Криворізький період в житті професора біології Світлани Клименко (Шайдарової)

Світлана Валентинівна Клименко — відомий в Україні і за її межами вчений-інтродуктор, селекціонер нетрадиційних плодових рослин. Результати її досліджень висвітлено у доповідях на міжнародних конференціях, симпозіумах, з’їздах в Україні, Росії, США, Польщі, Австрії, Болгарії, Вірменії, Словаччині, Німеччині тощо. Вона — автор 45 сортів, понад 400 наукових робіт, у тому числі 10 монографій, присвячених теоретичним і практичним питанням інтродукції, адаптації, аналітичної і синтетичної селекції, технології культивування (Рис. 3, 4). Вона веде активну міжнародну наукову діяльність, є керівником спільних наукових проєктів з установами Австрії, Словаччини, Польщі, Білорусі тощо.

В офіційній біографії нічого не говориться про криворізький період життя видатної науковиці. Тож, на моє прохання, Світлана Валентинівна розповіла про своє криворізьке дитинство в особистих листах до мене.

15.01.26 р.:
«Доброго дня, шановна Вікторіє, рада чути Вас і побажати Вам здоров’я і подальшої активної діяльності, Ви — Well done! Багатьом цього не вистачає, на жаль, тож тримайтеся і будьте успішні і благословенні! Тішуся, що є такі люди, як Ви, що надихають інших і завдяки яким тримається наше суспільство і країна, нехай це буде пафосно, але це дійсно так!...

Про мене: у 1948 році повернулася з евакуації (під час Другої світової війни) і пішла до 5 класу жіночої школи № 25, місто Кривий Ріг. Це були непрості часи — бідність і матеріальні труднощі, але школа і клас були моїм затишком і щасливим часом, де мене розуміли і допомагали, це я згадую з теплом і вдячністю. 1950 року я вступила до Верхньодніпровського с.-г. технікуму і закінчила його з відзнакою у 1954 році. Після закінчення технікуму рік працювала агрономом МТС з обслуговуванням колгоспу у Ново-Бузькому районі Миколаївської області. Керівництво МТС рекомендувало мене до вступу в ІНСТИТУТ. Навчалася у 1955–1960 рр. в Уманському Інституті (наразі — Університет садівництва), закінчила з відзнакою і вступила до аспірантури Центрального республіканського ботанічного саду (тепер — Національний ботанічний сад імені М. М. Гришка НАН України). Закінчила аспірантуру, захистила кандидатську дисертацію (1970 рік), докторську — 1993 рік, здобула звання професора. Наукова діяльність присвячена плодовим рослинам, багато з яких були інтродуковані, акліматизовані і поширені в культурі вперше в Україні і, зокрема, на півночі України, а саме: айва, азиміна, псевдоцидонія, зизифус ююба, жимолость, хурма віргінська, кизил (різні види) і т. д.

В НБС працюю з 1960 року — цього року 20 квітня буде 66 років моєї роботи в єдиній установі, що стала моїм рідним домом, прийшла я до Саду юною, стрункою)))....

Щодо Довгінцевського дендропарку: це був проєкт, над яким я працювала з Іваном Андрійовичем Добровольським (Криворізький педінститут) і співробітником нашого Ботсаду, д.б.н. Сергієм Івановичем Івченком (він — дендролог), саме йому належала ідея закласти такий дендропарк на Криворіжжі. Там ми висадили різні види рослин і досліджували їх багато років поспіль. Це були 1972–1980 рр. Ми привозили посадковий матеріал і висаджували з бригадою людей, які мешкали у Довгінцевому. Такі сади і дендропарки ми закладали безпосередньо чи керували створенням у Київській, Миколаївській, Житомирській, Черкаській, Харківській областях, їх було багато, а вже скільки рослин (особливо кизилу) я посадила за роки роботи в НБС, то — окрема тема! Думаю, що їх тисячі, і це моя найбільша гордість і радість! Моє улюблене прагнення і бажання — поділитися новими рослинами чи сортами з людьми, які, як і я, прагнуть вирощувати сади — великі чи маленькі, донести думку про те, що саджати рослини — це свята справа. А Україна — квітне, родить і живе завдяки садам і прадавній любові до Землі і Природи. Згадала з цього приводу вірш Ліна Костенко (як же вона гарно вміє сказати про все на світі!!!).»

16.01.26 р.:
«Доброго вечора, Вікторіє!

Ви розворушили мої спогади, вони яскраві, і їх так багато, що треба сісти і ґрунтовно все, що пам’ятаю, написати. Згадується дуже багато і, перш за все, повоєнні роки, коли ми повернулися з евакуації. Повоєнні роки у Кривому Розі були теж голодними і холодними, коли ми виживали... Ми приїхали до маминої сестри, яка працювала на Цегельному заводі, а мешкали ми у бараку в невеликій кімнаті, у довгому коридорі було 10 чи 12 кімнат, в яких мешкали працівники Цегельного заводу. До жіночої школи мене прийняли, здається, без проблем, оскільки в табелі з попередньої школи у мене були відмінні оцінки. В 6 класі, де я почала своє навчання у 25-й жіночій школі, було 26 дівчаток, цікаво, що в основному це були діти з єврейських родин, нас, українок, було 7 чи 8. Стосунки з однокласницями були дуже дружні, дівчатка допомагали мені з навчанням і часто забирали мене до своїх домівок після уроків.

Добре пам’ятаю їх прізвища й досі: Зоя Іголінська, Луіза Міркіна, Емма Кацнельсон, Юля Нахутіна, Лєна Рівкіна, Клара Грох. А мої найближчі подружки — це Іда Бикова (на фото перша ліворуч у ряду за вчителями), Тамара Домотканська (друга ліворуч у передостанньому ряду), з ними я дружила і після закінчення навчання в школі. На фото я сиджу друга ліворуч, у квітчастій штапельній сукні, яку мені “справили” до школи мама і тітка. Я пишалася сукнею, штапель тоді вважався гарною тканиною. Шкільної форми у мене не було, це було дорого...

До школи я ходила пішки від Цегляного заводу, це було 3 км по Октябрській вулиці, мимо базару, прямо і прямо до школи. Вчителі були чудові, класним керівником була Іда Давидівна (на фото — в окулярах), навчала російської мови, крайня праворуч у ряду викладачів — вчителька англійської мови, на жаль, не пам’ятаю її прізвища, вчитель з білим комірцем — історик. Вони всі були справжніми і для мене, як для учениці, незабутніми... Саджали дерева біля школи, на перервах бігали і були щасливими. Кожного разу, приїжджаючи до Кривого Рогу, ходила до школи, яка була моєю затишною гаванню знань, тепла і добра. Давно вже не була там, немає вже і Цегляного заводу з його кар’єрами і горами тирси, запах яких я й досі пам’ятаю...

Щодо Криворізького ботанічного саду: була там багато разів, починаючи з відкриття його і в подальші роки. Є. М. Кондратюк, засновник і організатор будівництва Саду, приймав мене на роботу до Ботсаду в Києві (він тоді був директором Центрального республіканського ботсаду), а А. Ю. Мазур — директор Криворізького ботсаду (на жаль, зовсім недавно покинула цей світ) була чудовим керівником Саду, і ми постійно співпрацювали з нею, вона була неймовірною патріоткою Саду, його натхненницею, ботаніком, людиною, що опікувалася не лише Садом, а і містом, озелененням його і освоєнням териконів. Я була на різних конференціях, сесіях ботанічних садів і зібраннях у Криворізькому ботанічному саду. Дружила і з Василем Володимировичем Кучеревським — ботаніком високого класу і неймовірним патріотом Саду, душевною скромною людиною. Л. І. Бойко, яка достойно виконує нині обов’язки директора Саду, захищала дисертацію у нас в НБС. Успіхи невеликого колективу Саду вражають! Сад виріс і фізично, і науково, його колекції і наукова робота заслуговують найвищої оцінки!

9.02.26 р.:
...ЮГОК — то окрема сторінка моєї біографії: там жила моя старша сестра, і я (це вже після Інституту) допомагала їм вирощувати сад (скільки там було айви і кизилу!!!), у них був свій будинок, який вони так тяжко будували. Це якраз той час, коли ми закладали насадження у Довгінцевому, проводили сесії ботанічних садів у Криворізькому ботанічному саду, їздили до «Веселих Боковеньок», до Нової Каховки, до Харкова (Каразінський дендропарк, старовинний і флористично дуже багатий). Ботанічне життя було насиченим і, гадаю, корисним, бо збиралися ботанічні сади всієї України і вирішували багато наукових і практичних питань. На жаль, зараз ця робота дуже згорнулася, а була корисною і цікавою.

Професор С. В. Клименко має низку нагород і відзнак. Зокрема, за створення нових сортів айви та кизилу вона нагороджена двома срібними і бронзовою медалями ВДНГ СРСР, а також відзнаками ВДНГ УРСР, дипломом V Міжнародної виставки садівництва у Штутгарт. Має медалі «За доблестный труд» (1970 р.), «20 років Незалежності України» (2012 р.), медалі Словацький аграрний університет «За активне співробітництво у розвитку наукових досліджень і освіти» (2013, 2015), нагороду Міжнародна Академія рейтингових технологій і соціології «Золота Фортуна» (2012), відзнаку Національна академія наук України «За підготовку наукової зміни» (2012), премії Академії наук України імені Левко Симиренко (1987), імені Василь Юр’єв (1993), премію імені Микола Гришко НБС України (2008) та ін.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Звіт за 2024 рік відділу акліматизації плодових рослин. Національний ботанічний сад ім. М. М. Гришка НАН України. Стратегії адаптації місцевих, нових і нетрадиційних плодових рослин ex situ за різних рівнів кліматичної трансформації довкілля. Клименко С. В., д.б.н., професор. Київ, 2024. С. 151.

2. Кунах В. А. Професор С. В. Клименко — видатний український селекціонер плодових рослин. До 80-річчя від дня народження / Вісн. Укр. тов-ва генетиків і селекціонерів. 2017, том 15, № 2, с. 207–210.

3. Особиста переписка проф. Клименко С. В. з Вікторією Тротнер, 2016–2026 рр.
    

Джерело: Кафедра історії Криворізького державного педагогічного університету. Вікторія ТРОТНЕР, старший викладач, вчитель біології і географії Криворізький професійний гірничо-металургійний ліцей. КРИВОРІЖЖЯ: ПОГЛЯД У МИНУЛЕ... ХІІ Історико-краєзнавчі читання (Кривий Ріг, 23 квітня 2026 рік)