Спогади Романа Роговського про фотомайстра Ш.Я.Підгаєцького

Унікальний спогад із мемуарної книги «До побачення, старий дім» яскраво змальовує постать і робочу атмосферу фотоательє Ш.Я. Подгаєцького на Поштовій.

« В Кривому Розі можна було задовільнити будь-яку примху. Крамниці були заповнені найрізноманітнішим товаром, працював ілюзіон, кондитерські та фотомайстерня Підгаєцького.

Своє ательє Підгаєцький устаткував усіма потрібними аксесуарами. Можна було сфотографуватись на фоні гір, в березовому гаю або спираючись на колонаду палацу. Всі ті чудові види були намальовані на великих пересувних полотнах.

Сам майстер Підгаецький був з Одеси, - міста, де утворився особливий європеізований семітський тип. Одеські євреї пишались своїм чудовим містом, любили його й пестливо називали «Одеса-Мама».

Ось там, у жвавому портовому місті, в яке стікались подорожні з усього світу, молодий Підгаєцький навчався мистецтву фотографії. Любив про це згадувати.

Тоді в моді була сецесія. До Одеси з 1900 року доходили відголоски паризьких фотовиставок. Мабуть, не одне паризьке фото пройшло крізь руки палкого прихильника фотомистецтва.

Підгаєцький запам’ятав зображення французських художників з пишним волоссям, у фулярних краватках, зав’язаних недбалим вузлом. Вирядившись, як ті художники, він вважав, що є одним з них і у такому вигляді я з ним познайомився. Його художні прагнення знаходили вираження в декораціях, в оригінальних позах, які він нав’язував своїм клієнтам, та в трохи награній поведінці.

Як тільки гість переступав ганок ательє, Підгаєцький намагався довести – як своїм виглядом, так і манерами – що фотографи теж належать до великого світу художників, що навіть скромний фотограф з маленького містечка є молодшим братом великих художників і побратимом майстрів Заходу, близьким їм по духу і відчуттям краси.

Майстер Підгаєцький був малого зросту, надзвичайно рухливим та, можна сказати, надзвичайно гнучким. Рухи його були схожі на рухи пантери, що крадеться - повільні і поривчасті.

Своїм клієнтам він любив придавати ефектні пози. Голову клієнта він обережно повертав двома пальцями обох рук, мов реквізит.

Фотографічний апарат на великій тринозі був напнутий чорним покривалом. Перед апаратом Підгаєцький робив несамовиті жести, ховав голову під покривало, пересував усю триногу, потім перед об’єктивом нахилявся та присідав.

Позування клієнта відбувалось таким чином, що, окрім повертання його голови, фотограф підкрадався до нього, відступав, знов підходив, потім, зупинившись, після хвилини споглядання, дивився з натхненним виразом обличчя на позу клієнта. Нервовими рухами рук він поправляв розпатлане волосся і , вирішивши, що поза вдала , промовляв одне слово : «Увага!».

Коли здавалось, що все готове, тобто клієнт завмер, він дивився ще раз з-під чорного покривала на людину, що позувала, піднімав одну руку вгору, другу прикладав до чорної кришки, що закривала об’єктив, знов вдивлявся в клієнта, наче гіпнотизував , щоб той не рухався і вимовляв своє сакраментальне «Я умоляю !».

Впевнившись, що закаменілий клієнт не рухається, Підгаєцький знімав різким рухом кришку з об’єктива, креслив в повітрі чудернацький ієрогліф, а потім рука його вправно поверталась до об’єктиву, закриваючи скляне око апарата. Сонячна усмішка полегшення осявала зосереджене за мить до того обличчя майстра, який, низько уклонившись, вимовляв нарешті «Мерсі!».

Фотографії робились у декількох форматах. Маленькі називались візитками, а великі – кабінетними. Вони були наклеєні на картон з позолоченими краями. На звороті позначались ім’я та адреса фотографа серед гірлянди медалей та нагород, отриманих начебто на якихось виставках. Все це прикрашалось декоративними завитками.»

З книги "До побачення, старий дім".

Джерело фото та підпис до нього: Спиридон Карачун для фейсбук-спільноти «Криворізька старовина»