Де і коли народилася Рудана?

Походження локальних легенд є однією з концептуальних проблем історичної регіоналістики. Криворізькі легенди були і залишаються благодатним матеріалом для популярних публікацій, проте наукове їх вивчення ще попереду. Проведене дослідження дозволяє встановити місця та обставини походження однієї з найвідоміших на Криворіжжі легенд – легенди про Рудану, – що допомагає відновити історичну правду в розвитку Кривого Рогу.

Перші публікації, у яких з’являється Рудана, були тісно пов’язані з літературою. Так, уперше ім’я героїні легенди як власна назва з’являється в місцевій пресі, і відбулося це 3 листопада 1968 року. У замітці йдеться про те, що при Палаці культури Південного гірничо-збагачувального комбінату відкрився клуб любителів літератури: «Усі присутні згодилися з пропозицією назвати клуб іменем героїні відомої легенди Рудани, яка уособлює щедрість і багатства криворізьких надр» [1, с. 4].

Отже, наприкінці жовтня 1968 року при Палаці культури Південного ГЗК почав діяти літературний клуб «Рудана». Утім, загальновідомо, що це ім’я носила інша організація – міське літературне об’єднання. Наразі ми не віднайшли публікацій, у яких би прямо говорилося про передачу імені Рудани від літклубу ПівдГЗК міському літературному об’єднанню, але відомо, що це «перейменування» відбулося в 1971 році. Саме міське літературне об’єднання увійшло в масову свідомість з ім’ям Рудани, і саме літератори й літераторки впродовж десятиліть популяризували ім’я Рудани в численних літературних творах.

Якщо перша друкована згадка Рудани датована 3 листопада 1968 року, то власне легенда про Рудану вперше з’явилася друком аж через місяць, 4 грудня 1968 року. Публікація побачила світ на літсторінці великотиражки Південного ГЗК «За агломерат». У підписі до публікації зазначено: «Літературний запис О. Тимошука» [2, с. 2]. Наразі не вдалося дізнатися, хто такий О. Тимошук.

Є свідчення журналіста і літератора Олександра Прокопчука, що першим опублікував легенду про Рудану саме він. У 1993 році в газеті «Заграва» надруковано його лист до редакції наступного змісту: «В листопаді 1968 року при палаці культури Південного гірничо-збагачувального комбінату, на базі редакції газети «За агломерат» та радіомовлення почав працювати літературний клуб «Рудана», куди ввійшли Микола Григор'єв, Анатолій Перетятченко, Анатолій Метешко та інші.

Я, працюючи в той час редактором місцевого радіомовлення і виконуючи обов'язки редактора газети «За агломерат», разом з Миколою Костянтиновичем Григор'євим поклали початок літературного об'єднання «Рудана». Саме в цей час мною було записано і опубліковано легенду про Рудану, що і дало ідентичну назву літературному об'єднанню.

Пізніше ця легенда у всеможливих перекрученнях публікувалася в «Червоному гірнику», обласних газетах і журналах. Ті, хто входив в літературне об'єднання, згодом очолили Криворізьке міське об'єднання «Рудана»: М. Григор'єв, А. Перетятченко. Надсилаючи до редакції «Заграви» цей лист і номер газети з першою публікацією запису легенди, думаю, що читачам буде цікаво ознайомитися із цим фольклорним записом» [3, с. 1].

Отже, Олександр Прокопчук пише, що ним «було записано і опубліковано легенду про Рудану» [3, с. 1]. Оскільки єдиною публікацією легенди про Рудану в 1968 році була та, що побачила світ у газеті «За агломерат» 4 грудня, є підстави припускати, що О. Тимошук, яким її підписано, – це псевдонім Олександра Прокопчука. Від кого і за яких обставин легенду було нібито записано – залишається відкритим питанням. Проте непряма відповідь на нього є.

Під час опрацювання масиву історичних документів, зокрема друкованої преси Кривого Рогу від 1920-х до 1990-х років, вдалося зробити кілька відкриттів. Із публікацій у «Червоному гірнику» випливає, що в 1960 році в гуртожитку № 9 у житломасиві Південного ГЗК жила знана згодом українська письменниця та перекладачка Наталія Кащук [4, с. 3; 5, с. 4]. Будівля гуртожитку, у якому мешкала Наталія Кащук, збереглася – це будинок № 16 на вулиці Панаса Мирного (це встановлено завдяки фб-спільноті «Криворізька старовина» та Сергієві Терещенку). Всередину занедбаної, але ще досить міцної будівлі є доступ. В одному зі сходових прольотів розміщена велика картина, де на повен зріст зображена юна дівчина з вогненно-рудим волоссям – імовірно, Рудана.

У 1977 році у видавництві «Дніпро» Наталія Кащук випустила написану на криворізькому матеріалі повість, яка називається «Рудана». Частиною повісті є інтерпретована легенда про Рудану. За сюжетом, відважна дівчина-степовичка Рудана врятувала своїх родичів, погодившись віддатися ватажку ворожого племені. Проте не віддалася, а задушила ворога своїми косами, вигравши час для свого племені, щоб воно змогло підготуватися і дати збройну відсіч ворожому війську... Походження цієї легенди в тексті пояснено так: «Згадала Софія легенду, яку оповідав у поїзді балакучий сусіда, мабуть, журналіст. Хто зна, чи ту легенду справді чув десь у цих краях, чи й сам натхненно складав того вечора» [6, с. 62].

Із урахуванням викладених вище фактів наведений фрагмент є підстави вважати свідченням того, що легенду про Рудану склав журналіст Олександр Прокопчук.

Можна висунути припущення, чому легенда про Рудану народилася саме в 1968 році і саме в житломасиві ПівдГЗК.

Саме того року з’явився друком роман Собор Олесь Гончар, за який письменника піддали публічній обструкції. Сильні національні мотиви твору злякали партфункціонерів, і як реакція з’явилися численні критичні відгуки про роман у пресі різного рівня, зокрема й місцевій. Та лише критикувати було замало, потрібно було «переключити» увагу людей на інші інфоприводи, які треба було створити.

До 1960-х років чи не єдиною відомою легендарною постаттю в Кривому Розі був січовий дід Ріг – звитяжний козак, який нібито заснував місто. Проте для тогочасної партноменклатури він був фігурою небезпечною, бо пов’язувався з козацтвом і міг актуалізовувати національну самосвідомість. Тому потрібна була «нейтральна», не прив’язана до козацтва постать – Рудана саме такою і є, її національна приналежність не оприявнена.

Варто пам’ятати й те, що 1950-ті були роками активного будівництва нових підприємств на території Кривого Рогу, зокрема Південного і Новокриворізького гірничо-збагачувальних комбінатів, на початку 1960-х зводилися Центральний і Північний ГЗК та інші підприємства. Перед початком будь-якого масштабного будівництва мали проводитися археологічні дослідження територій. Цей час був піковим для археологічних експедицій, зокрема на Дніпропетровщині: «лише за сезон 1968 р. новобудовними експедиціями було розкопано 180 курганів і досліджено понад 700 поховань від енеоліту до пізнього середньовіччя, а розвідками виявлено 300 стоянок і поселень, 200 курганів і кілька ґрунтових могильників» [7].

Зокрема, під час археологічних розкопок на території нинішнього житломасиву ПівдГЗК та в околицях було виявлено поховання енеоліту та доби бронзи (IV–III тис. р. до н. е.); катакомбної культурно-історичної спільноти (XXIII–XVII ст. до н. е.), пізньої бронзи (XIV–XI ст. до н. е.) та скіфів [8, с. 256]. Зростання інтересу до результатів розкопок, поширення отриманих даних формувало інформаційне поле, у якому з’явилися нові герої та героїні «родом» із тих часів, до яких належали поховання й кургани. Таку узагальнену хронологічну прив’язку має і легенда про Рудану: у ній ідеться про «сиву давнину», про «велике і могутнє плем’я», яке «завітало в наші краї», тобто це було кочівне плем’я.

Географічні умови території, на якій розташовані Південний і Новокриворізький гірничо-збагачувальні комбінати, теж відповідають описаним у легенді: річка Інгулець тут протікає в межах скельних виходів, визначених нині як геологічні пам’ятки природи місцевого значення «Аркозові пісковики», «Скелеватські виходи» тощо. Тож прообразом описаної в легенді про Рудану скелі, «куди приносились дарунки богам», дуже імовірно, була одна з тутешніх скель.

Продовжувати дослідження легенди про Рудану та її варіацій бачиться актуальним і нагальним завданням. Образ головної героїні цієї легенди міцно закріпився в масовій свідомості мешканців і мешканок Криворіжжя та став неформальним «допоміжним» символом міста, про що свідчать численні назви установ, підприємств та організацій, а також велика кількість присвячених Рудані художніх творів.

Проте важливо відновити в суспільній свідомості знання того, що легенда про Рудану була не «прадавньою» [9], а авторською, створеною в 1968 році в житломасиві Південного гірничо-збагачувального комбінату.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Прокопчук О. Клуб «Рудана». Червоний гірник. 3 листопада 1968 року. С. 4.

2. Легенда про Рудану. За агломерат. 4 грудня 1968 року. С. 2.

3. Легенда про Рудану. Заграва. № 7 (22), квітень 1993 року. С. 1–2.

4. Кан Д. За рекомендацією бригади. Червоний гірник. 7 лютого 1960 року. С. 3.

5. Кащук Н. У клубі дівчат. Червоний гірник. 6 березня 1960 року. С. 4.

6. Кащук Н. Рудана. Київ: Дніпро, 1977.

7. Інститут археології, 1950–1960-ті.

8. Тямін М. Етапи містобудівного розвитку м. Кривий Ріг. Праці Центру пам’яткознавства. Випуск 16. Київ, 2009. С. 255–268.

9. «Рудана» – наша недільна сторінка. Червоний гірник. 19 січня 1969 року. С. 4.

Джерело: Кафедра історії Криворізького державного педагогічного університету. Ольга ГОНЧАР, викладачка кафедри міжнародних відносин Державного університету економіки та технологій. КРИВОРІЖЖЯ: ПОГЛЯД У МИНУЛЕ... ХІІ Історико-краєзнавчі читання (Кривий Ріг, 23 квітня 2026 рік)