Калораж для шахтаря-підземника в 1930-х у Кривому Розі – з історії однієї фабрики-кухні

Продовження серії публікацій про фабрики-кухні у довоєнні часи.

28 липня 1932 року газета «Скрепер» повідомляла: «За 29 днів упертої боротьби колективу фабрики-кухні (…) піднесли кальорійність страв» (збережено правопис оригіналу). Виявляється, «в попередні місяці фабрика-кухня скотилася до ганебних колорій. Обід з 2 страв дойшов до 251,2 калоража».

Після включення в боротьбу за першість калорійности різко підвищилася: якщо в червні було 251,2 ккал, то в липні вже 470,7 і далі до 636,6 ккал.

«Робітник Жовтневої рудні, який потребляє 6 страв на день, в середньому одержує 1720 калорій, приобретається буфетних виробів пересічно на 325 колорій і хліб переключений в їдальню на 120 калорій, одержує громадське харчування – 2565 калорій».

Перечитую ще раз: у червні 1932 року робітник отримував 250 калорій, тобто, в 13 разів менше добової норми. І це тільки одержував, а скільки насправді споживав?

Далі написано, що підземні працівники одержують додатково 450-480 калорій як перекус, «крім того, робітник одержує 50 відс. хліба своєї норми 500 грам, зокрема переключеного в їдальню, цукор і т.інш. Таким чином пересічна калорійність доходе до 3500 калор. або до нормального харчування робітника, який робе фізичну працю».

У серпні 1931 року пленум вимагав «ліквідувати таке явище, коли на фабриці-кухні м’ясні страви, а по розподільниках їх немає».
 

Джерело фото

Якщо вам зараз більше 40 років, ви, певно, пам’ятаєте талони на хліб, які діяли на початку 1990-х. І можливо, ви чули, що подібні талони, тільки геть на всі харчові продукти діяли у 1930-х роках. Не тільки хліб, а і м’ясо, цукор та інше можна було отримати тільки по талонах. Про те, як працювала така система, ідеться в замітці від 5 вересня 1931 року, наведу її практично повністю. «На Фрунзенській рудні є розподільник фабрики-кухні №1, до якого прикріплено понад 400 чоловік. Харчування надто незадовільне. Талони відривають, а їсти зовсім мало дають основним кваліфікаціям, особливо підземним.

Коли прикріпляють, виривають талони на хліб. Робітник може взяти хліба тільки через день, на другий, але біда в тому, що робітникам, які працюють у першій зміні, хліба не вистачає через те, що коли він прийде з роботи, залишається голодний.

У категорії А. Г. виривають м'ясні талони, а м'ясну страву робітники не їдять тому, що поки робітники за категорією А. Г. прийдуть з роботи, то третя і четверта категорія м'ясні страви поїдає.

Бабка видається кисла начебто оцет, а цукор пів норми відривають з кожного робітника. Запитуємо: де ж фабрика-кухня діває цукор?»

Куди з фабрики-кухні, із крамниць і їдалень дівався хліб і цукор – відомо: дослідники зазначають, що «в 1930 році СРСР на світовому ринку продав зерна 4,8 млн тон за 30 рублів/т, а в 1932 році – 5,1 млн тон зерна по 18 рублів/т.У 1931 році йшлось про втрату 40% врожаю зерна через забур’янення полів. У 1932 році при зборі та вирощуванні було втрачено 3,2 млн тон зерна. Йдеться про тогочасну половину потреб України в хлібі, або ж дві третини зернового експорту СРСР. Який обсяг врожаю Україна реально зібрала у 1932 році, досі не вдалось з’ясувати. Цікаво, що у тому ж році Україна мала «заготовити» для Союзу 1,7 млн тон зерна, з яких на експорт – 200 тисяч тонн».

Тож скільки калорій насправді отримували шахтарі – можна лише здогадуватися. І ще варто пам’ятати, що робітники мали дружин і дітей, які також потребували їжі і яких шахтарі намагалися годувати з тих харчів, які отримували самі. Скільки шахтарів, їхніх дружин і дітей зіпсували собі здоров’я через антилюдське харчування, скільки померло від недоїдання – такої статистики нема. І засудження комуністичного режиму, - це найменше, що могла зробити Україна для вшанування пам’яті людей, які були його жертвами зокрема і в Кривому Розі.