Гданцівка: від 12 дворів до "залізної лихоманки" і війни

Назва "Гданцівка" пішла від прізвища власника цих земель - поміщика Гданцева. Це ім’я зустрічається у кількох документах: у книзі “Новоросійський календар” і у “Путівнику по Єкатериненській залізниці”.

З датою виникнення все не так просто. У кінці 18-го століття після зруйнування Запорізької Січі Катерина II роздавала українській землі. У кінці 18 століття сюди переїзжали учасники російсько-турецької війни, дворяни і поміщики. Так утворилися нові населені пункти: Диконка, Олександрів Дар, Рахманова, Долгінцево. Тоді з’явилася і Гданцівка. 

Згідно перепису 1886 року у селі Гданцівка нараховувалося 12 дворів. Проживало тут 56 людей. 

Все змінилося наприкінці 19 століття, коли почалася “залізна лихоманка”. 

600 десятин гданцівської землі були єдиними, які Поль не брав в оренду, а викупив за 250 тисяч рублів у тодішнього власника фон Гельмер Сена. Пізніше Поль передав ці землі у володіння акціонерному товариству “Криворізьке товариство залізних руд”.

Руда на Гданцівці була не надто багата на залізо і містила лише 40 його відсотків. Транспортувати її не було сенсу, отже вирішили  побудувати на Гданцівку чугуноливарний завод. Це була ідея Поля. Він не зміг її реалізувати, натомість зробити це зміг випускник санкт-петербурзького гірничого університету Мартину Шимановському. Почали будувати завод у 1890-у році. У цей рік помер Олександр Поль. За 2 роки побудували 3 доменні печі заввишки 18 метрів. Добова потужність їх було 4 000 пудів чавуна кожна. 

Тут відкрили електростанцію. 8 вересня 1892 року заводу дали електроенергію і запустиили. Директор Шимановський відправив у Петербург телеграму, яка засвідчила відкриття заводу. 

Гданцівський чавуноливарний завод став одним із найбільш потужних заводів Російської імперії. Кожен рік виплавляли 3 мільйони пудів чавуну. Протягом шести років тут працював майтром відомий російський доменник Михайло Курака. У 1895 році поляк Бронислав Василевський відкрив ще один завод, який спеціалізувався на виробництві труб і каналізаційних люків. На Гданцівці також працював завод цементної черепиці, маслобійня і мельниця. Сюди приїздили працювати із найвіддаленіших районів губернії. Адміністрацію заводу склали поляки. 

За 10 років із маленького селища Гданцівка перетворилася в багатолюдне робітниче селище. Тут працювали школа, лікарня, чайна, готель, невеликий польський костьол Святої Бригіти. 

Начальники заводу жили на вулиці Адміністративна (сучасна Алексеєнко). Збереглася будівля контори заводу. 

Тут же відкрили перший на Криворіжжі монумент - пам’ятник Полю. Це був бюст роботи скульптора Едвардса. Його встановили у 1866 році. 

Відомо, що на Гданцівку декілька разів приїздив відомий польський композитор Кароль Шимановський. Він був племінником директора заводу. 

У 1917 році прийшла Жовтнева революція. Поляки масово почали залишати домівки на Гданцівці. У 30-ті роки радянська влада репресувала шкільних вчителів, інженерів і робітників заводу. Особливо жорстоко радянська влада розправлялася із поляками: якщо іноземці, значить - шпіони. 

У 1937 році був на Гданцівці був сильний повінь. Тоді ж гданцівський завод перейменували на Завод імені республіканської газети “Комуніст”. Центральну вулицю, яка вела до заводу, перейменували на Комуністичну. Після декомунізації назвали ім’ям першого директора Мартина Шимановського. 

У 1941 році нацисти на території Гданцівки розвернули концентраційний табір для військовополонених - шталаг №338. Його обнесли дротом з електричним струмом. 

Після війни на сучасній вулиці Мартина Шимановського побудували двоповерхові котеджі. Пізніше за проєктом криворізької архітекторки Нінель Тухачьової побудували ансамбль чотириповерхових житлових будинків. 

У 1953 році на Гданцівці відкрили Будинок Культури. Тут працювала бібліотека, реєструвалися шлюби, проходили партійні зібрання. У 90-ті роки і культурні, і політичні заходи припинилися.