Економічна зрілість Кривбасу: утворення замкненого гірничо-металургійного циклу

Економічна могутність залізорудної столиці України починалася з відкритого видобутку: у 1881 р. підприємливими зусиллями Олександра Поля у Кривому Розі запрацював перший рудник ― Саксаганський. У ті часи видобуту руду по колії Катерининської залізниці транспортували на Донбас, де по ціні 2 коп. за пуд продавали британському промисловцю Джону Юзу ― засновнику міста Донецьк. За видобутком сировини у Кривому Розі незабаром підтягнулося і ливарне виробництво ― у 1890 р. був закладений Гданцівський чавуноливарний завод. Згодом, у першій чверті ХХ ст. набув поширення підземний видобуток залізної руди, право на розвиток якого довелося відстоювати у боротьбі проти нині реабілітованих теоретиків "затухання Криворізького залізорудного басейну", іменами яких наразі називають міські вулиці. За іронією долі тогочасним рятівником Кривбасу від неминучої репресивної розправи, що поставила б хрест на подальшій кар'єрі Кривого Рогу як великого індустріального мегаполісу, став центральний орган друку ЦК ВКП(б) газета «Правда» ― у вдячність за це найкращий парк в історичному центрі міста кілька десятиліть носив назву «Парк ім. газети "Правда"». Втративши цей звичний топонім внаслідок нещодавньої кампанії перейменувань, криворіжці, у прямому і переносному розумінні слова, залишилися "без правди". І це, по-біблійному, справедливо, адже, невдячність ― важкий гріх, демонструючий відсутність совісті і честі...

На тлі цієї болючої констатації авторка вважає за потрібне дослідити період економічного дорослішання Кривбасу, коли, внаслідок появи гірничозбагачувальних комбінатів, Кривий Ріг став єдиним в Україні гірничо-металургійним центром із замкненим виробничим циклом ― від видобутку руди, її збагачення до виплавки високоякісної сталі.

Слід зазначити, що економічна зрілість Кривбасу співпадає у часі з 8-ою, "золотою", радянською п'ятирічкою, датованою 1966-1970 рр. Джерельною базою нашої розвідки став єдиний у тогочасній УРСР політико-економічний журнал «Економіка Радянської України», а дослідницький предмет, власне, складають "криворізькі" сторінки даного видання.

Своєрідною парадною реляцією до викладення основного змісту пропонуємого дослідження може служити інтерв'ю тогочасного міністра чорної металургії УРСР Я. Куликова, уміщене у 8-ому номері журналу за 1966 р. [7, с. 20-25]. Високопосадовець з піднесенням говорив, що у роки семирічки було розв'язано завдання випереджаючого розвитку сировинної бази гірничорудної промисловості, а саме: було введено нові потужності по видобутку сирої руди; стало до ладу 5 великих гірничозбагачувальних комбінатів; збудовано 5 потужних шахт; в основному завершено реконструкцію рудників Кривбасу [7, с. 20].

На початку 1965 р. у журналі «Економіка Радянської України» була опублікована стаття кандидата історичних наук, доцента Криворізького гірничорудного інституту, колеги по кафедрі ще на початку моєї професійної кар’єри, І. Кучми, присвячена діяльності партійної організації рудника імені Карла Лібкнехта [4, с. 116-117]. У дослідженні йшлося про виробничі здобутки, підґрунтям яких були найновіші, використані на руднику, досягнення науки і техніки. Автор розповідав про винахідництво і раціоналізаторство на рудничних шахтах, про діяльність громадських бюро з економічного аналізу, про плідну співпрацю виробничників з науковцями Науково-дослідного гірничорудного інституту (НДГРІ), Державного інституту проектування рудних машин (Діпрорудмаш) та Криворізького гірничорудного інституту (КГРІ). Так, у 1963 р. на базі рудника імені Карла Лібкнехта були проведені промислові випробування нових бурових верстатів (ПС-1, ПС-2, БА-85, НКР-100), стрічкового конвейєра КГЛ-1 і віброконвейєра, сконструйованих в НДГРІ; закінчено всесоюзні випробування бурових верстатів (БМН-3А, УК-1, БМ-3 та ін.), пневмоударників (М-1900, МЛ-1, ПІ-75а, М-48), пластинчастого конвейєра КПР-1, сконструйованих науковцями «Дніпрорудмашу» [4, с. 117]. На момент написання статті у виробництво було впроваджено нову породонавантажувальну машину ПМЛ-9, 25-тонні електровози, бурові верстати ПС-1 і ПС-2, антивібраційні рукавиці, стрічкові конвейєри на вторинному скреперуванні, машина БМ-60 для кріплення виробок набризк-бетоном. Інженерно-технічні працівники рудника Зінчевський, Козуб, Пащенко разом із співробітниками КГРІ Лавриненком (канд. техн. наук, доц.), Івановим і Кириченком винайшли новий метод в системі розробки рудних покладів ― «Вертикальні панелі по падінню». Завдяки цій розробці було скорочено обсяг ремонтно-відбудовних робіт ― в перерахунку на тисячу тонн видобутої руди економія становила 15,4 крб., на 6% скоротилася втрата руди у надрах, на 55% у порівнянні з 1961 р. скоротилося повторне скреперування. Окрім того, завдяки винаходу зросла продуктивність праці на дільницях, а нове розташування виробок скреперування і розташування панелей по вертикалі дало змогу уникнути гірського тиску і зберегти виробки до повної відробки блоку [4, с. 117].

Цікаві й економічно вигідні пропозиції надходили не тільки від науковців, але й від звичайних робітників. Так, слюсар акумуляторної майстерні шахти імені 50-річчя газети «Правда» Бадін почав виготовляти пояси до акумуляторних ламп з використаних транспортерних стрічок, тесляр тієї ж шахти Ганович винайшов "механізований спосіб виготовлення топорищ", бригадир слюсарів внутрішахтного транспорту Казьмін запропонував встановити на заїздах випереджаючу сигналізацію, а бригада раціоналізаторів на чолі з Гридасовим розробила і впровадила у шахтне виробництво «Автоматичне зрошення на перекидах горизонту 570 метра», що знизило запиленість у забої до санітарних норм [4, с. 116].

Важливою науковою проблемою, що вирішувалась на сторінках журналу «Економіка Радянської України» у середині 1960-х рр., була проблема транспортної логістики. Науковці писали, що Кривий Ріг простягнувся на 80 км (показник 1965 р.), однак, при складанні планів постачання рудою металургійних підприємств України економісти не врахували різновіддаленість рудників від КМЗ, що призводить до завищення транспортних витрат [3, с. 53].

Дотичною до криворізької металургії темою були простої на конверторних цехах. Науковець І. Медвєдєв та інженер В. Олефір у своїй розвідці в позитивному ключі пригадують досвід КМЗ, який довів, що на щомісячні зупинки конверторних цехів металургійних заводів цілком достатньо 14-16 годин, замість звичних 24-х ― в результаті скорочення простоїв зростання виробництва становило майже 2% [5, с. 57-58]. Науковець Дніпропетровського металургійного інституту В. Некрасова писала про успішне завершення на КМЗ будівництва кисневої станції і освоєння прогресивних параметрів доменної плавки на його чотирьох печах [6, с. 34].

Економічні показники Кривбасу знайшли відображення у статті «Актуальні питання розвитку чорної металургії України», надрукованій у 4-ому номері «Економіки...» за 1965 р. [10, с. 21-26]. Старшим інженером відділу планування металургійної промисловості Держплану УРСР М. Терещенком зазначалось, що на Криворізькому металургійному заводі (КМЗ) за роки семирічки виробництво основних видів продукції збільшилося у 3-5 разів, а завдяки нарощуванню потужностей по збагаченню криворізьких руд вміст заліза в доменній руді станом на 1970 р. зросте на 3-3,5% у порівнянні з 1965 р. [10, с. 21]. Окрім того, працівником Держплану України було оприлюднено дві обнадійливі новини: по-перше, внаслідок 97% вмісту агломерату у шихті доменних печей, КМЗ почне працювати на агломераті з повним виведенням з шихти сирого вапняку; по-друге, у 1965 р. на Криворізькому металургійному заводі буде введено в дію першу чергу великого конверторного цеху [10, с. 21-22].

Однією з ключових тем тогочасних публікацій про Кривий Ріг на сторінках журналу «Економіка Радянської України» було збагачення залізних руд з низьким вмістом заліза. Про погіршення середніх показників якості криворізької руди, видобутої на глибинах понад 1000 м, писав старший викладач Запорізького машинобудівного інституту Т. Безпалько [1, с. 34-36]. Вітаючи Білозерське родовище Запорізької області, що мало запаси високоякісної руди, придатної для безпосереднього використання у сталеплавильному виробництві, автор підкреслював, що руда, яка видобувається на значних глибинах, потребує попередньої підготовки (сортування, усереднення, збагачення). Між тим, в Кривбасі у минулі роки підготовка товарних руд "не була як слід організована", внаслідок чого "фактичний вміст заліза в руді довгий час знижувався" (за 30 років на 7%, з яких за останнє десятиріччя ― на 3%) [1, с. 34]. Окрім зниження вмісту заліза безпосередньо в покладі, автор вбачав проблему в різкій інтенсифікації підземної розробки криворізьких руд із застосуванням систем масового обвалення. Слід зазначити, що це було дуже болюче зауваження, адже проблему ефективного обрушення рудних пластів вирішувало кілька поколінь криворізьких науковців і інженерів-гірників. На цьому складному шляху 1 травня 1934 р. сталася жахлива трагедія, коли під час проведення підземного вибуху одночасно загинуло шість провідних спеціалістів галузі. Але від методу масового обвалення не відмовлялися і надалі ― з дитинства пам'ятаю, як о третій післяобідній годині було чути звичне для всіх мешканців Кривого Рогу відлуння чергового підземного вибуху. Над його небезпечністю, а виявляється ще й неефективністю, ми навіть не замислювалися... На тлі цієї сумної констатації, Т. Безпалько з усією силою регіонального патріотизму, у даному випадку запорізького, писав, що Білозерське родовище Запорізької області переважає криворізькі пласти по хімічному складу руд та їх міцності [1, с. 34-35].

Отже, на момент будівництва у Кривому Розі знаменитих гірничозбагачувальних комбінатів проблема обробки видобутої руди на предмет її використання в металургійному виробництві стояла дуже гостро. Про це свідчать і тогочасні публікації у журналі «Економіка Радянської України» [8, с. 27-32; 9, с. 33-37]. Науковці, зокрема, писали, що Україна давала 55% загальносоюзного виробництва товарної руди, при цьому нарощування темпів видобутку залізорудної сировини йшло, в основному, за рахунок освоєння збіднілих родовищ Кривбасу [8, с. 27]. У зв'язку з падінням вмісту заліза в криворізькій сировині безпосередньо на місцях її видобутку було розпочато будівництво потужних гірничозбагачувальних комбінатів ― таке логістично розумне рішення замкнуло коло і перетворило Кривбас на унікальний регіон гірничо-металургійної галузі, де працює самодостатній у своїй повноцінності виробничий цикл. Без перебільшення, це стало предметом особливої гордості мешканців міста та підставою для формування у них специфічного індустріального менталітету та самоповаги.

Вирішуючи проблему капіталовкладень у гірничорудні комбінати, науковці встановили чітку залежність: коли фінансові вливання у ГЗКа зростають, питома вага капіталовкладень у розвиток підприємств по підземному видобутку руд різко скорочується ― з 75,8% у 1956 р. до 24,9% у 1963 р. [8, с. 27]. Спираючись на ґрунтовні таблитизовані дані [8, с. 28-29], науковці довели, що будівництво нових шахт Кривбасу з великою річною продуктивністю триває довго, відповідно затримується й освоєння капіталовкладень, тож, економічно доцільніше вкладати в ГЗКа, адже швидкість освоєння капіталовкладень при будівництві гірничозбагачувальних комбінатів набагато вища [8, с. 30]. Окрім того, висока рентабельність ГЗКа полягала у тому, що через використання руд низької якості (бідних на вміст заліза) подорожчання тонни чавуну по деяких шахтах становило 10-16 крб. [8, с. 32]. Дослідники доменного виробництва, в свою чергу, підкреслювали, що збільшення вмісту заліза в залізорудній шихті навіть на 1%, знижує питоме витрачання коксу на 2,5-3%, вапняку ― на 5-6%, скорочує вихід шлаку на 6-7% [9, с. 33]. Інакше кажучи, виробництво гірничозбагачувальних комбінатів сприяє покращенню економічних показників металургійних заводів. Виходячи з цього, дніпропетровські вчені М. Середенко, А. Ємельянов, М. Кугушев у своїй колективній статті розглянули питання реконструкції збагачувальних фабрик Криворізьких ГЗК, що дозволяло отримати на виході залізорудний концентрат з вмістом 64-65% заліза і до 8% кремнезему [9, с. 33]. Науковці прокоментували й роботу криворізького «Механобрчермету», який розробив схему збагачення бідних магнетитових залізних руд шляхом комбінування процесів магнітної сепарації надбагатого концентрату з вмістом 67-70% заліза і 1,5-3% кремнезему, з вилученням 72-76% металу в концентраті [9, с. 33]. Дослідники також писали, що отримання на ГЗК агломерату, що дозволяє повністю вивести сирий вапняк з шихти доменних печей, дає можливість знизити на 12 кг питоме витрачання коксу на Криворізькому металургійному заводі (економія на кожній тонні продукції) [9, с. 35]. Про економічні переваги ГЗК писали й працівники Держплану УРСР. Так, у колективній статті «Використання основних виробничих фондів у чорній металургії» говорилося, що на кінець 1970 р. гірничозбагачувальні комбінати Кривого Рогу забезпечать близько 53% загального виробництва залізної руди в Україні (проти 35% в 1964 р.), при цьому, вміст заліза в концентратах становитиме 64,5-65% проти 54,6-55% в рудах, видобутих підземним способом [2, с. 33].

В соціальному ж аспекті, будівництво і запуск п'яти гірничозбагачувальних комбінатів у Кривому Розі (Південного, Новокриворізького, Інгулецького, Північного, Центрального) докорінно змінило обличчя міста. Останнє зросло у своїх відстанях, у кількісних і якісних показниках населення, суттєво збільшилася палітра затребуваних робітничих спеціальностей, що стимулювало розвиток місцевої професійно-технічної, середньоспеціальної та вищої освіти. Без перебільшення, можна говорити, що з будівництвом ГЗК пов'язаний увесь подальший економічний, інфраструктурний, соціальний і культурний розвиток Кривого Рогу.

ЛІТЕРАТУРА ТА ДЖЕРЕЛА:

1. Безпалько Т. Увагу новому родовищу залізних руд. Економіка Радянської України. 1965. № 5. С. 34–36.

2. Зайцев І. та ін. Використання основних виробничих фондів у чорній металургії. Економіка Радянської України. 1966. № 4. С. 32–36.

3. Ковшуля П. та ін. Економічна ефективність оптимального планування постачання доменної руди металургійним заводам УРСР. Економіка Радянської України. 1965. № 10. С. 53–55.

4. Кучма І. Комуністи рудника імені Карла Лібкнехта в боротьбі за технічний прогрес. Економіка Радянської України. 1965. № 1-2. С. 116–117.

5. Медвєдєв І., Олефір В. Резерви виплавки сталі в киснево-конверторних цехах. Економіка Радянської України. 1965. № 12. С. 57–58.

6. Некрасова В. Вигоди концентрації доменного виробництва. Економіка Радянської України. 1966. № 2. С. 31–34.

7. Перспективи розвитку металургії України. Інтерв'ю з міністром чорної металургії УРСР Я.П. Куликовим. Економіка Радянської України. 1966. № 8. С. 20–25.

8. Поліщук О. та ін. Доцільність капіталовкладень у гірничорудні комбінати очевидна. Економіка Радянської України. 1965. № 4. С. 27–32.

9. Середенко М., Ємельянов А., Кугушев М. Ефективність капітальних вкладень в розвиток підготовки залізорудної сировини. Економіка Радянської України. 1965. № 6. С. 33–37.

10. Терещенко М. Актуальні питання розвитку чорної металургії України. Економіка Радянської України. 1965. № 4. С. 21–26.

Джерело: Дояр Л. В., кандидат історичних наук, доцент; старший науковий співробітник Державного архіву друку Книжкової палати України імені Івана Федорова. КРИВОРІЖЖЯ: ПОГЛЯД У МИНУЛЕ... VIII - мі Історико-краєзнавчі читання ТОМ 2(Кривий Ріг, 14 квітня 2022 рік)