Що відомо про старе селище Новий Кривий Ріг: довідка

Село Новий Кривий Ріг було засноване 1872 року. Воно розташовувалося на лівому березі річки Інгулець. Першими поселенцями стали безземельні селяни Херсонського повіту. Сюди переселялися дворові й актові селяни з Іванівки, Дар Сочеванова, Павлівки, Євдокіївки та інших населених пунктів [1].

Поселення поступово зростало. За переписом 1881 року тут нараховувалося 157 ревізьких душ чоловічої та 153 жіночої статі. За сімейними списками зазначалося 345 чоловіків і 226 жінок. У 1886 році в Новому Кривому Розі було 52 двори та 550 жителів, із них 315 чоловіків і 265 жінок [1].

Наприкінці XIX століття Новий Кривий Ріг продовжував розвиватися. Наприкінці 1896 року тут було 110 дворів і 580 жителів. У селі працювали дві лавки, корчма та школа грамоти, в якій навчалося 20 дітей — 15 хлопчиків і п’ять дівчаток. Земська поштова станція розташовувалася в Кривому Розі, приблизно за шість верст від села [1].

Важливе місце в житті поселення посідала освіта. У 1902 році в школі грамоти навчалося вже 79 учнів — 53 хлопчики та 26 дівчаток. Крім неї, діяла церковнопарафіяльна школа, де навчалися 105 хлопчиків та 21 дівчинка [1].

У Новому Кривому Розі існувала й приватна єврейська школа, відкрита 1900 року. У ній працював один учитель і навчалося 87 учнів. Таким чином, на початку XX століття в селі одночасно функціонувало кілька освітніх закладів [1].

У 1902 році населення Нового Кривого Рогу становило 759 осіб — 386 чоловіків та 373 жінки [1].

Одним із осередків громадського та релігійного життя була Різдва Богородиці церква. Молитовний будинок відкрили 1891 року. Першим священником був Павло Дашков. У 1897 році його перевели до села Бокове Покровської церкви. Після нього служив Іоанн Лубенський, а згодом — Миколай Попельницький. У джерелі також згадується священник із села Карабчине [1].

Першим псаломщиком був Леонід Покровський, який закінчив Тульську духовну семінарію. Першим церковним старостою обрали Стефана Горбарова, який обіймав цю посаду в 1891–1895 роках. При церкві діяла церковнопарафіяльна школа [1].

До місцевої парафії належали не лише жителі Нового Кривого Рогу. У 1891 році вона нараховувала 1794 особи, а в 1902 році — 1838 осіб. До приходу належали Кривий Ріг, Іванівка, Новодмитрівка, Ганівка, Чебанка, Новогригорівка, Катеринівка та Сліпобабівка [1].

При церкві працювала школа грамоти, відкрита 1888 року коштом Херсонського повітового земства. У 1902 році в ній навчалося 107 дітей. Земство щорічно виділяло на її утримання 500 рублів [1].

На початку XX століття продовжувала розвиватися місцева торгівля. За даними 1908 року, в селі було продано алкогольних напоїв на суму 14 553 рублі. У 1910 році населення становило 972 особи, з яких до сільського товариства належали 942. У товаристві було 50 членів, а вступний внесок становив 50 копійок [1].

У 1914 році в Новому Кривому Розі працювало кредитне товариство, яким керував Іван Маззавін. Того ж року в початковій однокласній школі було вісім викладачів і 75 учнів — 55 хлопчиків та 20 дівчаток. У церковнопарафіяльній школі навчалося 22 дитини [1].

У 1914 році також відкрили однокласну школу Міністерства народної освіти. Наступного року тут працювали два вчителі та навчалися 78 учнів — 47 хлопчиків і 31 дівчинка [1].

За сільськогосподарським переписом 1916 року в Новому Кривому Розі було 176 дворів і 975 жителів — 447 чоловіків та 528 жінок. Від часу заснування села минуло менше пів століття, а кількість його населення вже наближалася до тисячі осіб [1].

Новий етап адміністративного розвитку розпочався у 1920-х роках. У 1923 році Новий Кривий Ріг став центром сільської ради. До її складу входили Антонівка, Всебратське, Катеринівка II, Іванівка II, Миролюбівка, Новогригорівка та Скелеватка [1].

У межах сільради нараховувалося 639 господарств і 2950 жителів, із них 1364 чоловіки та 1586 жінок. Земельний клин становив 7219 десятин [1].

У 1925 році безпосередньо в Новому Кривому Розі було вже 227 дворів і 952 жителі — 429 чоловіків та 523 жінки. У користуванні громади перебувало 2972 десятини землі [1].

На середину 1920-х років у селі існувала досить розвинена місцева інфраструктура. Працювали пожежна команда з двома насосами, вітряк, кузня та початкова школа. Діяла хата-читальня, а для забезпечення мешканців водою використовували 11 громадських криниць [1].

Значні зміни торкнулися релігійного життя села після встановлення радянської влади. З 1930 року розпочався організований владою рух за закриття місцевої церкви та передачу її приміщення під семирічну школу або клуб. У грудні 1931 року сільрада просила передати ключі від храму для проведення інвентаризації. У березні 1932 року закриття церкви було остаточно узаконене. До початку Другої світової війни її приміщення використовували різні кооперативи як виробничі майстерні [1].

Упродовж кінця XIX — початку XX століття Новий Кривий Ріг поступово розростався. Збільшувалася кількість дворів і населення, відкривалися школи, працювали церква, крамниці та інші заклади. У 1923 році село стало центром сільської ради, до якої увійшли й сусідні населені пункти.

Джерела:

[1] Мельник О. О. Населені місця Криворіжжя (1750–1925). (Криворізький і Широківський райони). — Кривий Ріг, 2015. — С. 120.

Фото: Містечко Кривий Ріг (1873-й рік)

Джерело фото: Станислав Пикуль для фейсбук-спільноти «Криворізька старовина»