«Місце початку й кінця»: історія найстарішого єврейського цвинтаря на Криворіжжі

Колонію сформували євреї-вихідці з Білорусі. Більшість її мешканців знищили під час німецької окупації, і вона завершила існування в 1942 році. Цвинтар, який євреї створили для себе і своїх рідних, стояв занедбаний з кінця Другої світової війни аж до 2021 року, поки одного теплого весняного дня криворіжець Іван Кравченко випадково не побачив на пустирі, де паслись корови, надгробки, що стирчали із землі. Їх було понад 100.

Іван (Ісраель) Кравченко

За єврейською традицією Ісраель, до якого друзі звертаються Ізя, називає кладовище місцем початку й кінця. Навіть на «надгробках» — «мацевот» (з івриту) — євреї не пишуть дати народження людини, лише дату смерті: адже тільки коли людина відходить у наступний світ, можна підбити якісь підсумки її життя.

Це камінь, який не тліє й живе століттями, — каже Ісраель. — Він може розповісти про людей, яких уже ніхто не пам’ятає.

Ми стоїмо на окраїні села Інгулець. Тут завжди дме шалений вітер, у будь-яку пору року. Гріє сонце, але трава вже засохла й пожовтіла. Починається осінь. Попереду нас — безлюдна балка, позаду пасуться корови. Десь далеко видно, як інгульчани займаються домашніми справами.

Ми дивимося на мацевот, які стоять рядами. Ще кілька років тому вони просто були розкидані по всій території цвинтаря — а це понад 2 гектари. Деякі лежали, деякі стирчали із землі, деякі зламались. Їх підіймали своїми руками волонтери, приводили в порядок і встановлювали в ряди, щоб зробити це місце знову схожим на цвинтар. Саме тут, на території історичної пам’ятки, яка десятками років руйнувалась і була всіма забута, є найстаріша мацева в Дніпропетровській області. На цій мацеві ще є містичний символ — кабала, таємне вчення про глибинні сенси всього буття. Печатка, зображена на мацеві, називається печаткою Метатрона — вищого янгола в юдаїзмі. Можливо, людина, похована тут, була якимось видатним єврейським містиком. Приїхавши з Білорусі, померла в Інгульці.

Цьому цвинтарю вже більше 200 років, — продовжує Ісраель. — Найстаріша мацева тут датується 1810 роком. Якщо колонія заснована в 1800-х, то ця померла людина — емігрант із Білорусі, який пройшов певний життєвий шлях, опинився тут, на півдні України, під Кривим Рогом, і тут помер.

Ким були всі ці люди, поховані тут, ніхто не знає достеменно. Не всі мацевот ще викопали або підняли, не всі написи на них — а вони, звісно, на івриті — вдалось розшифрувати. Нам було дуже цікаво дізнатись про історію цієї колонії, тому ми попросили розповісти про неї доцента кафедри соціально-гуманітарних наук ДУЕТ Романа Шляхтича, який готує до публікації монографію про Голокост на Криворіжжі. На history.1kr.ua незабаром вийде окрема публікація про історію колонії Інгулець, почитайте її обов’язково.

Роман Шляхтич

Колонія Інгулець утворилась на початку XIX століття — протягом 1807–1809-х років, — каже Роман Шляхтич. — Російська імперія намагалась колонізувати землі, захоплені внаслідок війн. Південь України був величезною і майже безлюдною територією.

Щоб колонізувати землі й створити сільськогосподарські поселення, сюди й заселили євреїв. До того вони не працювали на землі, основними заняттями були переважно дрібне ремесло й лихварство. Роман Шляхтич додає: щоб навчати євреїв землеробства, поруч із єврейськими колоніями утворювали німецькі. Місцевих українських селян теж змушували допомагати євреям учитись працювати на землі. Станом на кінець XIX століття за переписом населення в Інгульці було близько 3000 мешканців, із них понад 2900 — євреї.

За свідченнями зі статті краєзнавця Марка Горловського:

На початку ХХ століття колонія Інгулець у Криворізькому районі була найбільшою. За рівнем культурного життя вона більше була схожа на маленьке місто, ніж на село. По-міському одягалися, у театрі часто проводились лекції. Був великий аматорський драмколектив, який готував вистави мовою ідиш. Іноді з виставами колектив виїжджав до Кривого Рогу.

У колонії була велика бібліотека з книжками на ідиш (єврейська мова з групи германських мов), давньоєврейською (іврит), українською та російською мовами. Були в колонії також дві школи, земська і міністерська, кілька хедерів — початкових релігійних шкіл, чотири синагоги.

фото berkovich-zametki.com

Краєзнавець із Новолатівської громади Віктор Барліт 24 роки досліджує історію єврейської колонії Інгулець. Він показав нам колишню Центральну площу — осередок єврейського колориту.

У приміщенні, яке зараз є будинком культури, раніше був єврейський молитовний будинок — синагога. На Базарній площі євреї проводили збори та обговорювали нагальні проблеми громади.

Неподалік, у приміщенні колишнього магазину Шпігельгаса, люди часто збирались обговорити останні новини.

Віктор Барліт

Показав нам Віктор Барліт і дорогу, яку по цей день місцеві знають як «дорогу смерті».

У червні 1942 року ця дорога зіграла свою трагічну роль у завершенні існування колонії Інгулець, — каже Віктор Барліт. — Перед розстрілом німці зігнали євреїв із цінними речами до синагоги. Потім їх відвели ближче до балки й розстріляли.

Кладовищу вже більше 200 років. Наявність цвинтаря в Інгульці свідчить про численну єврейську громаду, оскільки в місцях, де єврейська громада була маленька, не було цілого цвинтаря. Іван Кравченко вважає, що головна причина такого занедбаного стану — місце розташування: цвинтар стоїть на вершині природної балки, тут є ґрунтові води, і через те кладовище буквально сповзає вниз. Більша частина паркану, який колись тут був, уже на дні балки. Німецька окупація й вандали, яким неприємне сусідство зі згадками про євреїв, також доклались до того, щоб цвинтар перестав мати вигляд цвинтаря. Радянська влада, за словами Івана, безпосередньо цьому цвинтарю шкоди не завдала, хоч і не піклувалася про його належний стан.

Уперше я побачив це місце у травні 2021 року, — каже Іван. — Ми разом із єврейською громадою, з членами організації благодійного фонду «Хесед Хана» приїжджали сюди для того, щоб вшанувати пам’ять загиблих під час Голокосту євреїв у селі Інгулець. Чесно кажучи, на той момент я не знав, що тут залишився якийсь єврейський цвинтар. Я просто пройшовся вперед і побачив купу дуже гарних надгробних каменів з різноманітним оздобленням, збереженими літерами й словами і подумав, що не можна, щоб цей спадок просто гнив у землі.

Ідея зародилась у травні, реалізацію отримала в серпні в межах проєкту «CHEVRAH - ״ חברה» (Хевра), завдяки якому залучили волонтерів і фінансування. Тут понад 100 уцілілих надгробних каменів, які розташовані по всьому цвинтарю. Здебільшого вони були в аварійному стані. Частину цих мацевот волонтери відкопали, відновили і встановили в центральній частині цвинтаря.

Цвинтар у юдаїзмі — це водночас і священне місце, і нечестиве. Тут не можна палити, пити воду, їсти, оскільки вважається, що люди, які тут поховані, не мають цієї можливості, і їх не треба зневажати. На мацеві (надгробному камені) не пишуть дати народження, жінок і чоловіків ховають окремо. Кладовище на івриті називають «будинком могил», «будинком смерті», а ще — «будинком життя», בית חיים. Через те, що тут підбивають його підсумки.

Хто ж похований на цьому кладовищі? Іван Кравченко розповів нам про кілька мацевот, написи яких волонтерам вдалось перекласти.

На цій мацеві видно зображення двох пташок. Це або натяк на ім’я людини, яке співзвучне з найменуванням тварини на івриті, або вказує на рід діяльності померлого. Це надгробний камінь жінки. Ім’я її не відоме, але схоже, що вона була з якоїсь доволі заможної родини. Напис на мацеві: «Цей могильний камінь для нашої матері, по якій ми тримаємо скорботу». Тут немає римських або арабських цифр, тільки літери на івриті, оскільки вони можуть мати числове значення. За Григоріанським календарем на цій мацеві позначено 1892 рік. Більшість мацевот на цьому цвинтарі датовані 1810–1892 роками. Цікавий декоративний елемент на мацеві — глечик, із якого стирчить квіточка. Такий символ дуже розповсюджений на жіночих могилах на цьому єврейському кладовищі.

Ця мацева — чоловіча. На це вказує знак «благословення коенів» — дві долоні, складені в спеціальний жест — це вказує на приналежність померлого до цієї групи. Коени — це нащадки Аарона, брата Мойсея, які були спадковими священниками в Храмі. Досі їм виказують особливу пошану в деяких ситуаціях, зокрема викликаючи першими до читання Тори. Благословляючи народ, вони складають руки в спеціальний жест — так, як на мацеві. Багато хто з нас чув прізвища Коган, Каганович, Кац, Куц і так далі. Як вірують у єврейській традиції, це нащадки брата Моїсея Аарона. Таке оздоблення єврейського надгробку — візерунки, витончені руки, орнамент — не характерне для півдня України. Іван припускає, що традиція різьбярства надгробків могла прийти сюди з Буковини, Закарпаття, Волині.

Наступний розповсюджений символ на єврейському цвинтарі — символ смерті: обрубане дерево. Тут знаходили декілька надгробків у формі дерева. Людина в юдаїзмі ототожнюється з рослиною. Тут також викарбувані єврейські літери.4

Як прийнято писати на єврейських надгробках? Це жіноча мацева, жінка була із заможної сім’ї, оскільки камінь великий і з гарним оздобленням. Перше, на що варто звернути увагу, — це початкова й завершальна форма епітафії — напису на надгробку. На мацеві є єврейські літери, що означають словосполучення «тут похована».

Наприклад, ми не знаємо, як читати на івриті, і наша мета зрозуміти: це чоловік чи жінка? Якщо ніякі декоративні елементи на надгробку нам про це не кажуть, тоді ми шукаємо дві єврейські літери: літеру ב, яка позначає звук, схожий на «б», та літеру ת, зі звуком «т». І в нас формується єврейське слово «бат» — донька. Так, навіть якщо ми не маємо змоги прочитати єврейське ім’я, ми знаємо, що це точно жінка. Цю жінку звали Гейне, дочка Натана, вона померла в літньому місяці תמוז («тамуз») — це червень-липень за Григоріанським календарем у 1852 році. На мацевот роки, звісно ж, за єврейським календарем. У жовтні настав 5785 рік від створення світу і створення першої людини — Адама.

Одна з найцікавіших мацевот на цьому цвинтарі, хоч і не дуже гарно збереглась, і не відомо, жінка тут чи чоловік, має яскраву особливість. На мацеві лишилось вільне місце для останньої літери на позначення року смерті. Найімовірніше, людина при житті заплатила кошти різьбяру, щоб той зробив для неї поховальний камінь, але коли померла, вже нікому було заплатити за добивання останньої літери. 

Різниця між двома цими мацевот — 100 років. Та, що ліворуч, датується 1810 роком, а та, що праворуч, — 1910 роком. Вона зроблена з характерного для Криворіжжя матеріалу — чогось схожого на кварцит. Обидві ці мацевот — чоловічі. Моше, син Менахема-Мендела, і Йедідʼйа, син Арʼє-Дова Друкарова.

Просто зараз цвинтар «сповзає» в балку. Іван каже, що це через ґрунтові води. Єдине рішення, до якого прийшли волонтери, — висадити дерева, щоб коріння підтримувало цвинтар, і він через 50–100 років повністю не зсунувся в балку. Крім того, кладовище треба огородити. На території й досі пасуться корови, місцеві діти грають у футбол — це зневага до священного місця. Його виокремлення означає, що це місце — не таке, як всі інші навколо нього.

Автор: Марія Пунтус. Оператор і режисер монтажу: Тадеуш Бабеуш

Дивіться відеорепортаж із єврейського кладовища в Інгульці на YouTube-каналі «Першого Криворізького»