Революційний Кривий Ріг 1905 р. у спогадах учасників та свідків подій: аналіз маловідомого меморатного джерела

Серед криворізьких книгодруків, що наближаються до свого поважного столітнього віку, ми виокремили маловідомі мемуари «1905 рік на Криворіжжі (пам'ятні дні за спогадами учасників і свідків)», присвячені подіям першої буржуазно-демократичної революції 1905–1907 рр. [1]. Їх історична значущість полягає у тому, що вони складалися ще за життя очевидців кривавих міжкласових боїв і завдяки цьому уміщують подробиці, які не зустрічаються в іншій літературі. Окрім того, обране нами джерело має й бібліографічну цінність, бо є книгоформатним безкоштовним додатком до криворізької міської газети «Червоний гірник», точніше кажучи, випуском під № 3 у «Бібліотечці» останньої. Загалом, книга уміщує шість авторських мемуарів, п'ять із яких є підписаними.

Безумовною перевагою пресоорієнтованого видання є наявність ілюстрацій, що супроводжують і аргументують наведений текст. Так, один із малюнків зображує маловідомий на сьогоднішній день епізод революційної боротьби на Криворіжжі, а саме, як страйкарі під час всеросійського залізничного страйку скерували паровоз безпосередньо у будинок вокзалу [1, с. 9]. Це призвело до повної руйнації центральної частини приміщення ‒ робітники депо, зображені на малюнку, стоять по коліно у битій цеглі, знищених віконних рамах і дверних отворах, уламках комунікацій тощо. Подібне ставлення до створених власними руками матеріальних цінностей у сучасного громадянина викликає суперечливі почуття, між тим, судячи з зазначеної ілюстрації, учасникам тих подій прийшлася до вподоби проведена у Довгинцевому акція. Менш резонансними є інші дві ілюстрації, зокрема, епізод будівництва революційної барикади на одній з вулиць Кривого Рогу [1, с. 11] та портрет найбільш послідовного борця з антисамодержавним рухом в Російській імперії, петербурзького генерал-губернатора і товариша міністра внутрішніх справ, наділеного надзвичайними поліцейськими повноваженнями, Дмитра Трєпова (1855–1906) [1, с. 8]. Останній, як видно з кінцевої дати його життя, помер безпосередньо під час революції. Сталося це від раптового серцевого нападу, себто генерал також став жертвою потужного повстання пролетаріату.

Найбільшим за обсягом мемуаром є поділений на невеличкі оповідання текст, написаний Федором Нетребою [1, с. 7-10]. Автор стверджує, що ініціатором революційної боротьби за свободу робітників і селян Криворіжжя були залізничники станції Довгинцевої (саме така назва вжита у тексті ‒ прим. авт.). Тогочасний начальник депо Андрєєв проігнорував звернення робітників щодо покращення їх матеріального стану, і пролетарії, вибухнувши революційним гнівом, підняли перший на Криворіжжі червоний прапор. Він був зроблений з прапорця залізничного стрілочника. Керівництво депо усіляко переслідувало учасників акції, тож автору цитованого меморату довелося поїхати до столиці. У Петербурзі він став свідком оприлюднення царського маніфесту від 17 жовтня 1905 р. Вже на початку грудня Федір Нетреба, за викликом довгинцівських робітників, повернувся до Кривого Рогу, а 8-го грудня 1905 року найвідоміша залізнична станція містечка долучилася до загального залізничного страйку. За твердженням мемуариста, криворізькі повстанці тримали владу аж до 24 грудня ‒ на той момент вже було придушене збройне повстання у Москві. За участь у революційних подіях було заарештовано 72 працівника станції. Колеги-робітники, розібравши залізничні колії, намагалися завадити відправленню заарештованих до Херсону. Незабаром 31 учасник страйку був засуджений Одеським воєнним судом до каторги.

Інший мемуарний текст, підписаний лише ініціалами, був присвячений слюсареві залізничного депо товаришу Монастирському, який був очільником першого (1902 р.) соціал-демократичного гуртка на Криворіжжі [1, с. 10-11]. Автор спогадів підкреслює, що Монастирський став організатором бойової дружини в депо на станції Довгинцеве, але, коли у Кривий Ріг прибули царські війська з артилерією, то він вже переховувався на цегляному заводі. Наступного дня, 25 грудня 1905 року, Монастирський, Базиленко і автор спогадів, тікаючи від переслідувань, виїхали в єврейську колонію Сагайдаки, що розташовувалася поблизу Долинської. Однак остання була безпечним притулком лише впродовж двох днів, а далі очільникам грудневого повстання на Криворіжжі, за висловом мемуариста, "довелося драпати" від козаків, що проводили повальні обшуки. Загинув Монастирський вже у роки Громадянської війни: за свідченням автора спогадів, у 1919 р. його розстріляли денікінці на залізничній станції П'ятихатки.

Про власний шлях у революцію розповів і колишній працівник руднику «Жовта ріка» М. І. Коваленко [1, с. 12-13]. Його соратником по революційній боротьбі був дотепер відомий у Кривому Розі більшовик Валявко. Автор розповідає, що до участі у антидержавних виступах його спонукала мізерна заробітна плата ‒ 12 крб. на місяць. Як учасник нелегального гуртка Коваленко «розкидав прокламації на Брянскому та Галковському рудниках, на станції Карнаватка», але був викритий сторожем Гриценком, який відніс його прокламацію жандарму. Охоронець державного спокою запропонував революціонерові-невдасі написати заяву про добровільне відрядження на Далекий Схід. Отже, в подальших революційних подіях на Криворіжжі Коваленко участі вже не брав.

Цікавий епізод революції змалював у своїх спогадах С. Версенко, що у 1905 році працював на руднику Дубова балка [1, с. 13-14]. Одного разу під час робочої зміни тогочасний управляючий рудника Василь Захарович Кужелєв закликав усіх припинити роботу і йти на Кривий Ріг «бити жидів». Шахтарів і мастерових розмістили «у вагонах, на вагонах, на паровозах» і повезли у містечко. На станції Карнаватка робітники сформували колону і під червоним прапором пішли на Кривий Ріг, але, пройшовши Почтову вулицю і дійшовши до Вокзальної, пролетарі зіткнулися з козаками, а згодом і з піхотною частиною, яка розпочала безладну стрілянину. Багато людей загинуло...

Уміщені у книзі мемуари розповідали також і про революційні події у навколишніх селах, а саме: Кудашівці, Божедарівці, Шестерні. Так, Т. Я. Єгоров пригадував, як будувалися кудашівські барикади, як жандарми розшукували летючий загін кудашівських бійців, як у Божедарівці виник партійний осередок, до якого увійшли товариші Шидловський, Адамчик, Таврипольський, Мокрицький [1, с. 14-15]. Меморатник Шершень розповів про плідну роботу гектографа у баштанному курені [1, с. 15]. За його оповіданням, революціонер Петренко привозив з Широкої (так у тексті ‒ прим. авт.) «гліцерин, желатін, хімічний атрамент та інші приладдя для виготовлення прокламацій». В результаті село Шестерня "почитувало" заборонені друки, навіть коли люди гнали чередою своїх корів. Загалом таким нехитрим способом було виготовлено понад п'ятисот прокламацій.

Підсумовуючи вищесказане, мусимо підкреслити, що подібна мемуарна література захоплює не тільки несподіваними фактологічними деталями і невідомими раніше подробицями, але й викликає суперечливі почуття і рефлексії у сучасного читача.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА:

1. 1905 год на Криворожьи (памятные дни по воспоминаниям участников и очевидцев). Бесплатное приложение к газете «Красный горняк». Библиотечка «Красного горняка» № 3. Кривой Рог, 1925. 16 с.

Джерело: Лариса Дояр, кандидатка історичних наук, доцентка, завідувачка Державного архіву друку Книжкової палати України імені Івана Федорова (м. Київ). КРИВОРІЖЖЯ: ПОГЛЯД У МИНУЛЕ... ІX-ті Історико-краєзнавчі читання (Кривий Ріг, 20 квітня 2023 рік)