Культура Криворіжжя в лещатах більшовицької ідеології (1920–1925 рр.)

У сучасних умовах подальшого розвитку національного культурного будівництва необхідне усвідомлення характерних тенденцій історичного процесу. Це надасть можливість сформувати більш ефективні підходи до викликів сьогодення і запобігти повторенню прикрих помилок минулого.

Питання процесу ідеологізації культури на Криворіжжі раніше дослідниками не розглядалося.

За часів радянської влади більшість краєзнавців історію культурного розвитку висвітлювали у панегіричному дусі, підкріплюючи свої думки статистичними даними. Побіжно теми партійного тиску на реалізацію культурних програм торкнулися автори «Історичної Енциклопедії Криворіжжя» [4, с. 393].

Добре відомо, що більшовики головною метою в галузі культури вважали перевиховання мас у комуністичному дусі. Для цього вони створювали нову культуру на основі марксизму у світогляді і «диктатури пролетаріату» в політиці [7, с. 127]. В. Ленін допускав використання національної культури лише для пропаганди комуністичних ідей.

У контексті розвідки розглянемо деякі джерела центральних архівів та тогочасної періодики, що дають можливість кращого розуміння практичних методів підпорядкування культурно-освітньої роботи потребам партійної номенклатури.

Найбільш ранній за часом, відомий на сьогодні, документ датується 3 вересня 1920 року. Це розпорядження Катеринославського губкому Всеукраїнського комітету спілки гірників (знаходився на руднику Дубова Балка) про створення при рудоуправліннях відділів із культурно-освітньої роботи [11, арк. 45]. Через рік повітовий партійний комітет отримав циркулярний лист з організаційного відділу ЦК КП(б)У про подальшу організацію роботи у сфері культури. Це був концептуальний документ, де підбивалися підсумки попередньої роботи і визначалися основні напрямки на майбутнє. Тому зупинимося на ньому детальніше. Він дасть можливість краще зрозуміти основні вектори політики правлячої партії. Нагадаємо, що це час упровадження непу і страху перед утратою впливу на свідомість населення. У пункті 2 повідомлялося про зняття всіх закладів культури з державного постачання та їх переведення на самоокупність. А залишки коштів спрямовувалися на створення пролетарського мистецтва — робітничих, червоноармійських та селянських студій. Констатувалося, що пошуки нових форм театру та мистецтва «до сих пір нічого не дали і нічого не зможуть дати в майбутньому», тому це потрібно припинити. В основу всієї діяльності рекомендувалося покласти роботу над творами, які включали «елементи пролетарських ідей, етики і моралі». Витрата грошей на інші напрямки повинна вважатися державним злочином проти революції, оскільки всі ці експерименти нічого не давали, крім пожвавлення буржуазної ідеології, етики і моралі.

Дозволялося здавати в оренду приватним театральним та іншим творчим об’єднанням приміщення. При цьому в руках державних органів повинно було залишатися ідейне керівництво всіма художніми і мистецькими колективами [12, арк. 82].

В умовах зруйнованого господарства і голоду коштів на пропаганду нового мистецтва і культури не вистачало. Незважаючи на наказ Народного комісаріату освіти про відрахування 10 % від прибутків підприємств на культуру, реально у Кривому Розі рудники були збитковими. Тому у лютому 1922 р. вирішено тимчасово ввести відсоток відрахувань від заробітків робітників і залізничників. На ці гроші потрібно було організувати курси для підготовки викладачів політграмоти у школах та клубах. При тому наказувалося всю роботу вести планомірно і «надати їй суворо систематичний характер» [10, с. 2].

Як ми бачимо, влада намагалася коштом робітників навіювати їм партійну комуністичну ідеологію.

Ще однією важливою віхою у встановленні контролю над культурним життям мешканців слід вважати наказ Криворізького повітового виконкому від 2 вересня 1922 року. Ним оголошувалася перереєстрація всіх державних, громадських і приватних закладів: театрів, кіно, цирку, клубів, постійних і рухомих артистичних колективів, самодіяльних об’єднань тощо. Усі, хто мав стосунок до сфери культури, повинні були негайно зареєструватися у військово-цензурному комітеті № 1 повітового відділку ДПУ (вул. Миколаївська, 3). З метою контролю створювалася репертуарна комісія у складі військово-політичного цензора ДПУ і повітового політпросвіту. Ніякі п’єси, сцени з них, куплети, імпровізації, інсценування, романси, кінофільми та інше не допускалися до демонстрації без попередньої візи вказаної комісії. Перегляд проводився у колишньому будинку Голодяєва (Поштова, 12). Особливо підкреслювалося, що відповідальні режисери й організатори видовищ зобов’язані за першою вимогою цензора подавати тексти п’єс і окремих номерів для узгодження. Наприкінці було традиційне попередження, що порушників притягнуть до суворої відповідальності [9, с. 2].

На вагомість протиборства з буржуазною ідеологією звернув увагу і черговий пленум Катеринославського губкому КП(б)У, який відбувся наприкінці вересня 1922 року. На ньому були представники партійного керівництва Криворізького повіту. Ніяких нових методів протидії там винайдено не було. Рекомендували традиційне, що вже стало догмою, «запобіжне щеплення — стару, використану в боях з буржуазією зброю марксизму». Вважалося, що систематичне розповсюдження більшовизму через культурний і освітній апарат гарантує захист від ворожих впливів. Найбільшою небезпекою оголошено намагання антирадянських сил у всіх організаціях поставити своїх людей з метою впливу на підростаюче покоління [5].

Фінансуванням боротьби з ворожою ідеологією офіційно займалися профспілки, які повністю знаходилися під контролем і керівництвом партії. Коли стала зрозумілою неефективність агітації, почали шукати шляхи її вдосконалення. Головним недоліком пропаганди вважався низький освітній рівень і відсутність відповідного досвіду у співробітників агіткультпропів. Оголосили, що найкращим методом підвищення результативності роботи стане її централізація. Ця ідея була реалізована на ІV губернському з’їзді профспілок (6–7 грудня 1922 р.). Вирішено створити Центральний науково-технічний комітет, який буде керувати всіма районними осередками і клубами. Йому доручили розробити заходи з підвищення рівня культосвітніх працівників [1, с. 2]. Із цього часу у роботі почала переважати жорстка централізація, яка згодом призвела до остаточного її омертвіння і формалізації.

Попри всі партійно-адміністративні й фінансові ресурси, справи не покращувалися. На це вказують матеріали Катеринославського губернського з’їзду політосвітпрацівників, який пройшов на початку березня 1924 року. Головне завдання залишалося старим — концентрація і об’єднання роботи. Відзначалося, що керівники закладів культури часто змінювалися, багато з них не мали ніякої підготовки. Основну увагу рекомендувалося націлити на підвищення кваліфікації кадрів [2, с. 2].

Через кілька днів після вказаного з’їзду відбулася нарада завідувачів агітпропів. Вирішено клуби зробити «комуністичним вихователем мас». А оскільки останніх було ще мало, то на підприємствах, для більшого охоплення робітництва, створювати червоні кутки. На думку керівництва, вони повинні стати тими політичними осередками, де висвітлюються питання партійного та профспілкового життя. Керувати їхньою роботою будуть культкомісії.

Стосовно націоналізму хочемо зауважити, що в різних регламентуючих документах не давалося тлумачення понять «національний» та «націоналізм». Тому місцеві функціонери через острах помилитися до останнього часто зараховували й українську класику.

У контексті статті необхідно також нагадати про сумну долю місцевих «Просвіт» — осередків культурно-освітнього життя в краї. Ці заклади були відкриті: 8 квітня 1917 р. у сел. Довгинцеве, 1 травня — у Кривому Розі, у червні — в Широкому, у жовтні — у Веселих Тернах. Більшовицьке керівництво вважало їх центрами петлюрівщини і контрреволюції, тому у 1921 р. почало їх «реорганізовувати» [4, с. 542]. На початок листопада з 29 «Просвіт», які існували у Криворізькому повіті, 23 вже реорганізували «шляхом викидання петлюрівських елементів» [3, арк. 81]. Згодом їх перетворили на хати-читальні — структурні підрозділи системи партійного політпросу.

У 1922–1923 рр. набули поширення так звані політсуди, які активно підтримувалися місцевим більшовицьким керівництвом. Для прикладу наводимо повідомлення про подібну акцію у клубі залізничників ст. Довгинцеве. Слід зауважити, що це не був справжній суд, а своєрідна вистава, хоча підсудні були реальними особами. На лаві — ряд залізничних службовців, торгаші, спекулянти, безквиткові пасажири. Дійство проходило за схемою справжнього суду: виступили обвинувач, захисник і було оголошено присуд. Особливо підкреслювалося, що на присутніх це справило сильне враження і що необхідно такий спосіб «агітації» розвивати надалі [6, с. 2]. Про моральний аспект справи ніхто нічого не сказав.

Зарегламентованою також стала діяльність популярних у 1920-ті рр. живих газет. Ці самодіяльні колективи були на всіх великих рудниках і підприємствах міста. На початку 1925 р. їхні виступи стали регулюватися відповідними постановами. Головною метою ставало висвітлення подій сьогодення. Виступи повинні були мати такі відділення, як і в газетах: передовиця, міжнародний стан, господарче життя, сторінки побуту, гумор, поштовий ящик і оголошення [8, с. 5]. Зрозуміло, що інформація для постановок бралася із заангажованої преси.

На основі наведених фактів ми можемо зробити висновок, що на характер культурно-освітньої роботи на Криворіжжі в першій половині 1920-х років негативний вплив справили теоретичні догмати більшовизму. Усі сили партійно-державного апарату були зорієнтовані на створення підвалин нового ладу, які повинні були сприяти всебічному контролю над культурним життям населення, насамперед молоді.

ЛІТЕРАТУРА ТА ДЖЕРЕЛА:

1. IV губсъезд профсоюзов. Звезда. 1922. 9 декабря. С. 2.

2. Губсъезд политпросветработников. Звезда. 1924. 4 марта.

3. Державний архів Дніпропетровської області. Ф. 1. Оп. 1. Од. зб. 427. Арк. 81.

4. Історична Енциклопедія Криворіжжя: у 3 т. Кривий Ріг: Видавничий дім. Т. 1. 2007. С. 393.

5. К пленуму губкома. Звезда. 1922. 30 сентября.

6. Клубы и борьба с мелкобуржуазной идеологией. Рудничный рабочий. 1922. 22 сентября.

7. Ленин В. Критические заметки по национальному вопросу. Полное собрание сочинений. Т. 24. С. 127.

8. Несколько слов о живых журналах. Звезда. 1925. 31 января. С. 5.

9. Приказ Криворожского исполкома о перерегистрации учреждений культуры. Рудничный рабочий. 1922. 9 сентября. С. 3.

10. Резолюция по докладу Доркульттрана. Транспорт. 1922. 6 февраля. С. 2.

11. Центральний Державний архів вищих органів влади України. Ф. 2602. Оп. 1. Од. зб. 44. Арк. 45.

12. Центральний Державний архів громадських об’єднань України. Ф. 1. Оп. 20. Од. зб. 746. Арк. 82.

Джерело: Мельник О. О., заступник директора з обліку і збереження музейних цінностей КЗК «Міський історико-краєзнавчий музей» КМР. КРИВОРІЖЖЯ: ПОГЛЯД У МИНУЛЕ... VIII - мі Історико-краєзнавчі читання ТОМ 1(Кривий Ріг, 14 квітня 2022 рік)