Володимир Бизов: кому встановлено пам'ятник біля КНУ?

 На вулиці Бизова знаходяться Криворізька загальноосвітня школа №26, меморіальна дошка на честь загиблих бійців АТО Олександра Миколайовича Ігнатова, Олександра Валерійовича Реви, а також пам'ятник самому Володимиру Бизову.

Пам’ятник Бизову. Фото krivoyrog-history.blogspot.com
Народився Володимир Бизов у 1937 році в Омській області. Після Другої Світової Війни сім’я Бизових переїхала в Україну, а саме в Івано-Франківську область. Там хлопець закінчив середню школу.
У 1954 році Володимир Бизов вступив до Криворізького гірничорудного інституту (зараз - Криворізький національний університет), закінчив його за спеціальністю розробка корисних копалин.

Після університету Бизов працював гірничим майстром, начальником дільниці на руднику імені ХХ Партз’їзду (після декомунізації - рудник Суха Балка). У 1971 році, отримавши травму, почав працювати молодшим науковим співробітником, пізніше, - у 1976, - році закінчив аспірантуру. На кафедрі вищої математики працював старшим викладачем, доцентом, пізніше став завідувачем цієї кафедри. Захистив докторську дисертацію і скоро став професором. З 1985 до 2002 року був ректором Криворізького технічного університету (зараз - КНУ).

Володимир Бизов - засновник наукової школи з теорії управління якістю сировини на гірничих підприємствах. Автор 200 наукових статей та монографій, 38 авторських свідоцтв. Ініціатор підготовки та головний редактор 14-томної “Бібліотеки гірничого інженера”.

Фото надане Криворізьким міським історико-краєзнавчим музеєм

У 1991 році Володимир Федорович Бизов організував Академію гірничих наук України - громадську організацію, яка об’єднувала вчених і працівників підприємств гірничопромислового комплексу. У газеті “Гірничий інженер” за січень-березень 2011 року пишуть, що  офіційне визначення авторитету даної організації було підтверджено сертифікатом реєстрації в ООН. Володимир Бизов став її першим президентом. За 20 років існування Академії її вченими було опубліковано близько 2000 наукових робіт, разом із монографіями, підручниками та науковими посібниками, а також було отримано 540 патентів на нові вироби. Ця Академія підтримувала зв’язки з ученими Китаю, США, Франції, Німеччини та пострадянських країн. Колега Бизова Георгій Губін пригадує, що тоді за кордон можна виїхати лише з дозволу КДБ, і ті, хто мав таку можливість, вважалися “особливим” класом.

Колега Бизова Георгій Губін, доцент, доктор технічних наук, професор і учасник створення Академії гірничих наук України у розмові з журналісткою history.1kr.ua згадує:

Коли я прийшов працювати до університету (КНУ – авт.), Бизов був завідувачем кафедри математики і вже професор. У 1993-94 роках ми з ним та іншими колегами працювали над проблемою збагачення магнетитових кварцитів. Раніше всі працювали за схемою вологого збагачення, а отже надто великий “слід” залишається. Нема де зберігати було стільки відходів, і ми розробили схему сухого збагачення. Велика наукова робота була, отримали патент, збудували фабрику на Дзержинці. Зараз, на жаль, ніхто про це не думає, тільки рудою всі зайняті… А землі й зараз немає, щоби виробничі відходи зберігати.

Ще при видобутку руди утворюються гранатові концентрати. Їх зазвичай одразу викидають. А в Західній Європі їх тоді вже використовували: наприклад, для оснащення дахів чи дна кораблів, щоб не було іржі та не чіплялися водорості та черепашки. Ось ми з Бизовим та колегами теж вирішили розробити схему використання цих концентратів. Але, знову ж таки, зараз цим не користуються, бо думають тільки про те, щоб здобути більше руди. Ось такі погляди і заважають появі новацій у металургії.

Крім того, ми (з Бизовим у тому числі - авт.) займалися видобуванням золота з хвостів цих самих кварцитів. Вивчали родовище золота у Дніпропетровській, Кіровоградській та Закарпатській областях. Над цим працювали разом із співробітниками кафедри збагачення та геології. Після тривалих досліджень нам вдалося видобути золото у селі Мужієве Закарпатської області, там фабрику збудували. Злиток золота ми із колегами відправили президенту Кучмі. Ми здобули грамоту, а розробкою зацікавилися американці. Нині це все затихло, а шкода.

Тоді час був не виїзний. Ті, кому дозволяли виїжджати зарубіжних країн, вважалися “особливим класом”. І все з дозволу КДБ. Ми з Бизовим їздили разом на Гірський конгрес до Лівії. А він дуже багато їздив: і Європою, і США.

У 1994 році Володимир Бизов керував переходом Криворізького гірничорудного інституту до Криворізького технічного університету (зараз - Криворізький національний університет).

У 1998 році отримав звання Заслуженого діяча науки і техніки України, Лауреата державної премії, а також декілька нагород у вигляді орденів. Помер Володимир Бизов у 2011 році у Кривому Розі. У Володимира Бизова була сім’я: дружина і двоє синів.
Зараз у місті молоді науковці отримують стипендії імені Володимира Бизова.

При підготовці статті використовувалися матеріали, надані Криворізьким міським історико-краєзнавчим музеєм. Якщо Ви маєте інформацію або цікаві історії про Володимира Бизова, пишіть нам на пошту [email protected].