Молодь Кривого Рогу: сьогодення та 1990-ті роки

Завдяки матеріалам із газети “Криворожские ведомости” початку 1990-х років та досвіду моїх родичів мені частково вдалося знайти відповіді на ці питання, дослідити тогочасну молодь та зрозуміти, чим саме вона схожа та чим відрізняється від сучасної молоді.

Матеріальне становище
Почнімо з того, що тридцять років тому молодь нашого міста, як і решта населення, опинилась не в найлегшому соціально-економічному становищі: економічний спад, проблеми з працевлаштуванням та занепад виробництва. Знайти в той час стабільну та високооплачувану роботу було непросто. Тому ще з підліткових років значна частина молоді збиралася працювати на заводі чи шахті, адже в Кривому Розі завжди був попит на ці сфери діяльності. Коли людина влаштовувалася на роботу шахтарем, кар’єрне зростання йшло досить стабільно та передбачувано. 

На жаль, гідна та заслужена заробітна плата не завжди супроводжувала цю небезпечну та трудомістку діяльність. Після підвищення цін на харчові продукти, на проїзд та через загальну інфляцію мешканці міста (включно з молоддю) почали влаштовувати страйки. Основними їх вимогами були відставка міського і обласного виконкомів та перегляд системи оплати праці. Ці страйки мали важливий вплив, адже після їхнього проведення міськвиконком у повному складі та його очільник таки пішли у відставку, але більшість вимог страйкарів залишились невиконаними. 
Сучасна молодь нашого міста теж дбає про власне матеріальне становище, а поняття “стабільність” давно втратило своє значення у часи, коли життя може змінитись під час однієї повітряної тривоги. 

Сьогодні молоді люди шукають будь-які можливості вхопитись за роботу, адже це нагода не лише заробляти кошти, а й збагатити своє резюме досвідом. Можна побачити, як молодь влаштовується баристами у кав’ярні, розробляє дизайни для сайтів або створює TikTokи для організацій чи медіа. Багато замовників чи підприємців вбачають можливість внести “новий погляд” у діяльність власного бізнесу/організації, коли беруть молодь на роботу. Безперечно, велику роль грає досвід, який здобувався попередньо, але якщо юнак чи юнка ініціативні та хочуть розвиватись, то це буде великим плюсом під час працевлаштування.

Тож сучасна молодь Кривого Рогу має більше шансів працевлаштуватись порівняно з молоддю 1990-х, — звісно, за умови, що буде цього прагнути і шукати для цього можливості. Тридцять років тому можливості молоді були дуже обмеженими і зазвичай життя йшло за стандартним сценарієм “вивчився - пішов працювати на завод”. 
Можливості для молоді

На мою думку, бажання знаходити та пробувати себе у різних сферах є невід’ємною потребою молоді за будь-яких часів. Тридцять років тому молодь у Кривому Розі, як і зараз, турбувала проблема відсутності можливостей для розвитку. 

Зараз можна почути думку про те, що молодь, яка не прагне до розвитку, стає жертвою алкогольних напоїв чи (та) наркотичних виробів. Тридцять років тому, звісно, були схожі проблеми. Проте тоді в Кривому Розі був іще один варіант “поганого сценарію”, бо існувало явище під назвою “бігуни”.

Бігуни — це самоорганізовані групи підлітків, які влаштовували територіальні бої за принципом “район на район”. У кожному районі було своє угруповання бігунів.

Найактивнішим періодом діяльності бігунів був кінець 1980-х та початок 1990-х років. Протягом цього часу вони мали і “злети”, і “спади” у своїй небезпечній діяльності. Віковий діапазон бігунів був досить чітким — від 13 до 18 років, проте за віком можна було визначити авторитет та обов’язки серед бігунів. Наприклад “малолєтками” були підлітки 15-16 років, які зазвичай складали бойову частину групи, а “пупцями” називались наймолодші члени “загону”, яким було від 13 до 14 років. Були також і підлітки віком 17-18 років, яких називали “старшаками”.

Діяльність бігунів була небезпечною, а їхні методи боротьби — особливо жорстокими. Криворіжці сприймали та описували бігунів як підлітків, які бігають вулицями та стріляють, і цим можуть нашкодити і мирним жителям. Деякі мешканці міста вважали, що для боротьби з бігунами необхідно створювати спеціальні бригади, інші були переконані, що єдиним дієвим методом боротьби є арешт бігунів.

Одним із основних прагнень сучасної молоді є бажання розвиватись. Сучасна молодь проходить онлайн-курси чи відвідує освітні події, їздить на всеукраїнські проєкти та міжнародні обміни, волонтерить у гуманітарних штабах і не тільки. 

Не знаходячи можливості самореалізації в своєму рідному місті, молодь рушає в інші міста країни та світу. Чи це погано? На мою думку, скоріше ні, аніж так. Стверджую це з позиції людини, яка і сама переїхала навчатись та шукати можливості у столиці. 

Проте мені відгукується думка щодо того, що, переїжджаючи до іншого міста, молодь стає амбасадором свого власного. За бажання завжди можна розвивати рідне місто та підсилювати його репутацію, розповідаючи про нього іншим. Адже для когось криворізькі “червоні калюжі” та метротрам будуть справжніми феноменами, а для тебе як представниці міста - це обставини, які впливали на тебе під час зростання та розвитку.

Тож, важко порівнювати сучасну молодь з тією, що була у 1990-х роках. Адже перша хоч інколи й може здаватись дорослим “загубленим поколінням”, та навряд чи завдає шкоду населенню міста. Але і нинішні молоді люди, і бігуни тридцять років тому мають спільну рису — вони вважали і вважають одними з найголовніших цінностей справедливість та дружбу. Просто, на мою думку, трактування цих цінностей суттєво відрізняється. Проте, звісно, завжди варто пам’ятати про ризик, що за відсутності можливостей молодь губиться і потрапляє “не в ті руки” або самостійно обирає знаходитись у них.

Для мене важливим є вислів: “Щоб створювати своє майбутнє, ми повинні знати минуле”. Це твердження мені дуже відгукується, адже знання про те, як жила молодь тридцять років тому, часто можуть ставати орієнтиром або вказівником, як треба або НЕ треба робити. Тому вивчаймо та досліджуймо історію власного міста, яка допоможе зрозуміти, чому зараз щось відбувається так, а не інакше.