Вона анонсувала можливий новий масштабний страйк, до якого збиралися долучитися гірники, залізничники, транспортники, докери, авіадиспетчери та авіапілоти. 
Рішення про можливий початок страйку «ухвалила Консультативна рада Вільних профспілок України після того, як вища законодавча та виконавча влада проігнорувала її вимогу про приведення у відповідність до встановлених цін заробітної плати, пенсій та стипендій та запровадження механізму щомісячної попереджувальної індексації доходів населення». Потенційні страйкарі дали владі строк до 17 січня 1994 року, і в разі невиконання вимог збиралися з ранкової зміни розпочати страйк із вимогами негайної відставки Кабміну та формування нового уряду. У Кривому Розі акцію збиралися підтримати будівельники та працівники інших колективів міста. 

Чи відбувся анонсований страйк і чого вдалося добитися? Як ви оцінюєте наслідки шахтарських, вчительських та інших страйків 1990-х років для розвитку України? Напишіть у коментарях.