Початок розробок залізних руд у Кривбасі (1881–1885)

Джерельну базу статті автор, виходячи з наявної літератури, розбив на дві групи. До першої, найбільш цінної, увійшли спеціалізовані дореволюційні видання: «Горный журнал», «Горнозаводской листок», «Экономический журнал». Важливі статистичні матеріали знайдені у «Материалы для оценки Херсонской губернии Т. 6. Херсонский уезд», «Сборник Херсонского земства», довіднику «По Екатерининской железной дороге».

До другої увійшли роботи створені за часів радянської доби та періоду незалежності. Найбільш цінними з них виявилися праці Г. М. Малахова, А. Г. Шостака, М. І. Старікова, Ю. Г. Вілкула (гол. редактор) та історика М. І. Альбрута.

До питання початку розробки залізних руд на Криворіжжі звертались ряд авторів. Зокрема, Д. Нікольський у своїй статті «Кривий Ріг і його мінеральні багатства» [13, с. 66–70]. Деякі моменти становлення залізорудної галузі висвітлили М. Ф. Шимановський у статті «Криворізькі поклади залізних руд і їх розробка» [18, с. 85–86]. З радянських авторів слід назвати монографію Г. Малахова, А. Шостака, М. Старікова «Історія гірничої справи в Криворізькому басейні» [10, с. 41]. З праць часів незалежності виділяється ґрунтовна монографія «Криворізький залізорудний басейн» [9, с. 23–24]. Вказані та інші роботи мають вузькофахову направленість, де питання перших років становлення галузі розглядаються побіжно, без відповідних узагальнень та висвітлення різних факторів, які вплинули на тогочасну ситуацію.

У травні 2021-го виповнюється 140 років з початку розробок залізних руд у Кривбасі. З часу повторного, у 1781 р., відкриття покладів академіком Василем Зуєвим пройшло століття до підписання Олександром II указу про допуск до діяльності в Росії «Акціонерного товариства Криворізьких залізних руд» [15, с. 80–81].

Велика заслуга у виникненні рудовидобувної галузі належить нашому земляку – Верхньодніпровському поміщику Олександру Полю, який у 1866 р. відкрив родовище у Дубовій балці [2, с. 9]. Зацікавившись можливістю комерційного видобутку залізної руди, він у наступні роки на пошуково-розвідувальні роботи витратив близько 200 тис. рублів [18, с. 89].

Перший договір із селянською громадою містечка Кривий Ріг О. М. Поль уклав 29 червня 1873 року [11, дод. 14]. Угода була розрахована на 30 років. Згодом, 14 лютого 1875 року, цей контракт було подовжено ще на 55 – тобто до 1958 року.

Згідно з умовами договору О. М. Поль отримав право розшукувати і розробляти залізні руди та інші корисні копалини на неудобних (тобто не оброблюваних) землях. Для спорудження необхідних для цього об’єктів Поль міг вибирати, а громада відводити, не зайняті під рільництво і сіножаті ділянки, чи земельні садиби по берегах Саксагані та Інгульця по 5 десятин під кожне облаштування. За зайняту землю орендар зобов’язувався платити громаді щорічно по 7 рублів від десятини. Крім того, О. Поль повинен давати селянам містечка ще 200 рублів на рік. Цей договір Олександр Поль мав право повністю, або частково, передавати іншим особам на свій розсуд.

Через деякий час, 23 липня 1875 року, Поль спробував оформити ще одну угоду, згідно з якою сільська громада протягом 85 років повинна надати йому виключне право на пошук і видобуток копалин на неудобних землях, і позбавляла себе права дозволяти комусь іншому проводити розвідку і видобуток залізної руди [6, с. 29–30].

Іншими словами, Олександр Поль зробив спробу стати монополістом на розробку руди. Цей останній «пояснювальний договір» був згодом визнаний недійсним – він порушував тогочасне гірниче законодавство Російської імперії.

Згодом, у 1883–1884 роках, селяни зрозуміли, що Олександр Поль при складанні договору втаємничив факт наявності великих родовищ залізної руди і, таким чином, занизив реальну вартість орендної плати. Осіб, які підбурювали громаду до оскарження законності договору, розраховували з роботи на Саксаганському руднику [1, с. 300]. Суди, які відбувались в Одесі, визнали договори правомочними і такими, що не порушували тогочасного чинного законодавства.

Головною перепоною в освоєнні природних багатств краю стала відсутність залізничного сполучення з промисловими центрами Донбасу та Півдня Росії. Про необхідність її спорудження мова велась ще з кінця 60-х років. 25 квітня 1878 року Олександр ІІ затвердив проект залізниці від Катеринослава через Кривий Ріг до станції Казанка (Долинська). Проте російсько-турецька війна 1877–1878 років не дала можливості його реалізувати [14, с. 23].

Рішення про будівництво Криворізької залізниці було прийнято 20 лютого 1881 року. Це зробило реальною перспективу видобутку залізної руди. Царський указ Міністру шляхів сполучення було підписано 4 квітня 1881 року [15, с. 296].

Перший потяг у складі 45 вагонів з криворізькою рудою прибув до Катеринослава 27 лютого 1884 року [16]. Затримка відкриття залізниці до ст. Долинська трапилась через складнощі з будівництвом мосту через річку Інгулець. Пасажирські перевезення розпочалися 18 травня 1884 року з Катеринослава через Кривий Ріг до ст. Долинська [14, с. 25]. Проте виявилось, що при проектуванні лінії залізниці була допущена велика помилка. Більшість родовищ залягали на правому березі Саксагані і мали падіння на північний захід – тобто, від річки. Особи, які прокладали трасу, не були знайомі з результатами геологічних досліджень і провели її по лівому берегу, на відстані 15–18 км від майбутніх рудників. Це все стримувало розвиток видобутку і підвищило собівартість руди, яку кіньми і волами вивозили до станцій навантаження [4, с. 258].

Олександр Поль не знайшов у Росії бізнесменів, які побажали б вкласти капітал у рудовидобувну галузь. І коли у лютому 1881 року було прийнято рішення про будівництво залізниці, група французьких капіталістів одразу ж прийняла пропозицію О. М. Поля, і наприкінці лютого того ж року було засновано Анонімне акціонерне товариство Криворізьких залізних руд (далі АТ КЗР) зі штаб-квартирою в Парижі. Початковий капітал компанії склав 5 мільйонів франків і був поділений на 10 000 акцій по 500 франків кожна. Росію представляв Олександр Поль, який за передачу своїх прав на орендовані раніше рудоносні землі отримав акцій на 500 тисяч франків (250 тис. руб.). Головою правління став Альфонс Парран [12, с. 86].

Підготовчі роботи АТ КЗР розпочало зразу ж після отримання дозволу на діяльність. Одночасно розроблялись два поклади (№ 1 і № 2) на лівому березі Саксагані, де вона робила крутий подвійний вигин. Родовище № 2 було більш потужним, ніж перше, воно на південь розширювалось до 80 м, а довжина по вісі північ-південь досягала 250 метрів. Ширина покладу № 1 складала 30 м, а простирався він на 400 метрів. У першому покладі переважав червоний залізняк (гематит), а в другому руда мала чорний колір [18, с. 85–86].

Перші споруди обійшлися товариству в 50 тис. рублів, адміністрація місцевого управління в рік – 12 тис., а центральне, в Парижі – 20 тис. рублів. Видобуток проводився кар’єрним способом, для чого спочатку знімалися наноси з глини, кварциту, сланцю і вивозились за межі відводу кар’єрної ділянки. Оголене рудне тіло підривали порохом і виносили руду ношами, транспортували ручними тачками на поверхню, де все це складалось у штабелі в одну кубічну сажень (1 саж. = 2,13 м). Перший паровий підйомник на руднику і у Кривбасі пущено на початку 1887 року [11, с. 366]. Глибина розробок у перші п’ять років не перевищувала три сажні. Виходи руди були на 8 сажнів вище рівня Саксагані, і це не потребувало відкачки води. Сухість руди дозволяла застосовувати порох (замість динаміту), який давав більші шматки. Видобуток вівся горизонтальними ярусами з уступами висотою 6 м [17, с. 74].

Цікаві дані про початковий етап розробок криворізьких руд надав у своїй статті «Кривий Ріг і його мінеральні багатства» Дмитро Нікольський. Він писав, що праця на розробках важка і негативно впливала на здоров’я гірників. Всі робітники були вкрай виснажені, більшість з «надірваними» спинами, хворими ногами, обличчя мали стомлений вираз. Особливо це було характерним на рудниках французького товариства, де нараховувалось багато хворих. Найбільш поширеним було розтягнення сухожиль на ногах. Також страждали на грижу і туберкульоз.

Інженер Нікольський причину хвороб бачив у важкій «нелюдській» праці. З раннього ранку і до пізнього вечора гірники ламали руду ломами і мотиками, виносили її на ношах і по одному вивозили тачками з глибини по крутому і незручному спуску, дихаючи повітрям, просякнутим залізним пилом. АТ КЗР мало в Кривому Розі аптеку і штатного лікаря, за рецептом якого ліки відпускались безкоштовно. Проте, такі заходи приносили небагато користі, необхідно було усунути причини, які викликали захворюваність. Важка робота призводила до підвищення коефіцієнту смертності серед гірників.

Місцеве населення, з огляду на важкі умови праці, йшло на рудники тільки в крайньому випадку, коли не було можливості заробити іншим способом. На розробки наймались тимчасово, тому кадрів постійних робітників серед місцевих не було. В літню пору селяни повертались до свого господарства. Робітники часто змінювались, і через це більшість з них були малокваліфікованими.

На рудниках АТ КЗР гірників збивали в бригади по 6–8 осіб. Вони повинні були наламати, розібрати, вивезти і скласти руду у штабелі в одну кубічну сажень. Плата була від сажені. Кожна бригада виділяла виборного, через якого підтримували стосунки з конторою і одержували плату. Влітку виробіток був більшим і вищою оплата. За кубічну сажень платили від 3,5 до 7,5 рублів, в залежності від погоди, глибини рудника, відстані до місця складування. Зазвичай за день бригада з 8 гірників могла поставити одну кубічну сажень, вага якої складала 1500 пудів. Так як половина робітників займалась ломкою, а друга – складуванням, то виходило, що за день кожен з чотирьох робітників повинен був наколоти 375 пудів (1 пуд = 16,38 кг), і стільки ж виносили інші. За таку важку працю платилось від 44 до 94 копійок у день.

На Новоросійському руднику Джона Х’юза половина робітників були прийшлими, у більшості – з Орловської губернії. Гірники отримували плату не відрядно, а поденно – влітку не менше 80 копійок, взимку 50 коп. Такий спосіб оплати не примушував гірників працювати до виснаження. На цій копальні також вперше у Кривбасі почали будувати кам’яні казарми (гуртожитки), поблизу яких розташовувались продуктові лавки [13, с. 66–69].

Від Саксаганського рудника до полустанку Саксагань (згодом станція Карнаватка) було прокладено під’їзні колії. Новоросійський рудник знаходився від залізниці в 10 км, і руду доставляли на конях, а в зворотному напрямку транспортували вугілля. Місцеві селяни охоче брались за цю роботу, отримуючи по дві копійки з пуда вантажу [4, с. 44].

У травні 1881 р. розпочались роботи на руднику Саксаганський. На особисте прохання Олександра Поля начальником експлуатації АТ КЗР став відомий геолог Станіслав Конткевич. Як науковець він бажав продовжувати пошуки нових покладів залізної руди у Кривбасі. Проте керівництво АТ КЗР не було зацікавлене у відкритті нових родовищ, що могло підірвати їх монополію на видобуток. Під різними приводами С. Конткевичу «рекомендували» утримуватись від розвідок до вирішення питання в Парижі [1, с. 290–291].

Слід також відмітити, що у 1882 році Станіслав Конткевич розробив диференційовану оплату за видобуток руд в залежності від умов залягання, твердості та глибини. Це дозволило більш справедливо оцінювати роботу і оплату за неї [1, с. 289].

Першу спробу переконати керівництво АТ КЗР у необхідності переробки руди на чавун у Кривому Розі, а також розвивати металооброблювальне виробництво здійснив управляючий АТ Ахіллес Яницький у 1883 році. Паризьке правління погодились з його проектом, але вирішило чекати з боку уряду підвищення мита на чавун, що ввозився з Європи [1, с. 299]. В результаті Гданцівський чавуноливарний завод почав діяти тільки з вересня 1892 року.

Першим споживачем криворізької руди став Джон Х’юз. У листопаді 1883 р. на Новоросійський завод у Донбасі було доставлено 86 364 пудів руди [11, с. 367]. Пробна плавка дала прекрасні результати. З відкриттям регулярних рейсів по Катерининській залізниці (18 травня 1884 року) вказаному товариству щомісячно доставляли по 200 тисяч пудів руди за ціною 3 копійки за пуд.

У 1884 році Х’юз придбав поблизу Кривого Рогу рудоносну ділянку, але вона виявилась малопотужною і швидко виклинилась. Для забезпечення своїх заводів сировиною підприємець у 1885 р. в 12 верстах від містечка взяв в оренду у поміщика А. В. Білокрисенка на 4 роки 1380 десятин (1 дес. – 1,1 га) землі, а потім викупив її у власність по 200 рублів за десятину [7, с. 163]. Руда тут залягала у вигляді трьох гнізд, паралельних між собою. Розробки почалися з покладу № 1, який знаходився на глибині 4–6 саженів, руда вміщувала 62–66 відсотків металевого заліза [6, с. 379].

Розвідувальними роботами керував гірничий інженер П. А. Ренгартен – управляючий розробками Новоросійського товариства. Вхрест простирання пластів було прокладено ряд шурфів. Коли натрапляли на поклад, то траншеї згущались, і робилось буріння в шаховому порядку, потім поклад розкривали. Середня потужність шару наносів складала 10 м [9, с. 89].

Руда видобувалась розносом (кар’єрним способом) за допомогою кінних воротів по похилих площинах, змонтованих під кутом 30–45 градусів. Згодом, у 1887 році, встановлено паровий підйомник потужністю 12 кінських сил. Закладений кар’єр № 1 на початку ХХ століття став найбільшим у Кривбасі – його довжина складала 1278 м, ширина 128–170 м, глибина 85 метрів. Пласт мав потужність від 3,2 до 43 м [11, с. 93].

В червні 1885 року Новоросійське товариство заорендувало на 20 років 980 десятин землі у селянина Василя Лихмана біля села Гданцівка Мусіївської волості Олександрійського повіту. Власнику платилось по 0,25 копійок з пуда видобутої руди. Рудник був зупинений у 1889 р. через велику вартість доставки сировини до залізниці [11, с. 367–368].

У 1885 р. на Криворіжжі розпочала активні дії третя компанія – Південноросійське Дніпровське металургійне товариство. У місцевої поміщиці Юлії Галковської взято в оренду на 12 років рудоносну землю площею в 600 дес., з яких родовищем було зайнято 36 десятин. Копальню відкрито у травні 1886 року [8, с. 124].

Підведемо короткі підсумки освоєння мінеральних багатств Кривбасу протягом 1881–1885 років. Промисловий видобуток залізних руд у травні 1881 р. розпочало «Акціонерне товариство криворізьких залізних руд», засноване за ініціативою Олександра Поля. Безпосереднім поштовхом до початку діяльності вказаного товариства стало прийняття урядового рішення про спорудження Криворізької (згодом Катерининської) залізниці. Велись розкривні і підготовчі роботи із супутнім видобутком руди – остання складалась на борту кар’єру. Потенційні споживачі спочатку з великою недовірою ставилися до криворізької сировини. У травні 1883 р. була проведена пробна плавка на заводі Джона Х’юза (Юзівка, нині – м. Донецьк), яка дала гарні результати. Це зацікавило останнього, і засноване ним Новоросійське товариство стало другою компанією, яка у 1884–1885 роках почала діяти у Кривбасі. Наступним розробником стало Південноросійське Дніпровське металургійне товариство, яке у 1885 р. взяло в оренду у Юлії Галковської рудну ділянку, а в 1886 р. розпочало видобуток. Згодом, у 1886 році, земля також була заорендована у поміщиків Льва Шмакова та Марії Ростковської.

Перші 5 років АТ Криворізьких залізних руд було фактичним монополістом. Джон Х’юз тільки починав розробки – у 1885 р. на Лихманівському руднику видобуток склав 4173 тис. пудів.

У 1885 році АТ КЗР мало 200 робітників, продуктивність одного гірника протягом року складала 211,27 тонн, витрати пороху на одну тонну склали 0,01 кг [10, с. 41].

Вже у 1886 році вказане товариство мало постійних споживачів: а) Юзівський завод Новоросійського товариства – 3 355 984 пудів; б) завод Гута Банкова біля станції Домброва (Польща) – 350 750 пудів; в) Товариство Брянського рейкового заводу біля станції Бежецька (Орловська губернія); г) Олександрівський завод в Катеринославі [6, с. 208].

Спираючись на наявні на сьогодення джерела, можемо сказати, що до промислового життя Криворіжжя розбудив наш земляк Олександр Поль, який вперше сюди прибув у 1866 році. Майже десять років О. Поль потратив на геологічні дослідження та пошук компаньйонів. Лише у лютому 1881 р., після прийняття урядового рішення про будівництво залізниці, в Парижі було засновано «Акціонерне товариство Криворізьких залізних руд», до складу правління якого увійшов О. М. Поль.

До відкриття Катерининської залізниці більша частина видобутої руди складалась.

Протягом майже чотирьох років АТ КЗР було монополістом по видобутку. У 1885 р. власні розробки на руднику «Лихманівський» розпочало Новоросійське товариство, Південноруське Дніпровське металургійне товариство та товариство Брянських металургійних заводів.

Як видно з наведених даних, вже у перші роки розробок Кривбас швидко виходив на лідируюче положення серед гірничих підприємств півдня Росії і швидко нарощував свою частку у всеросійському видобутку.

ДЖЕРЕЛА та ЛІТЕРАТУРА:

1. Альбрут М. И. Развитие Криворожского железорудного бассейна. Машинопис диссертации кандидата исторических наук. КЗК «Міський історико-краєзнавчий музей» КМР. КН-28391. К-1036. Арк. 300.

1. Вертоградов И. Ф. Памяти А. Н. Поля. Екатеринослав, 1910. С. 9.

2. Глушков Е. Криворожские рудники и Екатеринославские заводы. Горнозаводской листок. 1888. № 22 (15 ноября). С. 256.

3. Добывание железной руды в Херсонской губернии. Сборник Херсонского земства. 1898. № 5. С. 44.

4. Добыча железных руд в окресностях Кривого Рога. Горнозаводской листок. 1888. № 18. С. 208.

5. Долинский Л. Статистические сведения за 1886 и 1887 года по Юго-Западному горному округу. Горный журнал. 1888. Т. 3. № 12. С. 384.

6. Історична Енциклопедія Криворіжжя. Кривий Ріг: Видавничий дім, 2007. Т. 1. С. 163.

7. Історична Енциклопедія Криворіжжя. Кривий Ріг: ФОП Чернявский, 2012. Т. 3. С. 124.

8. Криворізький залізорудний басейн (гол. ред. Ю. Г. Вілкул). Кривий Ріг: Видавничий центр КТУ, 2006. С. 89–99.

9. Малахов Г. M., Шостак А. Г., Стариков Н. И. История горного дела в Криворожском бассейне. К.: Гос. изд-во техн. лит. УССР, 1956. С. 41.

10. Материалы для оценки земель Херсонской губернии. T. 6. Херсонский уезд. Херсон, 1890. Приложение 14.

11. Мельник О. О. Рудник Саксаганський. Олександр Поль і розвиток гірничої промисловості в Криворізькому басейні. Кривий Ріг: Видавничий дім, 2002. С. 86.

12. Никольский Д. Кривой Рог и его минеральные богатства. Экономический журнал. 1887. № 7. С. 66–69.

13. По Екатерининской железной дороге. Справочник. Екатеринослав, 1903. С. 23.

14. ПСЗ. Том 1. СПб, 1885. С. 80–81.

15. Херсонские губернские ведомости. 1884. 14 марта.

16. Шимановский M. Ф. Железные руды и рудники Кривого Рога. Горнозаводской листок. 1888. № 6. С. 74.

17. Шимановский M. Ф. Криворожские залежи железных руд и их разработка. Горный журнал. T. 6. № 10. 1892. С. 74.

Джерело: Мельник О. О., заступник директора з обліку і збереження музейних цінностей; КЗК «Міський історико-краєзнавчий музей» КМР. КРИВОРІЖЖЯ: ПОГЛЯД У МИНУЛЕ... VII - мі Історико-краєзнавчі читання ТОМ 1 (Кривий Ріг, 15 квітня 2021 рік)