У трудовому рабстві, або Як криворіжці в роки Другої світової війни працювали в Німеччині

У трудовому рабстві, або Як криворіжці в роки Другої світової війни працювали в Німеччині

За 922 дні нацистської окупації Кривого Рогу до Німеччини на роботи вивезли 5 799 криворіжців. Обіцяне райське життя в Німеччині виявилось справжнім пеклом для тисяч людей.

Хто такі остарбайтери

Остарбайтер із німецької мови перекладається як «східний робітник». Уперше цей термін зустрічається в документі рейхсфюрера захисних загонів (СС) та начальника німецької поліції Генріха Гіммлера від 20 лютого 1942 року. Документ регламентував трудове використання людей із території Радянського Союзу в Німеччині. Таких робітників ізольовували від німецького населення, від радянських військовополонених і закордонних працівників. Остарбайтери мали жити в таборах, залишати які дозволялось лише задля роботи. Прогулянка за межами табору могла бути лише у вигляді нагороди. Усі остарбайтери обов’язково носили на одязі знак «OST». Переважно це були молоді люди, яких насильно відправляли до Рейху для виконання важких робіт. Проте ставалось і так, що під впливом пропаганди люди виявляли бажання працювати в Німеччині.

З чого все почалось

З книжки кандидата історичних наук, краєзнавця Олександра Мельника «Криворожье в пламени войны (1941–1944)» відомо, що вже в 1941 році після розпорядження німецької влади встановили обов’язкову трудову повинність для людей віком від 18 до 45 років. Такі правила були і для Кривого Рогу. Німці вирішили, що 12 тисяч криворізьких шахтарів мають вирушити на роботи в Рурський регіон Німеччини. Розгорнули агітаційну кампанію, розповсюджували плакати із закликом до роботи на чужині. Робітники проходили медогляд, ретельно досліджувалась їхня біографія, адже до роботи залучались лише українці. Для родин працівників передбачалась виплата 17,5 марок щомісячно, а ще вони отримували привілей купувати продукти за нижчими цінами. Так, у грудні 1941 року з Кривого Рогу до Німеччини насильно відправили 760 чоловіків.

Листівка із закликом їхати на роботу в Німеччину. З кнги «Кривий Ріг: лихоліття 1941–1945 рр.» Віталія Стецкевича, Валентини Шайкан, Романа Шляхтича, Юрія Фасольняка.

Через невиконаний план із вивезення людей у січні 1942 року розпочалась масова агітаційно-пропагандистська робота. У криворізькій газеті «Дзвін», що виходила в роки окупації, публікували статті про щасливе життя в Німеччині, гарні міста, красиву природу, музеї й інші культурні місця, які чекатимуть новоприбулих робітників. 

Газета “Дзвін” 2 червня 1942 рік.

У криворізьких кінотеатрах крутили фільми, які обіцяли багате життя в Німеччині. На будівлі клеїли плакати із зображеннями задоволених працівників і нібито фрагментами листів від тих, хто вже працює в Німеччині. В умовах воєнного голоду та загальної розрухи чимало криворіжців піддались впливу й вирушили до Рейху шукати кращої долі. Але «сарафанним радіо» ширилась правда про реальні умови, у яких жили остарбайтери, і план із вивезення провалювався. Уже в лютому 1942 року окупаційна влада прийняла рішення примусово вивозити криворіжців.

Станція Довгинцево. Літо 1942 рік. Відправка Остарбайтерів в Німеччину. (Фото з Бундесархіву). З кнги «Кривий Ріг: лихоліття 1941–1945 рр.» Віталія Стецкевича, Валентини Шайкан, Романа Шляхтича, Юрія Фасольняка.

Як відбувався процес мобілізації

Вербувати на роботу остарбайтерів мали представники місцевої адміністрації, сільські старости, начальники підприємств. Наприкінці 1942 року від місцевих чиновників німці вимагали відправити на роботу не визначену кількість людей, а саме осіб певного віку. У 1943 році до Німеччини намагались відправити всіх людей, народжених у 1926–1927 роках.

Підліткам після 15 років забороняли продовжувати навчання, щоб залучити їх до роботи. За наказом рейхкомісара Еріха Коха від 20 березня 1943 року, до Німеччини на роботи повинні були відправитись особи 1923–1925 років народження. Загалом на кінець війни у вагонах на шляху до Німеччини опинились і 14-річні, і люди похилого віку.

Остарбайтери, місто Кастроп-Рауксель, Німеччина 1943 рік. З фондів криворізького історико-краєзнавчего музея. 

Проте були і винятки — наприклад, не чіпали працівників кар’єрів, шахт і тих, хто відбудовував зруйновані підприємства та працював на залізниці.

У першу чергу під мобілізацію підпали колишні військовополонені, підпільники, комуністи, комсомольці, підлітки-сироти і працівники, ефективність роботи яких не влаштовувала керівників. Тих, хто відмовлявся їхати до Німеччини, чекали перебування в концтаборі або в’язниця з обов’язковим залученням до робіт.

Газета “Дзвін” 19 вересня 1942 рік.

Полювання на робочу силу

Якщо людей не вистачало, німці переходили до радикальних дій — влаштовували нічні облави, ловили криворіжців на ринках і в інших людних місцях. У межах плану «Заукель» (масштабної акції з вивезення української молоді) у квітні 1943 року в місцевому кінотеатрі зібрали молодь для перегляду пропагандистського фільму. Під час показу до зали увійшов наряд поліції, який зібрав усіх і доставив до пункту збору в Німеччину. Під час збору «добровольців» німці застосовували жорстокі дії до родичів майбутнього працівника, а в процесі проходження медкомісії змушували підписувати зобов’язання, що в разі відмови добровільно поїхати на роботи до Рейху влада може арештувати батьків і членів родини, конфіскувати майно.

Щоб не їхати до Німеччини, криворіжці калічили себе: ошпарювали, ламали, різали кінцівки. Іноді це навіть призводило до смертельних випадків. Небайдужі намагались чинити опір поліції, витягуючи людей із вагонів під час відправки. Про один із таких випадків, що стався весною 1943 року, дізнаємось із книжки «Кривий Ріг: лихоліття 1941–1945 рр.» Віталія Стецкевича, Валентини Шайкан, Романа Шляхтича, Юрія Фасольняка. На залізничній станції Карнаватка підпільник Г. Оксамитний зламав двері вагона, у якому його й інших криворіжців везли до Німеччини. Усім вдалося втекти.

Де працювали остарбайтери та яку зарплату отримували

Остарбайтерів залучали до різних видів робіт: у металургійній галузі, на будівництві, на різноманітних заводах, третина з них працювала в сільському господарстві. За свою роботу працівники отримували мізерну зарплатню, до того ж із неї вираховували 1,5 марки за проживання та їжу, за одяг, взуття, проїзд до місця роботи. Пізніше додалось медичне страхування, за яке кожного місяця із зарплати також вираховували 4 марки. У результаті на руках у робітника залишалось від 1 до 5 марок. Ті, що працювали в сільському господарстві або прислугою, взагалі не отримували зарплатні. Була система штрафів і покарань. Наприклад, за статевий акт із німецькою жінкою остарбайтера страчували.

Газета “Дзвін” 12 вересня 1942 рік.

Реальні умови життя остарбайтерів

За спогадам вихідця із села Анастасівка Криворізького району Петра Андрійченка, що збереглися завдяки збірці спогадів «Свіча пам’яті», робота в бауера (фермера) була рабською та виснажливою: «Не забувається, як часто ми з господарем розвозили по його земельній ділянці добрива з гноєсховища. Накидаю вилами грабарку, бауер підтягує другу, порожню і перепрягає коней… І так у мене ні хвилинки перепочинку немає. Надвечір уже й рук не здійму — болять, пухнуть. Спав в невеликій коморці. За межі двору виходити не дозволялось, лише на свята випускали на декілька годин, аби провідати землячок на фабриці, що знаходились кілометрів за 10. Краще була ситуація з харчами, порівняно з тими, хто працював на фабриках».

Остарбайтер місто Кастроп-Рауксель, Німеччина 1943 рік. З фондів криворізького історико-краєзнавчего музея. 

За спогадами односельчанки Петра Андрійченка Катерини Фурт, яка працювала на шкіряній фабриці в Ремзе-Мульде, умови праці були дуже тяжкими. Розвантажували вонючі шкури, скоблили, кидали в басейн, солили, готували різні розчини, сушили і проводили багато інших важких операцій, щоб виготовити зі шкіри збрую для коня, кобуру для пістолета й багато іншого знаряддя. Основу раціону становили капуста, бруква, інколи давали картоплю та моркву. 12 годин важкої роботи й погане харчування призводили до хвороб працівників, яких відправляли до лікарні, але звідти повертались рідко.

Станкова Надія Іванівна справа та подруга Ніна. Місто Гейзенкірхен Німеччина, квітень 1944 року. З фондів криворізького історико-краєзнавчего музея. 

Криворіжець Петро Дем’янович Величко потрапив у неволю під час облави в березні 1942 року. Його та багатьох інших відправили до табору, що в німецькому місті Кастроп-Рауксель, там він працював на вугільних шахтах концерну «Ірінг». В’язням видавали дерев’яні чоботи — гольцшуги, смугасту робу з нашитим знаком «ОSТ», без якого заборонялось виходити за поріг бараку. Усім бранцям кололи табірні номери, Петро спершу мав номер 6243, а пізніше — 1783. Спочатку юнак працював у штреку (шахті) по 8 годин у дві зміни, де вручну завантажував вугілля у вагонетки. Пізніше в лаві бетонував пустоти з-під добутої породи. Для підлітка то була виснажлива робота, а харчування було жахливим. У листах до родини Петро писав: «До важкой роботи вже звик, но до голоду все ніяк не звикну». Прокидались кожного ранку о 6 годині, злазили з нар, притрушених соломою, ділились один з одним, що наснилось. А снились усім рідний дім, батьки та друзі. Вони хотіли втекти, і їм це вдалось у червні 1944 року. Після цього Петро влаштувався на цегельний завод у місті Берк. Зустрівшись зі своїми співвітчизниками, які працювали на фермерів, Петро вирішив також податись до бауерів. Відтоді щоранку возив до міста молоко та працював у полі в господарстві пана Штріве. За роботу нічого не платили, але він уже не голодував, як у таборі.

Віра с Кривого Рога. Працювала в Німеччині у бауера в місті Берк. 1944 рік. З фондів криворізького історико-краєзнавчего музея.

Проте з таких історій траплялись і винятки. Відома українська художниця Анастасія Рак, яка мала тісний зв’язок із Криворіжжям, також стала остарбайтеркою. У Мюнхені вона працювала на годинниковому заводі. У вільний час, сумуючи за домівкою займалась улюбленою справою — малюванням, ілюструючи сюжети українського фольклору, українських письменників. Старий німець, художник-аматор Вільгельм Каплер, працюючи разом з Анастасією, помітив її талант і навчив малюванню по склу. Німці навіть почали приносити їй фарби та пензлики. Картини вона міняла на продукти.

Визволені з полону, та ще не вдома. Місто Карсуле. 4 лютого 1946 року. Анастасія Рак - Унизу ліворуч. З фондів криворізького історико-краєзнавчего музея.

Читайте також: Анастасія Рак: остарбайтерство, картини на склі і виставка у Парижі

Усього за роки окупації з Криворіжжя, за підрахунками краєзнавця Олександра Мельника, у Німеччину вивезли 5 744 особи. Професор Віталій Стецкевич говорить про 10 тисяч остарбайтерів, які з різних причин опинились у Німеччині.

Ця публікація здійснена за підтримки Фонду «Партнерство задля стійкості України», який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю «Першого Криворізького» і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.

Оновлено 29.05.2024

Матеріал написано у межах проєкту, який покликаний підтримати ініціативу молодих авторів та авторок вивчати історію Кривого Рогу та його околиць. Редакція закликає читачів та читачок приєднуватись до обговорення викладених у матеріалах відомостей та доповнювати їх, щоб разом відновлювати історичні факти, які були недостатньо оприявнені до сьогодні.

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Додати коментар

Поділитися у соцмережах

Пов’язані матеріали

Фото на тему

Руїни Криворізької районної електричної станції ім. Ілліча, 1944 рік

Пішохідний міст через Інгулець. Підірваний німецькою армією під час відступу

Фото Кривого Рогу від невідомого німецього солдата

25-річчя з Дня перемоги у Другій світовій війні і звільнення Кривого Рогу

Анастасія Рак за створенням картини на склі

Відео на тему

Концтабори і вбивства євреїв під час окупації | 1kr.ua

Як виглядав Кривий Ріг під час окупації

Нікопольсько-Криворізька операція, 3-я серія: "Рух Опору"

Німецька хроніка під час Другої світової війни

Нікопольсько-Криворізька операція, 2-а серія: "Голокост"

Коментарі до статті

Немає комментарів

Додати коментар

Вас може зацікавити

Кривому Рогу — 247: міфи та факти з історії

Сьогодні, 28 травня 2022 року Кривий Ріг святкує 247-му річницю з офіційного дня заснування. Цікаві факти про історію міста, а також про перші згадки про Кривий Ріг — у публікації history.1kr.ua

Олена Деконська: руда, селяни і репресії

Олена Михайлівна Деконська жила у Кривому Розі в кінці XIX — на початку XX століття

Як права брова свербить, значить, хтось хвалить: криворізькі прикмети 

Прикмети як складові фольклору відображають бажання криворізьких (і не тільки) людей знаходити у подіях закономірності, аби спростити життя і легше ставитися до негараздів. Подекуди ці народні вирази здатні суперечити одне одному. Як саме — побачите далі.