Посилання на перший огляд
Гортаючи газету далі, у 1992 році натрапляємо на згадку, що цю “місію” виконував окремий мотострілецький батальон міліції Кривого Рогу — підрозділ тодішніх Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ СРСР. 2 січня 1992 року на базі цього батальйону Верховна Рада утворила військову частину НГУ - так і виникла Криворізька бригада НГУ.
Сьогодні ця військова частина є гордістю міста та Сил Оборони України. Військові нарівні з іншими підрозділами дають відсіч російській збройній агресії. Але деякі сторінки історії цього підрозділу ілюструють прогнилий устрій Радянського Союзу, про що варто пам’ятати сьогодні, щоб це не повторилося. Саме для цього з ініціативи журналістки Ольги Гончар редакція онлайн-медіа “Перший Криворізький” оцифровує архів незалежної преси Кривого Рогу 1991-1993 років.
Власне у статті автор Руслан Смоляник описує законодавчі перипетії, внаслідок яких батальйон міліції став новим утворенням — Національною гвардією, перелічує побутові труднощі, із якими стикаються військові тощо.
Матеріал містить згадку і командира частини, полковника Лиманського, і про настоятеля Спасо-Преображенського собору, отця Антонія. Але цікавішими нам видалися згадки про операції, до служби в яких був залучений батальйон.
З 7 травня до 9 червня 1986 року рота батальйону в складі 70 осіб охороняла 10-кілометрову зону аварії на Чорнобильській АЕС.
Упродовж майже всього 1988 року військові надавали допомогу постраждалим від землетрусу у Спітаку (Вірменія).
Також без згадки про час написано, що “полк стояв у смт В.Михайлівка, за 20 км від зони особливого режиму, як називають військові люди Придністров'я. Головним завданням полку було не допустити перевезення вогнепальної зброї на територію України”.
Але був в історії підрозділу і 1988 рік. Коли тодішній батальйон міліції в Криму “підтримував стабільну обстановку” – себто зупиняв “несанкціонований в'їзд татарського населення, спроби спорудити наметові містечка, мітинг та демонстрації”.
Про ті події ми досі знаємо небагато, але вони були вирішальними в період становлення незалежності.
“Депортацію кримських татар радянська влада провела в травні 1944 року. Все неслов'янське населення Криму було виселено в Центральну Азію, переважно в Узбекистан. На відміну від більшості депортованих в сталінські часи, кримським татарам не дозволили повернутися на історичну батьківщину в часи Відлиги 1950-их — 1960-их. У 1989 — 1993 роках повернулося 250 тисяч осіб (близько половини від усіх кримських татар СРСР)”, — повідомляє вікіпедія.
Джерело фото
Уже є історичні праці, у яких викладено передумови і перебіг повернення кримців до Криму наприкінці 1980-х. А деталі про участь міліції в приборканні кримських татар і перешкоджанні їм повернутися до рідних місць викладені в матеріалі “Крим.Реалії”:
“...Дорогу їм перегородили кількасот міліціонерів. Влада стягнула до Тамані підрозділи внутрішніх військ, військові підрозділи – близько 12 тисяч чоловік. Таким чином, на кожного учасника походу припадало по 60-70 осіб представників правоохоронних сил”.
Джерело фото
Ми не знаємо достеменно, чи були серед тих міліціонерів криворізькі — припускаємо, що могли бути, бо радянська система, а особливо тодішня “правоохоронна” система не передбачала вільного вибору.
Тож міліціонери змушені були придушувати спротив кримців, які боролися за право на самовизначення і на життя на рідній землі.
Ще й тому радянська система була приречена — на папері маючи “найбільш справедливу Конституцію”, на ділі вона зневажала права людини і народів.
У статті згадано і “1989, січень-жовтень 1990 року. "Гарячі точки" - Абхазія, Сухумі, Гагри та Баку”. І далі багатозначна фраза: “Є що згадати колишньому мотострілецькому батальйону міліції”.
Якщо ви щось знаєте про ті події і хотіли б поділитися — зв’яжіться з нами [email protected]
І принагідно дякуємо Силам Оборони України та зокрема військовій частині 3011 Національної гвардії України за захист і ефективну відсіч російській збройній агресії.
До створення матеріалу долучені Ольга і Дарія Гончар