Володимир Токар Кривий Ріг

Володимир Токар у майстерні

Володимир Токар: скульптор і художник

Криворіжець Володимир Токар — скульптор, художник і член Національного Союзу художників України — до свого шестидесятиріччя отримав нагрудний знак “За заслуги перед містом II ступеню”.


Найвідомішими роботами цього скульптора у Кривому Розі є пам’ятник батькам біля виконкому, Петру Калнишевському, Пресвятій Богородиці, чорнобильцям, Олександру Радієвському, загиблим Героям і Володимиру Великому. 

Володимир Іванович Токар народився 23 липня 1959 року у Дніпрі.

З дитинства мистецтву його навчала мама - скульпторка Катерина Токар. Володимир вчився у школі, де вона працювала вчителькою малювання. Після цього хлопець вчився у художній дитячій школі у свого батька - Івана Токара, який викладав живопис, рисунок і композицію. Батько також оформлював книги — у його доробку- понад 100 видань, про що доросилий Володимир часто згадував: говорив, що коли відпрацьовував післядипломну практику, обрав для себе теж поліграфію. Йому довірили художнє редагування 3 книг, які вийшли в світ повністю з його оформленням. Керівництву видавництва сподобався стиль молодого фахівця, і йому запропонували обійняти посаду художнього редактора видавництва, але на той час Володимир за сімейними обставинами переїхав до Кривого Рогу до молодої дружини і в Дніпропетровськ вирішив не повертатися.
З 1974 по 1978 роки навчався в Дніпропетровському державному художньому училищі імені Євгенія Вучетича на живописно-педагогічному відділенні, під керівництвом дніпропетровських художників Всеволода Шпігановіча і Леоніда Кудрявцева. Навчав його також живописець Володимир Арсенов. 
Дружина Володимира Олена Токар теж закінчила Дніпропетровське державне художнє училище імені Євгена Вучетича. 

Творча діяльність для художника починається з публікації його робіт на виставках, для Володимира Токаря вона почалася рано. У 1975 році, після вдалого звіту про проведену річної творчої практиці, Володимиру запропонували провести в  училищі персональну виставку. Юнак навчався тоді на першому курсі. 

Після служби в армії у 1980 році митець прийшов до дніпропетровського Художнього Фонду оформлювачем, де відповідав за наочну і святкову агітацію. 

Переїхавши в 1982 року до Кривого Рогу продовжив працювати у цій же сфері. Першою великою роботою в Кривому Розі був кабінет англійської мови для Андріївської сільської школи, який ніхто не хотів брати. Володимир виконав всі види робіт разом із дружиною Оленою. 

Згодом Володимиру Токарю доручили реконструкцію двох залів Криворізького історико-краєзнавчого музею, які він від проєекту до авторського втілення здійснив сам. 
Музейний зал, оформлений Володимиром Токарем, до сих пір збереглися практично без змін.

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Додати коментар

Поділитися у соцмережах

Пов’язані матеріали

Фото на тему

Автор першого пам'ятника Олександру Полю Борис Едвардс

Картини криворізького художника Івана Авраменка

Скульптура "Голуб миру"

Олександр Васякін в майстерні

Відео на тему

Анастасія Рак: остарбайтерство, картини на склі і виставка у Парижі

Григорій Синиця (коротке відео з найяскравішими моментами біографії)

Коментарі до статті

Немає комментарів

Додати коментар

10-12-2021 11:46

Добре

відповісти

10-12-2021 11:53

Класний скульптор!

відповісти

Вас може зацікавити

Скільки людей проживало в Кривому Розі у 1941-1943 роках

Криворізька міська управа від 2 вересня 1941 року видала розпорядження про проведення перепису населення, обов’язковим пунктом якого була національна належність мешканців міста, а 12 вересня з’явилась постанова про обов’язкову реєстрацію новоприбулих до Кривого Рогу

Як у різні роки виглядав криворізький 95-й квартал

95-й квартал — діловий центр Кривого Рогу. Показуємо, як виглядав десятки років тому

Історія Гданцівського парку

У 1936 році в Кривому Розі з’явився парк, який назвали Комсомольським. Криворізька молодь створила його на правому березі річки Інгулець, а на лівому березі вже з 1927 року розташувався парк імені Федора Мершавцева (до декомунізації — імені газети "Правда").