Журнал «Кривбас» в рубриках та іменах (1931–1933 рр.)

Виступаючи на попередніх краєзнавчих читаннях, авторка вже порушувала питання, дотичні до оголошеної теми. Мова йде про Леоніда Юхвіда, який входив до складу редакційної колегії журналу «Кривбас» і про якого йшлося у доповіді, виголошеній минулого року. Враховуючи обраний напрямок дослідження — різновидові (книжкові, періодичні (газетні і журнальні), аркушеві, образотворчі, нотні, картографічні тощо) друки 1920–1930-х рр., що видавалися в Кривому Розі, — авторка поставила за мету дослідити міську періодику міжвоєнного періоду.

Безпосередньо дана стаття присвячена журнальній періодиці, зокрема літературно-художньому ілюстрованому щомісячнику Криворізької організації Всеукраїнської спілки пролетарських письменників (ВУСПП) (з червня 1932 р. — Всеукраїнського оргбюро Спілки радянських письменників, з листопада 1932 р. — друкованому органу радянських письменників Криворіжжя) «Кривбас», що виходив упродовж вересня 1931 — квітня 1933 рр.

Редакція журналу розташовувалася в будинку № 30 на вулиці Карла Маркса і мала власний номер міського телефону (1-69). Прийом матеріалів до друку здійснювався щодня з 11 до 15-ї години. Авторам пропонували здавати друковані рукописи або написані від руки, але лише з одного боку аркуша.

На момент заснування склад редколегії «Кривбасу» був наступним: Б. Зиненко, В. Константінов, М. Кулик, Хв. Марченко, Л. Месенжніков, П. Ногін, М. Олійник (редактор), П. Плахоття (відп. секретар), Л. Юхвід.

Наклад журналу коливався в межах 1600–5000 примірників із чіткою тенденцією до різкого зростання, а згодом — до відчутного зменшення: у 1931 р. останній становив 3000 примірників на місяць (що доволі багато, враховуючи, що кількість містян не сягала й 100 тис.), у 1932 р. наклад журналу зріс до 5000 примірників, у 1933 р. — різко скоротився до 1600, і лише останній квітневий номер був виданий накладом 1800 екземплярів.

Обвал друку, скоріш за все, був спричинений кількаразовим зростанням як передплатної, так і роздрібної ціни: якщо на момент заснування примірник видання коштував 50 коп., а річна передплата становила 4 крб. 80 коп. (на 6 місяців — 2 крб. 40 коп., на 3 місяці — 1 крб. 20 коп. відповідно), то з кінця 1932 р. екземпляр часопису вже коштував 1 крб., а його річна передплата на 1933 р. підскочила до 12 крб., що не могло не позначитися на кількості замовників.

Борючись за читача, у січневому номері за 1933 р. було вміщено «Анкету читача», що складалася з 10 пунктів (ПІБ, вік, національність, партійність, місце праці і фах, адреса, «З якого часу читаєте "Кривбас", чи систематично одержуєте?», «Які твори уважно читали?», «Хто з авторів вам подобається? Хто ні? Чому?», «Що можете сказати про оформлення журналу?»); анкета завірялася власним підписом із зазначенням дати заповнення [3, № 1, с. 47].

Журнал форматом 180 × 255 мм (у 1933 р. — 160 × 250 мм) друкувався на газетному папері, у чорно-білому вигляді, з цупкою обкладинкою, де використовувалися кольорові фрагменти (переважно зеленого, червоного та чорного кольорів). Журнал не мав обкладинки з постійним зображенням, але остання, як правило, виконувалася в єдиному стилі. Окрім широко відомих облич (Йосипа Сталіна, Максима Горького), на обкладинку «Кривбасу» вміщували ударників шахтарської праці, як, наприклад, стилізований профіль тов. Береславця — свердляра кар’єру 7-біс Артемівської рудні з 18-річним виробничим стажем [1, № 1, обкл.]. Деякі обкладинки (найбільш виразно № 2/3 за 1932 р.) мали вигляд фотоілюстративного колажу.

Нетривале в часі видання журналу залишило по собі 19 номерів, три з яких є подвоєними. Усі подвоєні номери (лютий—березень, вересень—жовтень, листопад—грудень) були видані у 1932 р. Окрім того, фактично у 1932 р. вийшло 11 номерів журналу — після квітневого 4-го (8-го в загальному підрахунку від заснування) номера було видано червневий 5-й (9-й).

Щомісячник, здебільшого, мав однотипову рубрикову композицію та постійний склад авторів-дописувачів. На момент заснування (вересень 1931 р.) архітектура («Зміст нумера») журналу «Кривбас» виглядала так: 1) Статті (М. Олійник «Наші завдання», І. Микитенко «За розгортання творчої дискусії», І. Чабаненко «Запобігти каліцтва»); 2) Художня проза (Л. Юхвід «МИ» (роман юних і бадьорих), М. Криворізький «Догана» (оповідання), П. Ногін «Дід Семен» (шкіц)); 3) П’єса (Б. Роза «Пильнуй, шахтарю!»); 4) Поезії (О. Гуреїв «На шахті "КІМ"», С. Грабаренко «Бійці», В. Шаблій «На світанку», А. Горовенко «Кричимо — відкинь!», Н. Плахоття «Зростай, заводе!»); 5) Критичні нотатки (Творча хроніка, Побажання та привітання); 6) Малюнки (Фото П. Гіпіуса, Д. Костюка, Я. Рюмкіна, штрихові малюнки Д. Синицького, фотомонтаж обкладинки Д. Костюка і Д. Синицького. Кліше виготовив П. Гіпіус).

У подальших номерах серед друкованих авторів статей та рецензій були: С. Несміх, Т. Духовний, М. Булатович, О. Пилипенко, М. Криворізький, М. Гражданін, І. Горбашевський, Л. Юхвід, М. Лопатинський, Бернштейн, Кириленко, Б. Нахатович, Г. Лаврик, Глищінський, Вагера, В. Максименко, А. Швидка, Гронський, Кірпотін, В. Скачко, Г. Горовенко, Г. Майфета.

Авторами критичних заміток стали: І. Горбашевський, П. Плахоття, Єнольський, Б. Нахатович, Пеліпас, Топчий, П. Бойко, О. Жилко.

У жанрі нарисів позначилися: А. Москаленко, Ю. Козаченко, Г. Щербаков, Д. Степанів, Ломберг, Стерлін, О. Масляний, М. Штеєрман, М. Хазан, М. Пастушенко.

Серед авторів прозових творів зустрічаються такі імена, як: І. Горбашевський, В. Худик, О. Гриша, А. Порфирів, М. Хазан, О. Гурієв, Л. Парасочка, В. Чигирин, О. Рожанський, М. Олійник, С. Лазебний, І. Штукін, Д. Ткач, М. Бровар, Осинський, А. Соломко, М. Мінько, Ян Красний, М. Демида, М. Брейтер, О. Досвітній.

Найбільшим у «Кривбасі» був поетичний загін авторів: М. Пронченко, А. Мартинцев, Г. Бугаєнко, П. Кушнір, Я. Коваленко, М. Шрамко, П. Павелко, О. Кімлач, П. Батіщев, С. Голованівський, Л. Первомайський, О. Безименський, А. Москаленко, П. Биба, А. Бобошко, О. Федорова, В. Маяковський (у перекладі М. Пронченка), О. Тютюнник, Сафрончиков, Сокорівець, С. Олійник, І. Калянник, С. Ліхадієвський, О. Стулій, Г. Гайсинюк, А. Чередниченко, Г. Плоткін, М. Клоченко, А. Портненко.

Наділені поетичним хистом криворізькі митці творили і в досить несподіваних жанрах. Так, в останньому 4-му за 1933 р. номері було надруковано байку Михайла Пронченка «Міль» [3, № 4, с. 9–10]. Звичайний побутовий сюжет про недбале зберігання зимового одягу у шафі, де господар полінився притрусити «тютюнцем» від молі, автор перетворив на пролетарський вирок підступним куркулям:

Читачу любий! Цю картину
я взяв з життя джерел гарячих.
Отак буває в ту годину,
як ми стаєм глухі, незрячі.
Тоді на рудні і в колгоспи,
як міль проклята і важка,
лізуть між нас куркульські «гості»,
щоб нам нашкодить спідтишка.
Тож звідси гасло візьми ти:
Нам треба пильність піднести!

На наш погляд, порівняння класових ворогів із комахами виглядає не лише комічно, адже мораль пронченківської байки можна потрактовувати і в тому сенсі, що куркульська небезпека є завищеною (куркуль — то комаха, з якою, за уважного ставлення, легко впоратися), а значить, оголошена партією боротьба із заможними одноосібниками є хибною. Тобто автор сміливо вступив на небезпечну стежку критики генеральної лінії ВКП(б).

На цьому тлі виглядає дивною вітальна позиція Михайла Пронченка щодо НСДАП — тиранічної партійної організації Третього Рейху.

У 6-му (10-му) номері «Кривбасу» за 1932 р. було надруковано вірш О. Масляного у жанрі «шахтарської ударної пісні» [2, № 6, с. 37]. Чи був покладений цей твір на музику, нам невідомо, але приспів, за певних умов, міг перетворити пісню на шлягер:

Темпи, темпи,
Темпи-темпи!
За руду — за план!
Руду бити,
рвати, лити,
Мета — у металь...

Засновником журналу вважають поета Михайла Устимовича Олійника (1910–1942) [4, с. 211; 5, с. 680]. Впродовж вересня 1931 р. — червня 1932 р., листопада 1932 р. — квітня 1933 р. він був редактором журналу. З липня по жовтень 1932 р. дану функцію виконував Б. Нахатович.

Народжений в Одесі Михайло Олійник трансполював свій творчий хист на наше рідне Криворіжжя. Він не тільки щиро полюбив місто, але й, що важливо, зрозумів його своєрідний колорит, засвоїв його крицевий дух. Цьому сприяла його важка і вкрай небезпечна праця в одній із криворізьких шахт. Хлопець без повної середньої освіти зумів поєднати роботу шахтаря і творчу (журналістську й письменницьку) діяльність, завдяки чому особливо гостро відчув ритм тогочасного життя.

Ліричні твори Михайла Олійника стали окрасою журналу «Кривбас». Загалом на сторінках останнього було надруковано його 7 поезій (6 віршів і 1 поему), 1 прозовий твір (етюди) та 1 редакційну статтю (передовицю на честь заснування часопису).

У лютнево-березневому номері за 1932 р. було надруковано гостру критичну рецензію М. Лопатинського на збірку поезій М. Олійника «З рудяних надр», що вийшла накладом 2 тис. примірників у видавництві «Гарт» [2, № 2/3, с. 80–81]. Авторові дорікали за «нечіткість, двозначність окремих формулювань».

Попри недовге життя, «Кривбас» пережив політично скрутну ситуацію, що могла завершитися достроковим закриттям видання, але минулося завдяки своєчасно проведеним загальним зборам комуністичної фракції Криворізької організації ВУСПП.

21 січня 1932 р. було прийнято постанову «Про помилки в журналі "Кривбас"». Документ був розміщений у 1-му (5-му) номері за 1932 р. У тексті говорилося, що часопис втратив політичну пильність, розмістивши на своїх шпальтах статтю Івана Чабаненка «Запобігти каліцтва. Допомогти самоорганізації творчості початківців, передусім авторів-робітників», яка являє собою «троцькістсько-лефівську плутанину» [1, № 1, с. 44–47], вірш Михайла Пронченка «Верба» [1, № 2, с. 31], що є «антипролетарським за своїм змістом», і гасло редакції «Навздогнати й випередити класиків буржуазної літератури», що є «продовженням помилок раппівського керівництва».

Було прийнято рішення щодо зміцнення редколегії журналу керівними партійними кадрами. До Криворізького міськкому партії надійшло звернення з проханням затвердити редколегію журналу в такому складі: М. Олійник (редактор), В. Константінов (культпроп МПК), Ів. Нікітченко (редактор «Червоного гірника»), Ів. Кириленко (секретаріат ВУСПП), С. Гальперін (Криворізька МРПС), С. Шангін (культпроп Нікопольського РПК), М. Кулик (член бюро МК ЛКСМУ), Л. Юхвід (член ВУСПП), П. Плахоття (член ВУСПП).

Варто зазначити, що названий склад редколегії був чинним лише впродовж трьох номерів 1932 р. (№ 1, № 2/3, № 4). 5-й (9-й) номер був виданий редколегією, яка налічувала лише 5 осіб: Ів. Кириленко, М. Кулик, Ів. Нікітченко, Б. Нохатовіч (далі писали Б. Нахатович) (відп. редактор), Л. Юхвід. Надалі до редакції увійшов Єнольський.

У листопаді 1932 р. редколегія отримала новий вигляд, а саме: Єнольський, Ів. Кириленко, К. Коваленко, Б. Нахатович, М. Олійник (відп. редактор), Л. Юхвід.

У січні 1933 р. до редакції повернувся М. Кулик, і, власне, у цьому семиосібному складі журнал «Кривбас» зустрів своє закриття.

Наостанок слід сказати, що журнал «Кривбас» є фактовмісним джерелом з історії Кривого Рогу в цілому та з історії розвитку його літератури зокрема.

ЛІТЕРАТУРА

1. Зшиток журналу «Кривбас». 1931. № 1–4.

2. Зшиток журналу «Кривбас». 1932. № 1–11.

3. Зшиток журналу «Кривбас». 1933. № 1–4.

4. Олейник Михаил Устинович. Энциклопедия Криворожья: в 2 т. / сост. В. Ф. Бухтияров. Кривой Рог: Явва, 2005. Т. 2. 816 с.

5. Олійник Михайло Устимович. Український радянський енциклопедичний словник: у 3 т. Київ, 1967. Т. 2. 856 с.

Джерело: Лариса Дояр, кандидатка історичних наук, доцентка, завідувачка Державного архіву друку Книжкової палати України імені Івана Федорова (м. Київ). КРИВОРІЖЖЯ: ПОГЛЯД У МИНУЛЕ... ХІ-ті Історико-краєзнавчі читання (Кривий Ріг, 24 квітня 2025 рік)