Історія села Зелена Балка та як село пов'язане із Гданцівкою Кривого Рогу

Історія села Зелена Балка та як село пов'язане із Гданцівкою Кривого Рогу

Зелена Балка — село у Криворізькому районі, за 20 кілометрів від Кривого Рогу. Це — центр сільської ради, знаходиться за 35 кілометрів від Широкого і за 10 кілометрів від залізничної станції Гейківка

Два села, які об'єднались в одне

Село Зелена Балка виникло від злиття двох близько розташованих сіл — Нестерівки та Тихого Приюту (Ковалівки). Ними володіли поміщики Нестеренко і Ковальов, звідси й пішли перші назви населених пунктів. Саме з Нестерівки і Ковалівки утворилось село Зелена Балка. 

Сучасна назва Зелена Балка походить від назви балки Зеленої, у верхів'ї якої село розміщене. Ця балка простягнулася на південь аж до селища Зелене.

Село Нестерівка виникло в першій половині XIX століття з кріпосних селян поміщика Нестеренка. На початку існування в селі було всього 6 дворів.

Нестерівка згадується у «Відомостях міст, сіл, селищ і хуторів Александрійського повіту Херсонскої губернії за 1884 рік. Фільварок Нестеренка розташовувався на місці сучасного сільського поштового відділення «Укртелекому». З 1965 року в панському будинку містилася лікарня колгоспу «Заповіт Ілліча». Тут збудували нові приміщення, в яких протягом 1980-2006 років знаходився виконком Зеленобалківської сільради. 

Фільварок поміщика складався з панського будинку та декількох будівель господарського призначення. Біля будинку був сад, криниця з джерельною водою та два невеликих ставки, що розташовувалися поруч.

Всього у Нестеренка було 500 десятин землі. Помер пан Нестеренко ще до революції 1917 року. За свідченням очевидців, на території панського маєтку, неподалік від старого сільського кладовища, для панської родини зробили склеп, Тут поховали поміщика та його доньку. Що було зі склепом надалі — невідомо. За радянських часів панські землі націоналізувалиі, а нащадки Несторенка виїхали з села. Від першої вулиці села залишилася тільки одна хата.

Село Ковалівка (сучасна назва — Тихий Приют) заснували значно пізніше Нестерівки, у 1861 році після, скасування кріпосного права. Предки жителів Ковалівки жили на Гданцівці Кривого Рогу, який входив тоді до складу Херсонської губернії. Це були кріпосні селяни пана Ковальова. Ще до скасування кріпосного права він переселив своїх людей з Гданцівки. 

Пан Ковальов займав державні посади, мав будинки у Петербурзі, Одесі де постійно проживав, а господарством займалися його управителі. Років через 4-5 після переселення кріпаків з Гданцівки Ковальов програв у карти свою землю і кріпосних селян пану Яновському. 

Яновський переселив вигнаних ним селян на територію сучасної Ковалівки. Після цього село розширювалося, збільшувалася кількість його жителів. Місцеві пишались садом та колодязем з джерельною водою у селі. Колодязь існує й донині.
В 1917 році у Нестерівці налічувалось 31 двір, а в Тихому Приюті — близько 50. Обидва села мали 380 десятин землі, а після революції — 1000 десятин. Ось так ці два села об'єдналися під однією назвою Зелена Балка.


Події революції та громадянської війни


Під час Лютневої резолюції 1917 року селяни поділили поміщицьку землю. Жителі села брали участь у Жовтневій революції 1917 року та Громадянській війні 1918-1920 років. Наприклад, Микита Кликовка, Федір Кондратенко, Гаврило Квочко зі зброєю в руках брали участь у боротьбі в лавах Червоної Армії проти білогвардійців. Пізніше вони воювали проти німецьких окупантів періоду Першої світової війни, а також махновців та григорівців.

У квітні 1918 року поміщики Даценгауери, які володіли двома маєтками в Зеленій Балці, викликали каральний загін інтервентів. Зі списком в руках карателі забирали поміщицьких, а значить і своїх противників, зганяючи їх на середину села до колодязя. Проте головного організатора заворушення Попова А. Д., який забрав у поміщиків 25 коней і віддав червоним, схопити не вдалося. Його арештували через два місяці, за доносом, і посаджено до в'язниці в місті Олександрії, де він просидів сім місяців і лише чудом звільнився звідти.

Встановлення радянської влади та колективізація

Радянську владу у Зеленій Балці встановили у селі у 1921 році. Активними її організаторами були жителі села члени компартії: Дахненко Павло Янович, Попов Аврам Дмитрович, Рубан Михайло, Тесін Авраам, Ткач Степан Лазарович, Активними помічниками у будівництві нового життя на селі були комсомольці: Рубан Максим, Рубан Соломон, Пономаренко Василь Микитович, Явтушенко Олександр, Кондратенко Олексій Демидович, Кондратенко Віра Іванівна, Дахненко Ганна Йосипівна, Дахненко Іван Йосипович.

Восени 1928 року на усуспільненій землі посіяли жито, яке дало високий урожай. Сіяли і збирали урожай спільно. Одержаний урожай поділили порівну між членами колективу так: на кожного члена сім'ї по 25 пудів пшениці, для худоби - по 75 пудів ячменю і 25 пудів для годівля курей, а надлишок здали державі. В 1925 році до СОЗу приєднали ще 15 десятин землі біля с. Зелений Луг, на якій пасли худобу. Тамтешню балку перегородили греблею від чого утворився ставок, в якому напували худобу.

В 1930 році в селі почалася колективізація. Жителі села Кириченко Григорій і Пустовий Денис організували окремий колгосп, до якого увійшли 15 сімей, а згодом він об'єднав майже усіх односельчан. В той час Криворізький район виділив для колгоспу молотарку, яку Кондратенко Ю. Д. приправив аж з Великої Софіївки. Молотарку БДО-34 намагалися використовувати найбільш продуктивно. Вдень молотили для колективу, а вночі — одноосібникам (по 3 крб. за 1 год. роботи). Таким чином заробляли гроші для потреб господарства. Таким життям колгосп жив до 1933 року. В цьому році всіх одноосібників було об'єднано в один колгосп «Своя праця», головою колгоспу був Карабут І. І.

Зелена Балка у часи Другої світової війни

На початку війни у селі було організовано групу по боротьбі з німецькими диверсантами. Почалася мобілізація до лав Червоної Армії серед населення сіл сільської ради. На фронтах війни воювали 91 житель села, 37 із них загинули.

Села Зеленобалківської сільради були окуповані з 28 липня 1941 року. За свідченнями очевидців, майже всі чоловіки пішли на фронт, а в селі залишилися жінки і діти. Жінки самі обробляли землю, вели господарство, щоб вижити в цій війні. Окупанти не розформовували колгоспи, люди працювали як і раніше: сіяли та збирали зерно, займалися тваринництвом, виконували всі розпорядження німецької комендатури. 

Для управління Зеленою Балкою нацисти організували комендатуру, яка розмістилася в будинку тодішньої школи. Очолював її комендант Урбанський, він мав у своєму розпорядженні військовий підрозділ, який використовував для підтримки «дисципліни» серед місцевих мешканців. На деякий час припинилися заняття у семирічній школі, але через рік їх відновили.

Першими під час окупації постраждали члени комуністичної партії, комсомольці та інші мешканці, які чинили опір окупантам. Серед жителів села, яких стратили нацисти, були: Шевченко Григорій, Кіріченко Василь, Кондратенко Петро Сидорович, Кондратенко Іван Пилипович, Кондратенко Петро Іванович. 

За час окупації місцевих вивозили на примусові роботи до Німеччини. Переважно забирали молодь — юнаків і дівчат з 16 років, але іноді й сім'ї з маленьким дітьми. Так, у різні міста Німеччини вивезли родини Шіллєр Адама і Наталії (троє дітей), Дерхо Івана і Ганни (двоє дітей), Гук Готліпа (двоє дітей). 

Всього за роки війни на примусові роботи до Німеччини вивезли 60 жителів Зеленобалківської сільради. Серед них: Дробот Іван Маркович, Дробот Володимир Маркович, Дробот Євдокія Марківна, Шкурко Лідія Іванівна, Кондратенко Василь Пилипович, Кондратенко Іван Миронович, Гальченко Віра і Микола, Гайдай Семен Савелійович, Орленко (Дробот) Віра Дорофіївна. 

У Німеччини вони працювали на різних підприємствах, сільському господарстві, сфері послуг. Працювали і неповнолітні діти.

Визволення Зеленої Балки

Інтенсивних бойових дій під час війни та території села не було. Але у березні 1944 року, під час визволення сіл Зеленобалківської сільради були бої з артилерійським обстрілом з боку німців. Були зруйновані ферми, забрано худобу, птицю, зруйновано олійницю і млин.

8 березня 1944 року село Зелена Балка звільнили. Окупація закінчилася, з цього часу почалося мирне життя і відбудова наслідків війни.

До 45 річниці перемоги над нацизмом у 1989 році в Зеленій Балці встановили меморіал. На плитах меморіалу викарбували 138 прізвищ захисників з Зеленої Балки, які не повернулися з поля битви, а також прізвища 119 військових з усієї території Радянського Союзу, що загинули, визволяючи Зелену Балку. 

Званням Героя СРСР нагородили Михайла Погорєлова, уродженця села Курганка, що неподалік Зеленої Балки, який зробив 218 бойових вильотів, збив 18 ворожих літаків і ще 5 в складі групи винищувачів 4-го винищувального полку 15-ї повітряної армії. 


У матеріалі використане цитування з сайту mista.ua
 

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Додати коментар

Поділитися у соцмережах

Пов’язані матеріали

Фото на тему

Гданцівка, 1891 рік

Коксові печі на Гданцівському заводі

Гданцівка. Будівництво житлового будинку для працівників заводу «Комуніст»

Чавуноливарний гданцівський завод

Сімейне фото Шимановських

Відео на тему

Концтабори і вбивства євреїв під час окупації | 1kr.ua

Жила-була Гданцівка: відео про історію мікрорайону

РЕТРО КРИВИЙ РІГ | Гданцівка СТАРІ ФОТО

Коментарі до статті

Немає комментарів

Додати коментар

Вас може зацікавити

Балка Північна Червона або «портал в інший світ»

Буденне життя мешканця Кривого Рогу — постійні пересадки, шалений ритм життя, велика кількість людей, смачна ранкова кава на зупинці. Чи не втомлювались ви колись від такого способу життя? Якщо так, то ця стаття саме для вас, адже в ній ми розповімо про локацію, опинившись на якій, ви забудете про час та шум

Про юних підпільників школи №15 Кривого Рогу

З 15 серпня 1941-го року Кривий Ріг був окупований німцями. Майже одразу тут виникла підпільна комсомольсько-молодіжна організація юнака на ім'я Микола Решетняк

Шахта №5, Гданцівка, рудник Карла Лібкнехта — місця наймасовіших вбивств євреїв за часів окупації Кривого Рогу

Найбільшими місцями розстрілів єврейського населення були шахта №5 рудоуправління імені Фрунзе, біля концтаборів (особливо на Гданцівці), на руднику Карла Лібкнехта. Убитих вивозили у рови неподалік, скидали у кар’єри цегельного заводу.