Микола Світальський: геолог, академік, друг Фукса

Микола Світальский Кривий Ріг

Портрет Світальский

Світальськіт - так назвали один із видів мінералів, який можна зустріти на Криворіжжі. Його назвали на честь геолога, який працював у Кривому Розі на початку XX століття.

У жодній книзі з історії академії наук чи в енциклопедичних виданнях України не зазначено ні точної дати народження, ні дати смерті видатного вченого з рудної геології академіка Миколи Гнатовича Світальського.

Микола Світальський народився у грудні 1884 року у селі Рогізне, Сумщина, Україна. Після закінчення місцевої школи Микола Гнатович вступив до Сумського реального училища (заклад середньої освіти, де основна увага приділялася вивченню математичних і натуралістичних (природознавчих) наук - авт.),  де успішно завершив навчання у 1902 році.

Батько Миколи Гнатовича був родом із містечка Смілого на Черкащині, був римо-католиком, але сина хрестив у місцевій православній церкві Івана Воїна. Відомо також, що він жив у селі Рогізному тимчасово і працював механіком цукрового заводу в селі Степанівка. В Рогізному у Світальських народилася також дочка Віра - сестра Миколи.

На четвертому році навчання в університеті Микола Гнатович одружився. У 1911 році в сім’ї Миколи Гнатовича і Ольги Йосипівни народилася дочка Оксеня. Того ж року Світальський закінчив Санкт-Петербурзький гірничий університет. У студентські роки почав працювати на копальнях Уралу. У ті ж роки був колектором у старшого геолога Висоцького. З 1912 по 1921 роки був помічником, а потім начальником великих геологічних партій на Прибалтиці та Забайкаллі. Впродовж 10 років очолював розвідувальні партії від Центрального науково-дослідного геологорозвідувального інституту. Тут Світальський пройшов практичну школу польового геолога – від проведення геологічної зйомки до розвідок і пошуків залізних, мідних, срібно-свинцевих, олов`яних, вольфрамових, платинових і золотоносних родовищ. На підставі детального вивчення експедиційних матеріалів Микола Світальський опублікував численні наукові статті і монографії. В 1914 році він став ад’юнкт-геологом Гірничого департаменту (ад’юнкт - вчене звання в деяких наукових установах).

У 1918 році Геологічний комітет Росії призначив Світальського старшим геологом, завідувачем секції петрографії (наука, яка розглядає структурні, мінералогічні та хімічні особливості - авт.). У 1919 році почав викладати курс описової петрографії в Санкт-Петербурзькому гірничому університеті, навесні 1921 року захистив магістерську дисертацію. У 1926 році Світальського призначили заступником директора Геологічного комітету (далі - Геолкому), керівником відділу монографічного опрацювання колекцій. У цей час вчений написав серію праць, присвячених корисним копалинам Східного Сибіру.

На початку 30-х років уряд СРСР і Геолком почали дослідження залізорудних, поліметалічних та енергетичних корисних копалин в Україні. Ці роботи і очолив Микола Світальський. 

Саме під його керівництвом у дослідження впровадили магнітометричну зйомку. Таким чином науковці виявляють і вивчають магнітні аномалії, які виникають внаслідок неоднакового намагнічення різних гірських порід. Завдяки ній була відкрита смуга магнітних аномалій від Кривого Рогу через Кременчук до Курська. Вперше в геологічній практиці за сприяння Світальського впровадили алмазне буріння та склали геологічну карту Криворізького залізорудного родовища. Поклади залізних руд розвідувались на глибину до 1136 метрів, їх запаси виявились в 6 разів більшими за очікувані.

У 1932 році вийшла праця Миколи Світальського "Железорудные месторождения Кривого Рога и генезис его руд" з геологічною картою в масштабі 1:20000, яку використовують і зараз.

З 1927 до 1937 року очолював кафедру корисних копалин у Санкт-Петербурзькому гірничому університеті. У 1933 році Світальського запросили викладати на кафедрі мінералогії та кристалографії Київського університету. Він викладав курси: "Петрографія", "Мінералогія", "Рудні родовища". У 1934 році очолив Інститут геологічних наук АН УРСР. Крім Криворізького залізорудного басейну досліджував проблеми рудопроявів у Донецькому басейні та нафтоносності Дніпровсько-Донецької западини. Очолював пошуки родовищ корисних копалин на Роменському соляному куполі. 

Микола Світальський - автор понад 60 наукових праць, серед них: "Курс рудних покладів у двох томах", "Курс мідних покладів", "Класифікація вивержених гірських порід за ознакою насичення", "Соляна тектоніка Північно-української мульди і можливість знаходження в ній нафти" (мульда - форма залягання верств гірських порід у вигляді чаші чи коритоподібного прогину - авт.).

У 1930-х роках вчений працював у Всеукраїнській академії наук (ВУАН). 30 жовтня 1930 року його обрали академіком ВУАН за фахом "Петрологія, петрографія та корисні копалини", а з 1934 року він очолював комісію Академії з присудження вчених ступенів. Згодом його призначили директором Українського науково-дослідного геологічного інституту ВУАН. Був членом Президії і другим віце-президентом ВУАН (1935–1937), учасником 16-ої сесії Міжнародного геологічного конгресу (МГК) у Вашингтоні з доповіддю "Зональний поділ рудних родовищ". Вчений активно готувався до проведення геологічної екскурсії 17-ої сесії МГК в Україні.

У 1937 році він видав путівник "Кривой Рог и его железные руды – Южная экскурсия. Украинская ССР". 

Микола Світальський ніколи не був членом жодної політичної партії. Він жив у роки комуністичного терору і репресій. У листопаді 1936 року арештували доцента кафедри математики Ленінградського електротехнічного інституту імені Ульянових Олексія Слухановського. Зламаний тортурами в НКВД під диктовку слідчого він “визнав” свою належність до “контрреволюційної фашистської організації”, назвавши 25 її “членів” серед яких був і Світальський

Академіка Миколу Світальського арештували вночі 29 червня 1937 року у Києві, в будинку на вулиці Рейтарській, 13, де він жив із родиною. Описали все – до носової хустки і підкомірця включно. Перелік майна складав 86 предметів, 6130 книг і 2 карбованці 58 копійок.

На час свого ув’язнення і допитів він знаходився у Лук’янівському ізоляторі. Єдиний протокол допиту від 7 червня 1937 року обсягом 16 сторінок написаний каліграфічним почерком самого Світальського. На кожній сторінці його особистий підпис. Можливо, таким чином ті, хто його арештував, хотіли підтвердити визнання своєї “провини” Світальським. 

Починається протокол такими словами оперуповноваженого УДБ Ізмайлова: «На допросе 1 июля вы сделали заявление, что намерены правдиво рассказать следствию о существовании контрреволюционной организации и своем участии в ней». 1 липня Світальський написав заяву:

«Наркому Внутренних дел УССР

Заявление

Я, Свитальский Николай Игнатьевич, арестованный 29.06.37, настоящим признаю свою вину перед советской страной, ее Правительством и Партией в том, что был участником вредительской контрреволюционной организации и был одним из руководителей ее в геологической части.

 

Я никогда не думал, что мне придется попасть под влияние людей которые, действуя страхом и запугиванием, используют меня в своих вредительских целях. Но я попал в такое положение и из страха перед ними, катился по наклонной плоскости вплоть до своего ареста. Меня мучило и тяготило мое положение, и теперь, как не тяжело переживать позор и стыд, я рад, что могу раскрыть свою душу перед органами власти и снять с себя тяжелое бремя, которое я нес.

Прошу Вас поверить мне, что на следствии я скажу всю правду, все, что знаю и что сделал. И еще прошу передать Правительству, что я искренне раскаиваюсь и надеюсь, что после этого, после того, что я снял с себя мучившее меня тяжелое бремя, я всего себя, все свои силы и знания отдам на служение дорогой мне родине, если мне дана будет к тому возможность. Я знаю, что я понесу наказание и готов перенести все, лишь бы получить возможность своей честной работой загладить свою вину.

Н. Свитальский     I/VII. 1937 г. »

Закрите судове засідання військової колегії Верховного Суду СРСР без свідків і захисту відбулося у Дніпропетровську 14-15 вересня 1937 році. У звинувачувальному вироку констатовано, що органами НКВС розкрита і ліквідована “фашистська терористична і шпигунська організація” серед геологів, яку очолював Світальський. Вирок був найсуворішим із можливих – розстріл з конфіскацією всього особистого майна. Того ж дня, 15 вересня 1937 році вирок було виконано. Ніхто не знає де поховано вченого і чи поховано взагалі, нічого невідомо також про долю його родини.

Відразу ж після арешту Миколи Світальського своєю постановою Президія Академії Наук УРСР вивела його із складу дійсних членів, звільнила з посади віце-президента Академії та з посади директора Інституту геологічних наук, як ворога народу. 

Сім`ю  Світальського вигнали із будинку в Києві, і вони переїхали до Ленінграда. Лише в 1945 році на лист Оксені Миколаївни, доньки геолога, енкаведисти відповіли, що Микола Гнатович помер у 1944 році, не зазначивши при цьому ні обставин смерті, ні місця поховання.

23 жовтня 1957 році Військовою колегією Військових Сил СРСР “Определением №4н-04605/57” вирок від 14.09.1937 році “по вновь открывшимся обстоятельствам” був скасований і Миколу Світальського посмертно реабілітували. Тоді ж реабілітували понад 40 геологів, репресованих за тією ж причиною

На честь Миколи Світальського назвали смарагдово-зелений слюдистий мінерал — світальськіт. Із 2015 року у Саксаганському районі Кривого Рогу є вулиця його імені.

При підготовці матеріалу використано цитування із сайту села Северинівка - sever.sumy.ua - неподалік від якого народився Микола Світальський. Там же можна переглянути список першоджерел, на які посилаються автори статті.

 

 

 

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Додати коментар

Поділитися у соцмережах

Пов’язані матеріали

Фото на тему

Окуляри Едуарда Фукса

Геолог і фотограф Едуард Фукс

Микола Світальський

Вулиця Фукса (Тухачевського) у 1960-х роках

Микола Світальский з родиною

Коментарі до статті

Немає комментарів

Додати коментар

Вас може зацікавити

Олександр Поль: найвідоміша історична постать, першовідкривач руди?

Що Ви знаєте про Олександра Поля, пам’ятник якому є у сквері Центрально-Міського району? Саме йому криворіжці завдячують першому практичному застосуванню руди і залученню капіталу у нікому тоді нецікаве містечко. Протягом життя Поль мав колосальні статки, а помер майже банкротом. Як жив Олександр Поль - у матеріалі history.1kr.ua

Шахта №5, Гданцівка, рудник Карла Лібкнехта — місця наймасовіших вбивств євреїв за часів окупації Кривого Рогу

Найбільшими місцями розстрілів єврейського населення були шахта №5 рудоуправління імені Фрунзе, біля концтаборів (особливо на Гданцівці), на руднику Карла Лібкнехта. Убитих вивозили у рови неподалік, скидали у кар’єри цегельного заводу.

Коротка історія театрального життя у Кривому Розі

У нашому місті та на його околицях театральне життя почалось ще наприкінці XIX століття. Окрім професійних театрів, діяли ще й аматорські на рудниках