найвідоміший шістдесятник Криворіжжя

Володимир Михайличенко: найвідоміший шістдесятник Криворіжжя

Його поважали Павло Тичина й Олесь Гончар, а він присвячував поеми про Кривий Ріг Володимиру Сосюрі, був відважним громадянином, бунтарем і талановитим поетом. У матеріалі history.1kr.ua — про Володимира Михайличенка: того, кого совєти «скасовували», відмовлялись друкувати, намагались зобразити маргіналом, переслідував КДБ, але ми все одно про нього не забули.

У 1960-ті роки в українській культурі народився новий рух, що плекала інтелігенція з активною громадянською позицією. Це було покоління протесту — молоді бунтарі: письменники й поети, режисери, художники, перекладачі та представники інших творчих професій. Найактивніше вони вели свою діяльність у другій половині 1950-х — у часи хрущовської «відлиги» — та в 1960-х роках. Серед відомих українцям шістдесятників — Іван Драч, Ліна Костенко, Василь Симоненко, Сергій Параджанов, Алла Горська й інші. Але мало кому в Кривому Розі відоме ім’я Володимира Терентійовича Михайличенка — одного з найталановитіших українськомовних поетів Криворіжжя тих років, який зазнав вигнання й пройшов безліч тяжких життєвих випробувань. Він товаришував із Сосюрою і Тичиною, з любов’ю писав про рідний край і був, мабуть, найвідомішим шістдесятником із Кривого Рогу.


 

Вірші Володимира Михайличенка зі збірки «Від дому далеко»

З автобіографії Володимира Михайличенка (1972 рік):

Майбутній шістдесятник народився 13 вересня 1936 року на руднику «Червоногвардієць» Жовтневого району Кривого Рогу (після декомунізації — Покровський район) у сім’ї гірника.

Фото надав Міський історико-краєзнавчий музей

Його батько, Терентій Семенович, працював бурильником шахти «Нова» й у 1939 році, коли сину було 3 роки, помер від силікозу — захворювання, яке спричинює шахтний пил. Мати Володимира, Неоніла Іванівна, була домогосподинею. За рік після смерті чоловіка вона вийшла заміж удруге. Її другий чоловік, Анатолій Самборський, помер від тієї ж хвороби — силікозу — у 1953 році. У цьому шлюбі народилось іще двоє дітей — Люда і Люся. Сестри Володимира в дорослому віці працювали на виробництві.

Фото надав Міський історико-краєзнавчий музей

З 1944 по 1954 рік Володимир Михайличенко навчався в школі. Після десятирічки деякий час він працював у будівельно-монтажному управлінні Києва різноробочим. Захворівши на туберкульоз легень, юнак повернувся до Кривого Рогу, де лікувався в тубдиспансері.

З листопада 1957 по вересень 1959 року Михайличенко був відповідальним секретарем багатотиражної газети «Бурильник» рудоуправління імені Комінтерну Кривого Рогу.

Вірші Володимира Михайличенка зі збірки «Від дому далеко»

У 1959 році Володимир вступив на філологічний факультет Київського держуніверситету, проте закінчити навчання не зміг: загострилась хвороба легень. За три місяці після вступу він залишив університет і повернувся до Кривого Рогу.

Фото надав Міський історико-краєзнавчий музей

До серпня 1969 року працював у редакції багатотиражки «На трудовій вахті» рудоуправління імені Рози Люксембург. Спершу Володимир був секретарем, а пізніше став директором. Працюючи на руднику, одружився з Ольгою Мандзюк. У 1963 році в подружжя народився син Володимир.

Вірші Володимира Михайличенка зі збірки «Від дому далеко»

Влітку 1969 року дружина і син Володимира переїхали до Хмельницького (жінка в Кривому Розі не могла знайти роботи за фахом). Невдовзі до сім’ї приєднався й Володимир. У Хмельницькому він працював у сільгоспвідділі Хмельницької районної газети «Прибузька зоря». Володимир розлучився з дружиною і повернувся до Кривого Рогу.

З грудня 1970 по вересень 1971 року чоловік не працював: спершу тяжко хворів, а потім не міг знайти роботу, яку дозволяло б виконувати здоров’я. З вересня 1971 по листопад 1972 року Володимир Михайличенко працював у Криворізькій міській редакції радіомовлення редактором «Останніх вістей».

Фото надав Міський історико-краєзнавчий музей

Вдруге Володимир одружився з Ніною Кругловою — старшим геологом рудоуправління імені Рози Люксембург. Від цього шлюбу у Володимира є доньки Марія й Ірина.

Дочки і дружина Ніна. Фото надав Міський історико-краєзнавчий музей

Донька Володимира Марія стала бард-співачкою й виконувала пісні на батькові вірші.

Фото надав Міський історико-краєзнавчий музей


Бунтарство

Ніна Михайличенко, друга дружина Володимира, у своїй статті писала про чоловіка:

За свій короткий термін навчання в університеті він познайомився з елітою тодішньої інтелігенції — Драчем, Симоненком та іншими. Він спілкувався з Павлом Тичиною і Володимиром Сосюрою, в компанії із ними гуляв вулицями нічного Києва, бував вдома у знаменитих поетів. У той час він готував і власну збірку з назвою «Полум’я». Але опублікувати її тоді не судилось: Володимир осмілився в присутності Абрама Кацнельсона критикувати дії Корнійчука. Майже готову книжку «розсипали» — про це розповідали пізніше однокурсники Володимира.

У багатотиражці, у якій Володимир працював, існувала рубрика «Шахтарський перець “Трудової вахти”», там з’являлись іронічні, а іноді й сатиричні фейлетони. Одного разу там з’явився фейлетон, де були названі прізвища всього рудничного «начальства». Тираж газети пустили під ніж, лишилось усього декілька примірників, але фейлетон цитували напам’ять. Михайличенку оголосили догану, проте не звільнили. Бути й надалі редактором і не мати партквитка, повідомили йому, вже не можна, тож він готувався до вступу в партію. Але стався певний інцидент, коли Володимир вступив у перепалку з начальником відділу. Після того за Михайличенком слідкували спецслужби. Про вступ до партії більше не йшлося.


Газета зберігається у фондах краєзнавчого музею

На знак протесту, що велику групу української інтелігенції арештували, судили й заслали як політв’язнів, Володимир Михайличенко публічно виступив проти свавілля і порушення прав людини. А згодом він наважився на сміливіший крок, і якось уночі на приміщенні однієї з шахт замайорів український прапор.

Фото надав Міський історико-краєзнавчий музей

КДБ розшукав сміливців. Михайличенка змусили підписати заяву, згідно з якою він мав протягом доби залишити Кривий Ріг. Йому заборонялись публічні виступи, вчителювання, публікація творів, виступи на радіо. Кілька років по тому він прожив на Хмельниччині.

Газета зберігається у фондах краєзнавчого музею

У газеті «Наш Кривий Ріг», що зберігається у фондах краєзнавчого музею, зазначено:

«Лист одному з редакторів видавництва “Промінь”, написаний Володимиром Михайличенком 25 квітня 1976 року». Документ надав Криворізький міський історико-краєзнавчий музей.

4 січня 1978 року Володимир Михайличенко помер. Йому був 41 рік.


Останнє фото Володимира Михайличенка. Фото надав Міський історико-краєзнавчий музей

Вшанування пам’яті

 

У 1997 році вийшла книжка Володимира Михайличенка «Полум’я» (Київ, Видавниче підприємство «Деміур»). У ній — поезії, щоденник, статті й спогади Михайличенка. Редактор: Іван Щербатенко. Упорядники: Ніна Михайличенко, Володимир Пугач. Ознайомитись із книжкою можна в Міському історико-краєзнавчому музеї.

Усі першоджерела, на які history.1kr.ua посилається в матеріалі, надав Криворізький міський історико-краєзнавчий музей. Ознайомитись із ними можна, звернувшись до співробітників музею або написавши авторці матеріалу.
Дякуємо за сканування газет Софії Онопченко.

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Додати коментар

Поділитися у соцмережах

Пов’язані матеріали

Коментарі до статті

Немає комментарів

Додати коментар

Вас може зацікавити

Найпопулярніші дореволюційні фотографи і фотостудії: старі фото жителів Кривого Рогу

У Кривому Розі до 1917 року було декілька найвідоміших фотографів, фотоательє яких знаходились переважно на території «старого міста»

Що відомо про єврейські кладовища на Криворіжжі

Єврейська громада починає осідати на Криворіжжі на початку XIX століття. Перші євреї приїхали на Криворіжжя з Могильовської губернії Російської імперії й прибули на місце, де формувалася колонія Інгулець у 1807 році.

Тільки повстання наше спасіння

Загін Іванова продовжував активні дії на території Криворізького повіту, залишаючись чи не єдиним у Катеринославській губернії повстанським формуванням, яке вело запеклу військово-політичну боротьбу з радянською владою.