Як виникло селище Божедарівка та звідки походить його назва: довідка

Божедарівка розташовувалася приблизно за один кілометр на схід від станції Рокуватої. Нині територія колишнього поселення перебуває у складі Кривого Рогу, на правому березі річки Саксагань [1].

Найбільш рання згадка про село, наведена дослідником Олександром Мельником, датується 1822 роком. На той час Божедарівка належала губернському секретарю Матвію Коломійцеву. Поселення було невеликим — у ньому нараховувалося лише шість дворів [1].

Назва Божедарівки пов'язана з ім'ям Марії Марченко, дружини поручика. Саме їй згодом належало поселення. У джерелі зазначено, що Божедарівка також була відома під назвою деревня Божедаровская [1]. Таким чином, історична назва поселення закріпилася ще в першій половині XIX століття.

У 1850 році Божедарівка вже належала Марії Марченко. За наступні десятиліття поселення помітно збільшилося. Під час викупу селян у вересні 1863 року в Божедарівці нараховувалося 18 дворів, 97 чоловіків та 99 жінок, а земельний наділ становив 1500 десятин [1].

Збережені статистичні відомості дозволяють досить детально уявити господарство Божедарівки середини XIX століття. У 1864 році тут було 50 коней, 30 волів, 24 корови та 97 голів іншої великої рогатої худоби. Особливо значним було вівчарство: мешканці утримували 1500 тонкорунних та 90 простих овець. Крім того, у господарствах було дев'ять кіз і 15 свиней [1].

Основою життя місцевих мешканців залишалося сільське господарство. Землю використовували під садиби, городи, орні землі та сіножаті. У середині XIX століття площа земельних угідь сягала 1721 десятини. Селяни вирощували зернові культури та займалися тваринництвом [1].

Із розвитком поселення формувалася й місцева інфраструктура. У Божедарівці діяли підводна повинність для поїздок поліції та чиновників, кузня і два вітряні млини. У джерелах також згадуються громадські споруди та господарські об'єкти, необхідні для повсякденного життя сільської громади [1].

У другій половині XIX століття Божедарівка продовжувала розвиватися. У 1875 році купець Гольдберштат Самсон Соломонович придбав поблизу Божедарівки 1706 десятин землі. Цей земельний масив згодом став важливим для подальшого господарського освоєння території [1].

Станом на 1882 рік М. І. Харченко володіла тут 1622 десятинами землі, отриманої у спадок від чоловіка. Уже наступного, 1883 року, земельні володіння Божедарівської громади становили 122 десятини, розподілені між 147 частинами — наділами. Середній розмір такого наділу становив близько 0,759 десятини [1].

Наприкінці XIX століття кількість населення продовжувала збільшуватися. У 1894 році в сільській громаді нараховувалося 74 ревізькі душі, а в 1896 році — вже 401 житель. У цей час у Божедарівці працювала земська школа, де вчителював Григорій Литвиненко. Навчалися в ній 19 хлопчиків та три дівчинки [1].

За переписом 1897 року в Божедарівці було 51 двір, у яких мешкали 188 чоловіків і 147 жінок. Таким чином, загальна кількість населення становила 335 осіб [1].

Перепис 1908 року зафіксував подальше зростання: у селі було вже 37 дворів та 336 жителів. Земельні угіддя становили загалом 124,8 десятини. Окремо в джерелі згадуються Божедарівка та хутір Мар'їнський, де разом нараховувалося 403 жителі [1].

На початку XX століття Божедарівка залишалася переважно сільським поселенням, однак її розташування поблизу залізниці та промислових районів Кривбасу поступово змінювало характер місцевості. У 1913 році тут проживали 82 повнолітні та 123 неповнолітні чоловіки, а також 80 повнолітніх і 118 неповнолітніх жінок — загалом 403 особи [1].

У селі на той час було 122 десятини землі та 74 будинки. Найближчою залізничною станцією залишалася Рокувата, розташована приблизно за 70 дворів від поселення. Поштово-телеграфний відділ знаходився у Веселих Тернах, приблизно за 110 дворів [1].

У 1920 році Божедарівка набула адміністративного значення — вона стала центром сільської ради. До її складу входили рудники Олександрівський, Божедарівський, Колачевський, Краматорський і Пухмерки, а також Суха Балка, Цибульки, радгосп «Колачевський», село Новогригорівка № 2, село Петрово-Рибасове та поселення Соколовський [1].

На початку 1920-х років Божедарівська сільрада охоплювала значну територію. У ній нараховувалося 453 господарства та 2344 жителі. Земельний фонд становив 4241 десятину [1].

У 1925 році безпосередньо в Божедарівці було 132 господарства та 578 жителів, з яких 265 чоловіків і 313 жінок. У користуванні мешканців перебувало 1156 десятин землі. У селі діяли 35 громадських криниць, пожежна команда, яка мала дві бочки та одну помпу, вітряний млин і початкова школа [1].

Окремою сторінкою історії цієї місцевості став розвиток гірничої промисловості. Поруч із селом виник Божедарівський рудник, відомий також як рудник Харченка. Рудничне селище розташовувалося одразу за рудником і прилягало до нього з північного сходу [1].

Рудник із лютого 1910 року орендувався Російсько-Бельгійським металургійним товариством. Власницею землі залишалася Катерина Григорівна Харченко, а договір оренди було укладено на 25 років. Видобуток залізної руди здійснювали як відкритим способом, так і підземним — за допомогою шахти [1].

У 1925 році рудничне поселення входило до складу Божедарівської сільської ради. У ньому було 17 дворів і 101 житель — 62 чоловіки та 39 жінок. У користуванні мешканців перебувало 52 десятини землі. Станом на 1 жовтня 1926 року на руднику працювало 406 робітників, з яких 40 були сімейними. Водночас жоден із них, за наведеними відомостями, не мав власного житла [1].

Історія Божедарівки демонструє характерні для Криворіжжя XIX — початку XX століття зміни. Невелике поміщицьке поселення з шістьма дворами поступово перетворилося на село із сотнями мешканців, школою, млинами та власною сільською радою. А розвиток залізорудної промисловості на початку XX століття зробив Божедарівку частиною промислового Кривбасу.

Джерела:

[1] Мельник О. О. Населені місця Криворіжжя (1750–1925). Криворізький і Широківський райони. — Кривий Ріг, 2015. — С. 120.