Був опорою для родини й побратимів: загинув криворіжець Олександр Шпатар

Після школи вступив до Українського політехнічного технікуму, де здобув спеціальність механіка гірничого спорядження. Працював у мобільній групі охорони, мав досвід роботи за кордоном — у Польщі.

У листопаді 2019 року звернувся до військкомату, а вже в січні 2020 підписав контракт із Силами спеціальних операцій ЗСУ — 73-м морським центром СпП імені кошового отамана Антіна Головатого. Брав участь у спеціальних розвідувальних операціях. Повномасштабну війну зустрів в Очакові під обстрілами. Восени 2022 року перейшов до воєнної розвідки у складі 28-ї окремої механізованої бригади. Наприкінці 2023 року став командиром 2-го розвідувального відділення розвідувального взводу 3-го механізованого батальйону (в/ч А0666), спеціалізувався на аеророзвідці.

Мав позивний «Тихий» — він відображав його врівноважений, спокійний, але рішучий характер. Брав участь у бойових діях у найгарячіших точках: Миколаївській, Запорізькій, Херсонській та Донецькій областях. Зокрема, його підрозділ першим розміновував поля на Херсонщині та заходив у звільнений Херсон.

Був одружений з квітня 2023 року. У новорічну ніч 2024 дізнався, що стане батьком. З дружиною з нетерпінням чекали на народження доньки. Олександр не встиг побачити її народження…

Олександр загинув 15 березня 2024 року в селі Іванівське Бахмутського району Донецької області, виконуючи бойове завдання. Отримав вибухову травму, несумісну з життям.

Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (Указ Президента №54 від 06.02.2024), орденом Богдана Хмельницького III ступеня, а також нагрудним знаком «За заслуги перед містом» III ступеня. Мав посвідчення учасника бойових дій.

Похований на Центральному кладовищі Кривого Рогу. У нього залишилися батьки, дружина та донька, яка народилася через пів року після його загибелі.

Це був наш єдиний син… Він дуже любив свою родину, кохав дружину, з нетерпінням чекав на свою дитину… Ми не можемо повірити, що його більше немає, — каже мати захисника.