Мала батьківщина і односельці в літературній спадщині політика та науковця Панаса Феденка

У грудні 2023 р. виповнюється 130 років від дня народження видатного українського политичного діяча, члена Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП), депутата Центральної Ради (1917–1918) й Трудового конгресу (1919), а також відомого свого часу історика, письменника і публіциста, нашого краянина Панаса Феденка (1893–1981). Його ім’я знане як на Батьківщині, так і далеко за її межами.

Постаті Панаса Васильовича як відомому політику дослідники приділили значну увагу. Окремі аспекти громадсько-політичного життя й науково-педагогічної діяльності знайшли втілення в роботах таких науковців, як Т. Грачевська, А. Голуб [3], Ф. Погребенник [6], А. Матрос [5], та краєзнавців М. Чабана [17], Н. Астапенко [1], Н. Возної [2] та ін. Проте період проживання земляка у Веселих Тернах (зараз ― житломасив Тернівського району м. Кривий Ріг), де він народився та виріс, висвітлений побіжно. Чимало біографічних відомостей про перебування на Криворіжжі повідомляє сам П. Феденко у монографії «Ісаак Мазепа – борець за волю України» [13]. Цінним джерелом для розуміння того, яку роль відіграв рідний край у формуванні національно-патріотичних поглядів особистості вченого, є його спогади про філософа і славіста Д. Чижевського [11-12]. Не менш важливе інформативне посилання стосовно своїх односельців і знайомих міститься у мемуарах діяча про Перший Зимовий похід Армії УНР (1919–1920) [14] та у листі до Б. Мартоса [3]. Багато цікавих фактів про місцевість та реальні імена веселотернівчан наводить літератор в оповіданні про радянсько-українську війну (1917–1921), опублікованому під псевдонімом Панас Таборенко [9].

Метою статті є спроба на основі автобіографічних джерел розглянути інформацію, яку наводить П. Феденко щодо селища Веселі Терни, та виокремити спогади стосовно співвітчизників. Хронологічні рамки охоплюють період початку ХХ ст.

На межі ХІХ–ХХ ст. Веселі Терни були волосним центром Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії та являли собою значний торговельно-промисловий осередок. На початку ХХ ст. там існувало 154 двори, де проживало 1280 осіб [4, с. 175]. Згадуючи своє село, науковець уточнює, що воно знаходилося поблизу іншого населеного пункту: «в промисловому районі біля Кривого Рогу» [15]. Сам топонім з’являється у творах в різних варіаціях. Наприклад, історик називає свою малу Батьківщину «Веселі Терни», або просто «Терни» [14, с. 61-62], а також додає «рідне село» [12, с. 110] чи «моє рідне гніздо», обов’язково роблячи акцент на козацькому минулому краю: «в Вільностях Запорізьких» [11, с. 108].

Впадає в око, що політик одну зі своїх початкових статей в місячнику «Украинская жизнь» (березень-квітень 1915 р.) підписав псевдонімом «П. Тернівський». У рідному краї його «... переписка з Чижевським перейшла на українську мову... на Великодній перерві 1912 року...» [12, с. 110, с. 117]. Здається зовсім не випадковим й те, що саме Веселі Терни послугували прообразом села Чагарники в оповіданні-спомині «Панцерний поїзд «Стрілець», де описується і гімназія, і панський будинок, в якому вона розміщувалася [9, с. 7].

Серед різних закладів, які організовувались безпосередньо у Веселих Тернах або мали відношення до селища, діяч побіжно зазначає, що «навчався в народній школі» [13, с. 51]. Веселотернівська школа була відкрита ще у 1872 р. Діти вивчали Закон Божий, російську і церковнослов’янську мови, арифметику, геометрію, історію, географію, природознавство, каліграфію, малювання та співи. Навчав маленького Панаса вчитель Г. Вартмінський [10, с. 19-21].

Поміж об’єктів транспортної інфраструктури П. Феденко споминає полустанок Веселі Терни, що знаходився між станціями Колачевська та Петрикове (Рядова), за 3 версти від якого на схід на березі р. Саксагань розташовувалося волосне село Верхньодніпровського повіту [12, с. 117; 7, с. 573].

Є примітним те, що значна частина згадок присвячена Веселотернівській гімназії (прізвища учнів, вчителів, плани створення). Це, безперечно, свідчить, що участь у відкритті «української гімназії в Степовій Україні» була предметом гордості для нього. У мемуарах, присвячених генеральному секретарю земельних справ УЦР Б. Мартосу, політик вказує, що познайомився з ним у Києві в липні 1917 р., коли був одним з «делегатів... для урядового затвердження нової школи» [15]. Народна гімназія з вищою початковою школою відкрилась 8 жовтня 1917 р. До її складу входили 4-класна вища школа змішаного типу та 5-класна гімназія. Заняття проводилися у три зміни. Прийнято 392 учні та 18 кандидатів. Училися діти безкоштовно [16]. Феденку як молодому педагогу довелося пропрацювати в ній недовго. У спогадах він пише: «Я навчав латині й історії в новозаснованій українській гімназії в Веселих Тернах, поблизу промислового міста Кривого Рогу, від вересня 1917 р., а від осені 1918 почав учити української мови і літератури в Учительському інституті та в Другій гімназії м. Катеринослава» [12, с. 118]. Проте навіть такий короткий термін роботи та участь в її створенні залишили незгладимий слід в його душі.

В оповіданні «Панцерний поїзд «Стрілець» увіковічив письменник ім’я веселотернівського гімназиста Івана Скрипченка, який «воював в армії УНР на панцерних поїздах «Стрілець» і «Син України», ... прилучився до Зимового Походу». Літератор згадує й іншого свого учня Гандзенка, якого зустрів у с. Валяви (Черкаська область). Ще один колишній школяр, боєць на «Стрільці», який емігрував, Іван Горішній, проживав у 1972 р. в Торонто (Канада) [14, с. 18, с. 32, с. 61].

Серед найвідоміших учениць Панаса Васильовича – Віра Бабенко. Історик обрисовує, як навесні та влітку 1921 р. в Україні пожвавився антибільшовицький рух. Коли він перебував з І. Мазепою в Тарнові (Польща), до них прибула разом з іншими учасниками повстанського руху і зв’язкова отамана Степової дивізії Костя Пестушка. П. Феденко представив дівчину Ісааку Прохоровичу. Повернувшись в Україну, Віра в результаті зради потрапила до рук чекістів і була страчена [13, с. 103]. У листі до Б. Мартоса від 9 листопада 1921 р. політик згадує, що «...В Катеринославі... розстріляні діячі за самостійність... переважно селянська та робітнича інтелігенція Криворізького басейну...», та наводить імена ще однієї своєї учениці Славинської й односельчанки Параски Бабенко (сестри Віри), але, на жаль, інших фактів про них не повідомляє [3, с. 16].

«...Вирушили в січні 1919 р. з двома десятками учнів старших кляс тієї гімназії на боротьбу за Рідний Край» й викладачі Веселотернівської гімназії, з-поміж яких діяч вказує Павла Лисого-Петришина та Василя Палідвора. З самого початку вони воювали на панцернику «Стрілець», а потім – на «Сині України». Невдовзі після занепаду регулярного фронту УНР у листопаді 1919 р. П. Лисого-Петришина заарештували більшовики. Він загинув під час перестрілки з польськими жовнірами. В. Палідвор виїхав за кордон. Отримав звання доктора права (1923). Працював у м. Стемфорд (США), проживав у Нью-Йорку [14, с. 18-19]. Обоє педагогів знайшли відображення в образах чагарницьких вчителів Павла Костишина та Василя Паликопи [9, с. 5].

Не оминув увагою вчений і свого однокласника – Захара Малолітка, відомого як «отаман Сатана» в повстанських рухах в Україні 1919 р., який взяв участь в заколотах проти більшовиків та А. Денікіна в Катеринославі, а також, коли «... був роззброєний відділ німецького війська: в цій акції відіграли визначну роль... відділ Вільних Козаків із Кривого Рогу, під проводом хороброго старшини соціаліста-революціонера Захара Малолітка та соцдемократа Василя Скляра». Саме З. Малолітко «...з своїм відділом захопив будинок большевицького Совєту...» 25 грудня 1918 р. [13, с. 47-48].

Серед соратників історик наводить ім’я військового діяча Василя Скляра, який разом з Володимиром Чирвою взяв участь у відкритті «української гімназії у Веселих Тернах». У той період він як член УСДРП діяв в апараті міністерства внутрішніх справ. Під час Першого Зимового походу призначений політичним референтом при Київській дивізії для зв’язку між командою Армії й урядом [13, с. 33, с. 73, с. 91]. П. Феденко зазначає, що йому, В. Скляру і З. Малолітку в рідному селищі навіть дали прізвисько «Три мушкетери» [14, с. 62]. У мемуарах про І. Мазепу вчений надрукував текст листа Скляра від 9 липня 1921 р., написаний в м. Ясси (Румунія), і вказав, що той, перебуваючи на повстанській роботі влітку 1921 р., переправився із Польщі через Румунію в Україну і там загинув [13, с. 172].

З-поміж інших односельців політик називає свого приятеля Кіндрата Нагайця. У 1919 р. земляк учителював у с. Хлистунівка (Черкаська область). Нагаєць тяжко перехворів на тиф, але небезпека для життя вже минула, і чоловік йшов на поправку. Політик пише, що саме від краянина дізнався, що по ньому «...в Тернах ... вже панахиду правили, бо хтось приніс звістку, що мене (Феденка – прим. авт.) десь убито» [14, с. 61].

Окремо слід виділити спогади Панаса Васильовича про своїх рідних та близьких. Характеризуючи батька, діяч уточнює, що саме від нього вперше почув «Пісню про Саву Чалого». У листуванні з Д. Чижевським він також вказує, що Василь Гнатович знав сатиричну пісню про «засідателя», яку опублікував у «Співомовках» С. Руданський, і повідомляє рік його народження – «1854» [11, с. 109].

З зібором етнографічних матеріалів пов’язана згадка літератором про сестру, яка записала й прислала йому в еміграцію з України пісню про соловейка, котру той пам’ятав ще з «...студентських часів у Петербурзі... як приклад мовного каліцтва...» через русифікацію фольклору [11, с. 107]. На жаль, письменник не відмітив, про кого саме йде мова, адже в сім’ї було десятеро дітей: шість дівчаток і четверо хлопчиків. Панас був дев’ятою дитиною [8, арк. 5].

У контексті початку Першої світової війни (1914–1918) згадує публіцист і мобілізованого брата [12, с. 117]. Вірогідно, йдеться про середнього сина Феденків, Андрія, який став господарювати у батьковій хаті. У 30-х рр. ХХ ст. його розкуркулили, й він переїхав до м. Новошахтинська (Росія) та забрав до себе Василя Гнатовича, який там і помер у 1940 р. [8, арк. 6-7].

Серед інших членів родини діяч називає свого небожа, сина сестри Ганни. Зокрема, він пише, що «...В кінці серпня 1912 р. ... приїхав до міста з племінником Олександром Різниченком. Він мав складати іспит на вступ до Учительської Семінарії» [12, с. 110]. Олександр Єлисейович народився 1902 р. в с. Петрове, закінчив Олександрійську семінарію. Уже після Жовтневого перевороту 1917 р. здобув вищу освіту. Працював на Червоногвардійському руднику. У 1937 р. звинувачений в участі в українській контрреволюційній повстанській організації, розстріляний. Реабілітований у 1956 р. [8, арк. 8].

Отже, важко не помітити, що спомини про рідний край відіграють немаловажне значення у творчості Феденка. З-поміж них можна виділити згадки як про саме селище, де минуло дитинство і ранні юнацькі роки вченого, так і про об’єкти різної інфраструктури, на які в тому чи іншому контексті вказує Панас Васильович. Окреме місце займають спогади науковця стосовно своїх рідних та близьких, друзів, колег, учнів і соратників – земляків з Веселих Тернів, де він наводить багато унікальної інформації, яка передає колорит того часу, та називає чимало забутих нині імен. Історик розкриває перед нами те, який значний вплив справила мала Батьківщина на формування його як особистості. Козацьке минуле краю, стародавні легенди й перекази, співвітчизники-однодумці, робота над спільною справою – все це сформувало в душі Панаса Феденка стійкі уявлення про незалежну, соборну та самостійну Україну, які він відстоював протягом усього життя.

ДЖЕРЕЛА та ЛІТЕРАТУРА:

1. Астапенко Н. Панас Феденко: повернення із небуття Історії. День. 2004. № 10 (23 січня). С. 8.

2. Возна Н. «Ми просто йшли, у нас нема зерна неправди за собою...». Шахтар Кривбасу. 7 грудня 1993 р. С. 3.

3. Голуб А., Грачевська Т. «Важно, щоб на Україні знали, що хтось про Україну думає...» (до 110 річниці з дня народження П. Феденка). Бористен. 2003. № 11. С. 16-17.

4. Енциклопедія Криворіжжя: в 2-х т. / Упорядник В. Бухтіяров. Кривий Ріг, 2005. Т. 1. 699 с.

5. Матрос А. А. Панас Феденко – видатний громадський, політичний та культурний діяч Придніпров’я. Історія Криворіжжя: сучасний погляд на історичні періоди, постаті та краєзнавчі дослідження: збірник статей. Кривий Ріг, 2001. С. 138-157.

6. Погребенник Ф. Панас Феденко – політичний діяч, історик, письменник. Рада. 1992. № 32. С. 3.

7. Россія. Полное географическое описаніе нашего Отечества. Подъ общимъ руководствомъ П. Семенова-Тянъ-Шанскаго. Томъ XIV. Новороссія и Крымъ. С.-Петербург, 1910. 573 с.

8. Спогади Л. Вчорашньої від 3.10.2003 р. Рукопис. Фонди Тернівського філіалу КЗК «Міський історико-краєзнавчий музей» КМР. КДФ-1032. 14 арк.

9. Таборенко П. Панцерний поїзд «Стрілець»: оповідання-спомин з українсько-московської війни. Авгсбург : БІПЛАНАП, 1948. 68 с.

10. Топа А. Веселі Терни на освітянській ниві. Школа. Вчитель. Учень: монографія. Дніпро, 2016. 288 с.

11. Феденко П. Дмитро Чижевський (Закінчення). Український історик. 1978. № 4 (60). С. 100-118.

12. Феденко П. Дмитро Чижевський (Спомин про життя і наукову діяльність). Український історик. 1978. № 1-3 (57-59). С. 101-118.

13. Феденко П. Ісаак Мазепа – борець за волю України: монографія. Лондон: Наше слово, 1954. 228 с.

14. Феденко П. Минуло півстоліття: Зимовий похід армії Української Народної Республіки 1919-1920 рр.: монографія. Нью-Йорк; Джерсі ситі: Свобода, 1972. 79 с.

15. Федоренко П. Борис Мартос (Факти й легенди). Свобода. Український щоденник. 1978. № 58. С. 2.

16. Фінічева В. Українські гімназії періоду національно-розбудовчих процесів у 1917-19 рр. Соборність України: минуле і сучасність: Матеріали круглого столу (Кривий Ріг, 22 лютого 2013 р.).

17. Чабан М. Панас Феденко (Сторінки біографії нашого краянина, пов’язані з Придніпров’ям і зокрема Криворіжжям). Кур’єр Кривбасу. 1997. № 5. С. 119-135.

Джерело: Олеся Тарабара, науковий співробітник; КЗК «Міський історико-краєзнавчий музей» КМР (Тернівський філіал) КРИВОРІЖЖЯ: ПОГЛЯД У МИНУЛЕ... ІX-ті Історико-краєзнавчі читання (Кривий Ріг, 20 квітня 2023 рік)