Про що співали криворіжці: жартівливі пісні, коломийки та частівки

Про що співали криворіжці: жартівливі пісні, коломийки та частівки

Значною складовою криворізького фольклору є пісні. Під час роботи,на свята та відпочиваючи, часто можна було почути витвори народної фантазії. Варто зазначати, що пісні не тільки відображають побут, а ще й викривають певні соціальні проблеми. Пропоную добірку жартівливих місцевих пісень, а ви вже думайте: є прихований сенс чи ні.

Жартівливі та побутові пісні Криворіжжя ХІХ — початку ХХ сторіч

У статті наведені матеріали з книжки Олександра Мельника та Олександра Степаненка «Історичний фольклор Криворіжжя», Кривий Ріг, 2001 рік.


Був Грицько Мудрий родом із Коломиї,
Тямив Грицько дуже добре на філософії.
Літ пʼятнадцять вчив Псалтирю, наче траву рвав,
А по п'ятнадцятому году всю Псалтирю знав.
Той Грицько Мудрий додому приходе,
Батько на радість всіх сусідів зводе.
Щоб близькі сусіди всі Гриця запитали,
Що він знає, щоб сусідоньки в світі розказали.
Гриця не питають, бо всі добре його знають, 
Що він у нас філософ. І всі його вітають.
Грицько Мудрий річ завів, знав багато мудрих слів.
Взявши книгу, він пішов у свинячий хлів.
Там Грицько свиням задав мудрую орацію,
Три години говорив про свинячу грацію.
«Аляндусь, поцандусь, свиняндусь, докмус філософ».
«Аляндусь, поцандусь, свиняндусь, мені в руки посох».
Мудрість Грицева дуже свиней налякала:
Хрюкнули, хрякнули та мерщій всі з хліву драла!
Усі свині повтікали, річ в Грицька не золото.
Яка в жито, яка в просо, та — в пшеницю, та — у болото.
А за ними — Грицько, а далі Стецько: свиней завертали.
і мерщій усіх опʼять в хліва заганяли.
Як побачив старий батько Грицькову причину,
Цап його прямо ззаду за довгу чуприну!
"Оце тобі по-латині заганяти чужі свині!
Сірко! Рябко! Цю-цю-цю! Краще Грицька гоніть, цю!" 
Свиней завертали, в хліва заганяли.
Цитьте лиш, панове; чур, не реготаться!
Що ця пісня у нас значить — треба здогадаться...
Таких багацько єсть на нашім білім світі, 
І по землі умом людей лякають, і в повітрі,
Як той філософ —  справді ж, скільки знають,
Та не науку — сором тільки прославляють!

Інститут етнографії Національної академії наук України, фонд 8.4, справа 252. (Записано зі слів Марка Микитовича Титова у 1939 році. Селище Чорногорка).


Вийди, кумцю

Ой, вийди, кумцю,
Ой, вийди, любцю,
Ой, вийди, кумасенька,
Сизая голубцю.
Як би вийшла я на двір,
Росою б умилася.
Ой, вийшла б я до кума 
Та ще й похмелилася,
Ходить кум по городу
Та чекає нагороду.
Шо я панського роду?
Пʼю горілку, як воду

Інститут етнографії Національної академії наук України, фонд 8-2, справа 92.

Не скажу

(чоловік та жінка виконують дуетом)

Ж. Ой, куди ж ти йдеш сьогодні, милий мій, миленький?
Ж. Ой, куди ж ти йдеш сьогодні, голубе сивенький?
Ч. Не скажу! 
Ж. Чи скажеш, чи не скажеш - твоя добра воля.
Ж. А, може ж, ти таки скажеш, бо я жінка твоя?
Ч. На базар!
Ой, чи візьмеш мене, милий мій, миленький?
Ж. Ой, чи візьмеш мене із собою, голубе сивенький?
Ч. Не візьму!
Ж. Чи візьмеш, чи не візьмеш - твоя добра воля.
Ж. А, може, ти таки візьмеш, бо я жінка твоя?
Ч. Сідай, жінко, позаду та не поламай насаду!
Ж. Ой, за чим же ти ідеш, милий мій, миленький?
Ж. Ой, за чим же ти їдеш, голубе сивенький?
Ч. Не скажу!
Ж. Чи скажеш, чи не скажеш - твоя добра воля.
Ж. А, може ж, ти таки скажеш, бо я жінка твоя?
Ч. За грушами!
Ж. А чи даси мені, милий мій, миленький?
Ж. А чи даси мені, голубе сивенький?
Ч. Не дам!
Ж. Хоч даси, не даси - твоя добра воля.
Ж. А, може, таки даси, бо я жінка твоя?
Ч. Дам одну, та й то гнилу!
Ж. Хай тобі трясця із твоїми грушами,
Ж. Ой, встану я з воза, піду з москалями!
Ч.(Злякано) Тю на тебе, ти дурна! Забирай з мішками! 

Інститут етнографії Національної академії наук України, фонд 8-3, справа 252.


Де мій милий

Сон головочку хитає,
Милий милу покидає.
Та з дрібними діточками
Плаче мила слізочками.
Ой, як вийду за ворота,
Нема мого срібла-злота.
Летить ворон сизокрилий,
«Скажи, ворон, де мій милий?»
«Десь твій милий на роботі
У ваграннім, у заводі?» 

Інститут етнографії Національної академії наук України, фонд 8-, справа 93

Коломийки

Про коломийки 

«Коломийки — це жанр українських народних пісень, поширених в Україні, особливо в її західних областях. Коломийки — коротенькі пісні різноманітного змісту, що відображують всі сторони суспільного та особистого життя. Зародилися вони в XV-XVI століттях. Перші музичні записи коломийок зроблені в XVII сторіччі, розвинулися на початку XIX століття. Більшість дослідників народної творчості вважає, що назва коломийок повʼязана з містом Коломиєю чи річкою Коломийкою, дехто з учених повʼязує назву пісень з Коломийщиною, урочищем в Київській області. Ще повʼязують цю назву з колодязем, тобто коломийка — це пісня біля колодязя (коло мийки). За однією з легенд, збиралися жінки біля кийки, прийшовши прати білизну, й співали жартівливих пісень. Існує багато інших версій та поглядів на це питання. Проте найвірогіднішим поглядом на цю проблему вважається теорія, що коломийки походять від слов'янського слова «коло», тобто танок зі співами і музикою, дуже добре відомий в українців, поляків, болгар (хоро), молдован і румунів (хора, скрба), а також у сербів. «…» У криворізьких коломийках яскраво зображена соціальна нерівність, класове й національне гноблення, тяжка праця селян і робітників, ненависть до експлуататорів, солдатчина, соціальний протест. Ці мотиви в коломийках часто насичені сатирою. За часів радянської влади були привнесенні нові мотиви: трудові й бойові подвиги народу, оспівування роті Комуністичної партії Радянського Союзу, соціалістичної республіки», — передмова авторів
 

Як я тую коломийку зачую, зачую,
Через тую коломийку вдома не ночую!

Коломийко моя люба, тебе не забуду:
Веселої співатиму, поки живий буду!

Ой, танцює Чорногорка, гармоніст нам грає, 
Мене милий обіймає, та ще і щипає!

Записано Марією Степаненко, 50-ті роки, Чорногорка.

 

Ой, не знав раніше пан у своїх палатах, 
Що колись і люди будуть в космосі літати!

Будем гнати самогонку — будемо кутити,
Як побачить участковий — будемо платити!

Ти, півнику зозулястий, не топчи петрушку, 
Бо я тебе зарубаю милому на юшку!

 Зарікайся, моя любко, мед-горілку пити 
Та лишень не зарікайся ти мене любити!

Краще уже свиней пасти, аніж кіз доїти, 
То й не буде од дружини голова боліти!

Через кладку йду на грядку та й собі думаю, 
Чи буває життя тяжчим у нашому краї!

Ой, чого ж ти так скрипиш, моя бідна хата?
То на світі важко жити, бо панів багато!

Ой, що тобі, польський пане, в Україні треба?
Щоб на тебе грім ударив з високого неба! 

Ой, на горі — комарі, а в долині — каша, 
Утікайте всі поляки — Україна наша!

Породила німця вівця, поляка — кобила,
Молодого українця — дівка чорнобрива!

Записано Володимиром Гоголем-Царенком у 60-гі роки

 

Криворізькі частівки

«Функціонально близькими до коломийок є частушки (частівка). Це пісеньки переважно гумористичного змісту. Частушка — російська народна назва, яка поширилася разом з частушковим жанром у фольклорі багатьох народів. Походить ця назва від прикметника «частый», швидкий, рухливий, щодо виголошення тексту — близький до скоромовок.
Саме назва відображує типовий характер і темп виконання частушок.
Частушка набула поширення у криворізькому фольклорі з кінця XIX століття. Між частушкою і коломийкою є як спільні, так і відмінні риси. Спільне те, що частушка — це коротка жартівлива пісня. Але в й відмінності. Розмір частушок значно ближчий до гопаково-козачкових приспівок. Часто тексти частушок — це експромти і зачіпають вони в основному людські стосунки, побут тощо», — від видавців.

Моя жінка, як годиться,
Дуже добра молодиця.
Як зароблю — приголубить,
Прийду п'яний — то й налупить!

Свою тещу я люблю,
Що захочу, те й ліплю,
Що я з тещею роблю...
Правда, тільки коли сплю!

У нашого, у Петра,
Не хватає два ребра.
А як йому їх мати,
Як він двічі був жонатий!

У Івана хата — драна,
Купа дірок у парканах.
То й не дивно — у Івана
Навіть свиня ходить пʼяна!

Руда рука в гірника,
Та зате вона важка,
Якщо дасть він тумака,
Буде доля нелегка!

Чи й у вас, як у нас.
Така поведінка?
Сім парубків на копійку,
Три тисячі дівка!

А мій милий тракторист,
У полі волоче,
Найде хмарка, піде дощ,
Кучері намоче!

Розмотаю я мотаніє
І повішу на забор.
Ти виси, моє мотаніє,
Доки прийде ухажор!

Ухажор, ухажор!
Щоб ти провалився!
Один вечір погуляли,
Всім ти розхвалився.

Записано Марією Степаненко, 50-ті роки, Чорногорка

спойлер до наступної публікації
 

Жіночі шахтарські гумористичні частівки

Я любила і по пʼять,
Любила і пʼятнадцять.
Я любила парубків
Років по сімнадцять

Била матінка поліном,
А татусь, той батогом.
Не так боляче, як стидно...
Стояв милий під вікном.

Інститут етнографії Національної академії наук України, фонд 8-2, справа 93.

На обкладинці використане ілюстративне фото хору при заводі "Комуніст" 

Джерело: фейсбук-група "Криворізька старовина"
 






 

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Додати коментар

Поділитися у соцмережах

Пов’язані матеріали

Фото на тему

В обчислювальному центрі "Криворіжсталі"

Криворізькі гірняки початку XX століття

Штангісти гірничорудного інституту

Рудник ім. Дзержинського, 1924 рік

Будинок інституту Дніпрорудмашу (за оригінальним описом)

Коментарі до статті

Немає комментарів

Додати коментар

Вас може зацікавити

Степан Тільга: Криворіжсталь, шахти і політика

У місті Кривий Ріг є вулиця, названа на честь Степана Тільги. Ким була ця людина? Чому на його честь названа вулиця?

Кого тримали у виправно-трудовому таборі на Соцмісті у Кривому Розі

Кривий Ріг будували і відбудовували зеки. Кладовищ німців у місті не залишилося. У Кривому Розі була «філія» ГУЛАГу. Перевірка цих та інших міфів про історичне минуле нашого міста - в матеріалах спецпроєкту «Руйнування міфів про Кривбас».

Олександр Васякін: що відомо про життя автора більшості скульптур Кривого Рогу

На честь Олександра Васякіна названа вулиця у Металургійному районі Кривого Рогу, а також художня школа №1 на вулиці Героїв АТО. Його роботи встановлені у чотирьох столицях  - Києві, Варшаві, Ватикані та Москві. Так, скульптор відомий далеко за межами міста