Що відомо про єврейські кладовища на Криворіжжі

Що відомо про єврейські кладовища на Криворіжжі

Єврейська громада починає осідати на Криворіжжі на початку XIX століття. Перші євреї приїхали на Криворіжжя з Могильовської губернії Російської імперії й прибули на місце, де формувалася колонія Інгулець у 1807 році.

Історія єврейської громади в Кривому Розі й на Криворіжжі

У Кривому Розі євреї селилися переважно в старій частині міста (територія сучасного Центрально-Міського району): на вулицях Глинки, Староміській, Німецькій, Пушкіна (після перейменування — Гірничих інженерів), Лермонтова (після перейменування — проспект Центральний). Тут з’явилися єврейська школа, молитовні будинки, синагоги, а також єврейське кладовище. 

За інформацією, наведеною у книжці "Неизвестное Криворожье. Странички еврейской истории" Мармера М.І., Піддубної С.І., стає відомо, що російська імператриця Катерина  II дозволила євреям переселятися на землі майбутньої Новоросійської губернії для засвоєння сільськогосподарської діяльності й створення землеробських колоній, щоб розвантажити переповнені напівзубожілим населенням міста Білорусі й прискорити процес засвоєння земель півдня України. На той момент це було радикальним рішенням, оскільки весь середньовічний період євреям забороняли займатися землеробством. 

Перші 200 єврейських сімей, які приїхали на Криворіжжя з Могильовської губернії, були приречені на голодування й відсутність елементарних зручностей на новому місці. 

У 1807 році на Криворіжжі, що входило тоді у склад Херсонської губернії, заснували перші єврейські колонії: Велика Сейдеминуха, Бобровий Кут й Інгулець. У 1882 році на білоруських землях стався неврожай, що збільшив потік переселенців на Криворіжжя. Незабаром до них приєднувались євреї з Польщі й Литви. На Криворіжжі в умовах розвитку гірничої промисловості формувалась також і єврейська технічна інтелігенція. 

Вулиця Глинки у XX столітті. Джерело: фейсбук-спільнота «Криворізька старовина»

Традиції поховання євреїв

Одразу ж єврейська громада зробила кладовище, щоб мати можливість ховати людей за релігійними канонами. Будь-яке єврейське кладовище має генізи — це місця по краях кладовища, де ховають ритуальні предмети, що стали некошерними. Наприклад, якщо Тора стала некошерною — порвалась абощо, — то її обов’язково хоронять у генізі. Якщо предмети типу мезузи (сувою пергаменту з фрагментом тексту молитви «Шма Ісраель»), бсаміну (ароматичних речовин, які використовуються під час обряду кінця суботи), указки для читання Тори мають певні ушкодження, то їх теж ховають у генізі. На Криворіжжі ніхто генізи не шукав і не знайшов, проте там можуть бути коштовності, — каже Світлана Піддубна.
Жінок на єврейських кладовищах ховали окремо, було розділення на чоловічу та жіночу територію. Близько до кінця XIX століття, особливо якщо родина була впливова, чоловіка і дружину вже могли ховати разом. На мацеві (надгробку) коротко пишуть інформацію про особу: що гарного вона зробила за життя, чиєю дитиною була, чим займалась тощо.

Єврейські кладовища Кривого Рогу, які зникли

 У Кривому Розі було 3 єврейських кладовища.
Перше — на місці нинішнього скверу пам’яті жертв Голодомору, поблизу школи №25 на проспекті Центральному. На території школи №1 було християнське кладовище, яке частково виходило на Центрально-Міський ринок, а вже через дорогу було єврейське кладовище. Воно діяло до Другої світової війни, до нацистської окупації. Цвинтар розташовувався на краю поселення Центрально-Міського району. Вулиця Кобилянського називалася Пограничною, тобто це були кордони Кривого Рогу. Єврейське кладовище умовно займало край населеного пункту. Під час нацистської окупації цвинтар почав руйнуватись і був місцем поодиноких розстрілів євреїв. Після завершення окупації частина родичів людей, які були поховані на цьому кладовищі, перепоховали близьких.

Після німецької окупації та часткового перепоховання цю територію кладовища радянська влада наказала розрівняти бульдозерами. Там планували кілька разів зробити комерційну забудову, роте нічого так і не збудували. Згодом на тому місці поставили пам’ятник жертвам Голодомору. Житлові будинки по боках пам’ятника якраз стоять на кладовищі, на могилах. Коли бульдозери розгрібали кладовище, то мацеви зсували між сучасною синагогою на вулиці Гірничих інженерів, 46 і сквером біля пам’ятника жертвам Голодомору. Три фрагменти мацев зараз виставлені в Музеї культури єврейського народу та історії Голокосту «Музей Михайла Мармера» за адресою: вулиця Гірничих інженерів, 46. Одна з них, 1921 року, недатована, бо не вдалося прочитати написи. Коли кладовище розбирали, то мацеви використовували як будівельні матеріали. Наприклад, сходи, які ведуть до спуску в балку, зроблені з мацев.

Знахідки залишків єврейського кладовища у сквері пам’яті жертв Голодомору
Фото: Віталій Камозін

* Мацева — єврейський надгробок у формі вертикальної кам’яної плити, інколи металевої чи дерев'яної, з написами івритом і символічними рельєфами, що встановлюється на могилі для увічнення пам’яті про померлого єврея.

Фото: музей культури єврейського народу та історії Голокосту «Музей Михайла Мармера»

Про друге єврейське кладовище майже немає інформації. Щоб дістатись до нього, треба доїхати до зупинки «Кренкеля» 205-м автобусним маршрутом. За зупинкою є великий сквер. На місці скверу були кладовища, християнське і єврейське разом, — про це повідомляє Світлана Піддубна. Територію між християнами та євреями ділили в межах усних домовленостей. На сьогодні там не лишилось жодних згадок про ці цвинтарі.
Третє велике кладовище — Інгулецьке. До Другої світової війни Інгулець був колонією, що утворилась у 1807 році. Біля колонії діяло велике кладовище, де збереглось багато мацев. Вони були розкидані територією, тож волонтерам довелось потрудитись, щоб зібрати в одне місце всі ці мацеви. Можливо, там була геніза, але жодної інформації про це немає. Інгулецький цвинтар унікальний в Україні тим, що мацеви на ньому робили із чистої руди.

Єврейська громада в Софіївському районі на Криворіжжі

Перші єврейські землеробські колонії в Російській імперії заснували поблизу сучасної Софіївської селищної громади Криворізького району. Одна з перших колоній — Кам’янка. Ще були Інгулець, Новожитомир, Ізлучисте, Новоподільськ і Новоковно. Їх заснували на початку XIX століття. У 1920 році радянська влада вирішила створити єврейські національні райони, оскільки тут була велика концентрація єврейського населення. Тоді євреїв знову почали зганяти з інших регіонів для створення єврейських колгоспів. Колгоспів у цьому районі за підсумком було 30, тож утворились і цвинтарі. Майже на всіх цвинтарях встановлені пам’ятні знаки, що позначають місце кладовища, від якого, як правило, вже нічого не залишилося. Один із цвинтарів колишньої єврейської колонії Новоковно Херсонської губернії (територія сучасної Дніпропетровської області) огороджено парканом коштом фонду ESJF The European Jewish Cemeteries initiative.

Синагога в Софіївці, початок XX століття
Фото надав Віталій Камозін

Чому зникали єврейські кладовища

Найголовніша причина зникнення єврейських кладовищ — це злочинні дії радянської влади, яка не зважала взагалі на будь-які старі цвинтарі. Зараз сотні кладовищ забудовані цілком або частково парками чи будівлями, як-от у Кривому Розі, де місцеві жителі використовували надгробні камені як будівельний матеріал. Тож часто парки зводили на місцях цвинтарів. Наприклад, легендарне місце паломництва в Умані, де було величезне старовинне єврейське кладовище віком 400–500 років, забудували 16-поверхівками. Такі злочини більшовицька влада чинила не лише з єврейськими цвинтарями — багато католицьких кладовищ на заході країни мають таку саму долю.

Як проводяться пошуки зниклих єврейських кладовищ

Як повідомляє операційний директор Об’єднаної єврейської общини України Віталій Камозін, ще на початку 1990-х років у Сполучених Штатах Америки діяла Комісія зі збереження єврейської спадщини, у перекладі — «Музей пам’яті Голокосту у Сполучених Штатах». Це державний орган, який займається цим питанням у всьому світі, і вони ще в 1990-х роках відправляли людей та наймали місцевих для першого етапу опису єврейської спадщини в Україні. Описавши єврейську спадщину в Україні, Єврокомісія у 2018 виділила грант від фонду «Ініціатива зі збереження єврейських цвинтарів в Східній Європі» на додатковий пошук і каталогізацію вже відомих цвинтарів. Для кожного цвинтаря є фотографії, зокрема і з квадрокоптера. Усього стало відомо про близько 1500 кладовищ.

Іноді буває таке, що цвинтар знаходять випадково. Наприклад, фермери виявили в полі місце єврейського цвинтаря в колгоспі в Ботвиному, що був створений на початку 20-х років XX століття неподалік Софіївки. Близько 10 років тому до Світлани Піддубної приїхав голова сільради Варварівки, що в Кіровоградській області, та розповів про знайдену в полі величезну мацеву заввишки 2 метри у формі дерева із червоного граніту, на ній були шестикінцева зірка Давида і напис на івриті. Місцеві жителі казали, що вона там стоїть з кінця XIX століття. Перевезти до музею її не вийшло через великі розміри. Згодом голова сільради повідомив, що вона впала. Сліди цієї мацеви втрачені.

Пам’ятні знаки на єврейських кладовищах, які встановив Віталій Камозін

Віталій Камозін спільно з єврейськими громадами встановив понад 120 пам’ятних знаків на зниклих єврейських кладовищах, більшість у степу. Щоб вандали не псували та не нищили знаків, їх встановлюють у формі тумб. Наприклад, цвинтар у Новоподільську в Криворізькому районі вже розкопаний фермерами, і не було жодної гарантії, що пам’ятний знак трактором просто не зачеплять, тож у 2022 році його було марковано антивандальним знаком. Хоча в інших регіонах України кладовища позначаються вертикальними стелами.

Пам’ятка на єврейському кладовищі Новоподільської сільськогосподарської колонії
Фото: Допис на сторінці у фейсбуці Віталія Камозіна

Об’єднана єврейська громада України встановила пам’ятні знаки майже в усіх областях України.

Карта пам’ятних знаків на єврейських кладовищах, установлених Об’єднаною єврейською общиною України
Фото надав Віталій Камозін

Інформацію до цього матеріалу зібрано завдяки Світлані Піддубній, директорці музею культури єврейського народу та історії Голокосту «Музей Михайла Мармера» в Кривому Розі та Віталію Камозіну, операційному директору Об’єднаної єврейської общини України (Дніпро).

Ця публікація здійснена за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”, який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.  Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю "Першого Криворізького" і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.

Оновлено 29.05.2024

Матеріал написано у межах проєкту, який покликаний підтримати ініціативу молодих авторів та авторок вивчати історію Кривого Рогу та його околиць. Редакція закликає читачів та читачок приєднуватись до обговорення викладених у матеріалах відомостей та доповнювати їх, щоб разом відновлювати історичні факти, які були недостатньо оприявнені до сьогодні.

Оновлено 03.06.2024 

Редакція припустилась помилки щодо кількості єврейського населення у Кривому Розі й видалила неправдиву інформацію. Також некоректним було формулювання про Кривий Ріг як про «місто», — Кривий Ріг на початку XIX століття містом не був. Дякуємо читачці, яка це зауважила. Долучайтесь до обговорень у коментарях!

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Додати коментар

Поділитися у соцмережах

Пов’язані матеріали

Фото на тему

Вулиця Каунаська (колишня Синагогальна) у 1994 році

Кривий Ріг, 1931 рік. На світлині Надія Кахіна

Головна синагога

Синагога. Фото В. Новака

Відео на тему

Вони вбили всіх євреїв у моєму селі, — сторічна жителька Кривого Рогу про Голокост

Концтабори і вбивства євреїв під час окупації | 1kr.ua

Коментарі до статті

Немає комментарів

Додати коментар