Як діти навчались після Другої світової війни у Кривому Розі

Як діти навчались після Другої світової війни у Кривому Розі

Час німецької окупації Криворіжжя в роки Другої світової війни завдав значних руйнувань місту. За 3 роки загарбники пошкодили більшість шкіл та дитсадків. Нищили шкільні кабінети, спалювали підручники та меблі.

Після визволення міста саме на плечі вчителів, учнів та їх батьків лягло завдання з відновлення навчання дітей. 

Наслідки окупаційного режиму

За 922 дні нацистської окупації Кривого Рогу більшість освітніх установ міста зазнали величезних збитків від рук загарбників, через запеклі бої, що точилися на теренах нашого міста. Із 70 шкіл, які функціонували в довоєнний час, 14 з них було повністю зруйновано, а 52 зазнали серйозних пошкоджень. Вцілілих дитячих садочків було 22 з 59, які діяли в мирний час. У період німецького панування в місті солдати вермахту брали безпосередню участь у знищенні обладнання та устаткування навчальних закладів. 

Фото із фондів криворізького міського краєзнавчого музею. Оригінальний підпис: Гороно - школа номер 8

Не будучи підготовленими до низьких температур, окупанти опалювали приміщення шкільними партами, кидали у багаття навчальні посібники, нівечили класні кімнати. Так, наприклад, зруйнували триповерхову будівлю школи поблизу Криворізької районної електростанції. У липні 1945 року за короткий проміжок часу будівельники змогли її відновити і зробити кращою, ніж до війни. 

Фото із фондів криворізького міського краєзнавчого музею. Оригінальний підпис: Горздрав - Детъясли улица Пушкинская

Як після війни відновлювали навчальні заклади

Часто вчителі разом з учнями власноруч міняли вікна, ремонтували опалення, білили стіни. Наприклад, у приміщенні школи №20 створили чотири майстерні: швейну, шевську, столярну й палітурну, які почали працювати у липня 1944 року. З учнів старших класів було створено бригаду штукатурів, яку очолив вчитель Лагода. У той час подібні команди створювалися в більшості шкіл міста. Для збільшення інтересу до відбудовчого процесу серед вихованців проводились змагання: хто краще допоможе у відновленні школи. Мешканці Кривого Рогу самі збирали інструменти, пісок, цемент, цвяхи, віконні рами й петлі на двері. Типовим фактом того часу можна назвати ініціативу родини кріпильника шахти імені Кірова Степана Гопкала, яка передала до криворізької школи № 31 стіл, декілька стільців та лавок. Власними силами поповнювались й фонди навчальної літератури. Учні середньої школи № 20 долучились до створення шкільної бібліотеки, надавши 525 примірників художніх книг.

Які були найбільші проблеми в освіті?

Значною проблемою, на той час, стала нестача кваліфікованих педагогічних працівників, внаслідок евакуації частини населення та окупації міста. У роботі директорів та вчителів простежувались халатність та безвідповідальне ставлення до своїх обов’язків. Адміністрація закладів не здійснювала контроль за успішністю учнів, заняття проходили вкрай незадовільно, траплялося падіння дисципліни й відставання у навчанні.

Як відпочивали й розважались криворізькі діти

Навесні 1947 року відновила роботу міська дитяча бібліотека, що знаходилась в Центрально-Міському районі. Водночас у Кривому Розі, працювали музичні школи. Досвідчені викладачі проводили заняття на скрипці та піаніно, організовували уроки співу.
Влітку, під час канікулів, працювали дитячі оздоровчі табори. Наприклад, на шахтоуправліннях міста, влітку 1946 року діяло 6 таборів, в яких відпочивало 800 дітей гірників. Подібні заклади часто розташовувались біля берегів різноманітних водоймищ. Наприклад, в 1947 році в парку біля річки Інгулець розпочав свою роботу новий табір, що повинен був прийняти 230 дітей, батьки яких загинули під час війни.

Які дитячі садки працювали?

Не менш актуальною залишалась потреба у відбудові дитсадків. У 1944 році, після тридцятимісячної перерви, відновив свою роботу дитячий садочок рудника імені. Артема. На подвір’ї садочку навіть був басейн, де мали змогу відпочивати 100 дітей гірників, інженерів і техніків. За перші післявоєнні роки стали до ладу 5 ясел і дитячих садків. У 1947 році свої двері відновив роботу дитсадок № 1 Криворізького металургійного заводу, який знаходився в Центрально-Міському районі. Будівля, зруйнована в ході воєнних дій, була відновлена та пофарбована. Для дошкільнят в дитячих садочках організовувались вистави та конкурси, присвячені певним подіям.
Зусиллями криворіжців за декілька років після звільнення міста, кількість шкіл зросла до 44, стільки ж нараховувалось і дитячих садків та ясел. Робота на цьому не зупинялась. У 1950-х роках у Кривому Розі вже працювало стільки ж шкіл, скільки й до війни.

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Додати коментар

Поділитися у соцмережах

Пов’язані матеріали

Фото на тему

Вхід у парк Мершавцева, 1950-т роки

, Пруди, хлопці на пляжі біля човнової станції

Біля ріки Саксагань, початок 50-х - початок 60-х років ХХ століття

Учні й учениці Криворізького комерційного училища

Площа Визволення, пам'ятник Сталіну

Відео на тему

«Втрачений ілюзіон. Частина 1 | Кривий Ріг» («Утраченный иллюзион. Часть 1 | Кривой Рог»)

Краус. Там, де починається політ

Коментарі до статті

Немає комментарів

Додати коментар

Вас може зацікавити

Наступна станція: Кривий Ріг-архітектурний. Хто, коли і що будував?

Хто ті архітектори, які доклали руку до створення добре знайомих нам будівель, на яку вулицю Кривого Рогу припало найбільше архітектурних мрій та амбіцій, і чи має Кривий Ріг архітектурне майбутнє – читайте у новому матеріалі проєкту «Голоси Міста»

"Чорні копачі", бюрократія і VOLKSBUND

Ви знаєте, де на території Криворіжжя є невідомі поховання померлих чи загиблих солдат радянської армії чи вермахту, і хочете, щоб останки було належно поховано? Хто і як може ініціювати пошукові роботи, а хто та за якими правилами має право їх проводити

Вони вбили всіх євреїв у моєму рідному селі, — сторічна жителька Кривого Рогу про Голокост

У листопаді 2022 року Любові Мойсеївні Петуховій виповнюється 100 років. Жінка родом із Вінничини, проте вже декілька десятків років живе у Кривому Розі, де працювала більшу частину життя