Діяльність Організації українських націоналістів на Криворіжжі

Члени Організації українських націоналістів скористалися можливістю відродити націоналістичні погляди криворіжців. Як їм це вдалося — у матеріалі history.1kr.ua

«Не коривсь, Кривий Ріг, ворогам ти ніяким

Скільки б землю твою не топтали вони»

Символіка ОУН. Джерело  

Початок діяльності ОУН

3 лютого 1929 року у Відні пройшов Перший Конгрес українських націоналістів. Результатом зібрання стало створення Організації українських націоналістів (ОУН), очільником обрали Євгена Коновальця — полковника армії Української народної республіки (УНР). Метою організації була побудова Української Самостійної Соборної Держави (УССД).

У 1938 році радянський агент Павло Судоплатов убив Євгена Коновальця. Наступним лідером організації став Андрій Мельник, який вбачав у боротьбі Німеччини з СРСР можливість для українського національно-визвольного руху здійснити свої плани.

Після смерті очільника в ОУН стався розкол. Про неминучість розколу в інтервʼю Українському інституту національної памʼяті говорить Володимир В’ятрович — голова Українського інституту національної пам’яті:

«Я думаю, це було неминучим. Треба розуміти, що ОУН постала в кінці 20-х років через поєднання двох течій українського визвольного руху: з одного боку — ветеранів Української революції 1917–1921 років, вояків УГА, Дієвої Армії УНР, з іншого – молодіжного крила націоналістичного руху, який виник у ІІ Речі Посполитій на території Західної України та у місцях розселення української еміграції в Європі. Таким чином ОУН поєднала мілітарний досвід старшого покоління та радикалізм молодих; тих, хто жив в еміграції, і тих, хто діяв під окупацією. Це об’єднання стало можливим завдяки особистості Євгена Коновальця, який очолив ОУН. Він був безперечним авторитетом і для одних, і для інших, і протягом життя йому вдавалося стримувати і гасити протиріччя. Але після його смерті взаємні претензії почали наростати і врешті вихлюпнулися назовні, що й стало головною причиною розколу».

У лютому 1940 року прихильники Степана Бандери організували конференцію в Кракові. Націоналістична молодь оголосила себе законним керівництвом, отримавши назву Організація українських націоналістів (революціонери) — ОУН(р), або Організація українських націоналістів (бандерівці) — ОУН(б). Прихильники Андрія Мельника стали називатися мельниківцями, або Організацією українських націоналістів — ОУН(м).

Діяльність організації не обмежувалась Заходом України, а розповсюджувалась на всю її територію, не винятком було і Криворіжжя. Коли в 1939 році до складу УРСР було включено Західну Україну, члени Організації українських націоналістів їздили по території країни і поширювали ідеї та цінності ОУН.

Перші українські націоналісти на Криворіжжі

«Діяльність членів та симпатиків ОУН на Криворіжжі до початку радянсько-німецької війни не знайшла відображення у сучасній історіографії. В архіві СБУ міста Дніпро вдалось виявити агентурну справу “Західняки”, яка стала документальним свідченням проникнення націоналістів у Кривий Ріг (1940)» — пише кандидат історичних наук Роман Шляхтич у статті «Перші українські націоналісти на Криворіжжі. Криворізький рій південної похідної групи ОУН(б)».

Відповідно до інформації з Державного архіву Служби безпеки України міста Дніпро 13 листопада 1940 року була заведена справа «Західняки», фігурантами якої були 5 осіб: Роман Михайлович Рибачек, Степан Іванович Шерстило, Іларіон Дмитрович Ласийчук, Микола Матвійович Киптик, Микола Микитович Ведмідь. Усі вони не були криворіжцями, а приїхали працювати на шахтах Кривого Рогу в 1940 році.

«Усіх п’ятьох осіб розробляв агент НКВС “Леонтьєв”. Він 22 квітня 1940 року познайомився з фігурантами агентурної справи і після цього почав надавати відомості в НКВС. Згідно з даними агента “Леонтьєва” Роман Рибачек приїхав до Кривого Рогу з чітко визначеною метою: проведення розвідки і встановлення осіб, які потенційно можуть співпрацювати з українськими націоналістами. Про це завдання Роман Рибачек розповів “Леонтьєву” 15 липня 1940 року: “Ми приїхали сюди не заробляти на шахті, а побачити Україну з її 35-мільйонним населенням, наша мета — знайти українців, які співчувають українському руху”. Очевидно, що подібні настанови Роман Рибачек отримав ще у Львові і намагався втілити їх у життя», — пише Роман Шляхтич.

Ідеї ОУН почали знаходити відгук у мешканців Кривого Рогу, адже за роки комуністичного режиму тисячі криворіжців зазнали репресій, стали жертвами розкуркулення, постраждали від голодомору. Оунівці шукали таких людей, тому що їхні антирадянські настрої підкріплювались тортурами, які чинив режим. Пошуки дали результати.

Читайте також: «Історія створення й розвитку Криворізької міської ради»

«Так, 1 червня 1940 року оунівці познайомилися з Іваном Сердюком та Порфирієм Лисенком. Перший був засуджений у 1932 році, а у Порфирія Лисенка відібрали господарство за невиконання державних планів. Отже, ні Іван Сердюк, ні Порфирій Лисенко особливої любові до радянської влади не мали».

Читайте також: «Не тачанка у них зламалась — по мою душу вони приїхали: щоденник сина розстріляного криворіжця»

Згодом зʼясувалось, що Порфирій Лисенко не придатний для підпільної діяльності, оскільки має проблеми з алкоголем, і контролювати це було неможливо.

Рій Південної похідної групи ОУН(б)

Попри все агітаційна робота із залучення близьких за цінностями кадрів проводилась регулярно, основною аудиторією були робітники. Метою діяльності Організації українських націоналістів на Криворіжжі залишалась побудова Української держави, також члени організації мали завдання чекати наступу німців, аби згодом допомогти оунівцям, які рушать із Заходу на Схід України.

На початку Другої світової війни почали формуватися Похідні групи, підготовчий штаб сформувався в Кракові, його членами були відомі діячі Організації українських націоналістів: Зиновій Матла, Роман Шухевич, Василь Кук, Микола Лемик-Сенишин та інші. Південна похідна група налічувала 15–16 роїв, загалом приблизно 200 осіб. Кінцевою точкою похідної групи було місто Дніпро, а шлях пролягав зокрема й через Кривий Ріг.

Джерело: стаття «Організаційна побудова та кадровий склад Крайового проводу ОУН(р) на Південно-східних Українських Землях в роки німецької окупації (1941–1944 років)». Павло Хобот, Роман Шляхтич

Агітаційна листівка похідних груп Організації українських націоналістів. Джерело: «Кривий Ріг: пам’ять міста 1941–1945 років у документах і матеріалах»

«Основними завданнями, які ставились перед Південною похідною групою, були:

1. На окупованій німцями території України створити місцеві органи влади, захопити всі керівні посади в цих органах, залучити до їх діяльності осіб, які були вороже налаштовані до радянської влади.

2. Створити в східних областях України багаточисельні організації ОУН(б) шляхом вербування незадоволених радянською владою місцевих мешканців.

3. Проводити серед населення окупованих областей України активну антирадянську націоналістичну агітацію та пропаганду», — пише Роман Шляхтич.

Похідні групи ОУН. Джерело 

3 вересня 1941 року почала формуватися організаційна структура крайового проводу, відбувалося це на конспіративній квартирі в Дніпропетровську. Тоді було вирішено зупинити діяльність Південної Похідної групи та перейти до підпільної діяльності. Керівником став Зеновій (Зенон) Матла на псевдо «Святослав Вовк».

Члени Південної похідної групи організовували на Криворіжжі активну агітаційну кампанію, адже німецька влада не одразу зрозуміла справжні цілі діяльності українських націоналістів. Зрештою в оунівців був час, який вони активно використовували для досягнення цілей руху.

Газета «Дзвін» — яскравий доказ діяльності членів Організації українських націоналістів на Криворіжжі в період німецької окупації в 1941–1942 роках. Там відверто друкувалися статті в націоналістичному дусі, були й уривки з листівок Організації. Звісно, що сама організація не згадувалась.

Газета «Дзвін» від 5 жовтня 1941 року. Джерело

«Німецька влада спочатку не звертала уваги на похідні групи ОУН-б, не знаючи про їх справжню мету. Коли ж вони усвідомили небезпеки роботи оунівців, розпочалися арешти та розстріли, а в пресі — пропаганда проти ідеї самостійної України. Створена мережа ОУН-б виявилася недостатньо міцною і під натиском німців розпадалася. Значна кількість арештів відбувалася через відсутність конспірації. Найбільших втрат зазнало підпілля в індустріальних районах, зокрема на Дніпропетровщині (зокрема Криворіжжі) й Донбасі», — пише Юрій Щур у статті «Український націоналістичний рух на Наддніпрянській Україні у 1920–1950 роках».

Читайте також: ОУН, катування в «лабораторії» і місця розстрілів у Кривому Розі

Збільшуючи репресії проти українських націоналістів, німецька влада спровокувала сильніші протиокупаційні настрої. Так, наративи пропаганди почали змінюватись, підпіллям були організовані агітаційно-пропагандистські кампанії — проти вивозу молоді в Німеччину та щодо заклику до приховування врожаю від німців.

З 1942 року провід Південного краю був перенесений до Кривого Рогу, куди в лютому прибуло ще декілька галичан. У Кривому Розі він пробув недовго, згодом знову повернувся до Дніпропетровська.

Персоналії ОУН у місті

У Криворізький рій, за відомостями, які надає Лев Шанковський, входили Ярослав Потічний, Ярослав Мричко, Дмитро Горбачів, Іван Саляк, Іван Тарнавський, Василь або Петро Качмарський, Ганна Максимець та інші. Очолював рій Петро Рішко.

Дмитро Горбачів. Фото надав Роман Шляхтич

«Активно діяли в перші місяці окупації Кривого Рогу Ярослав Потічний та Ганна Максимець. Відомо, що Ярослав Потічний активно займався створенням “Січі” — військово-патріотичної організації. Результатом його діяльності став устав організації, який ним був представлений у грудні 1941 року. Загалом, напрямом його діяльності була робота з молоддю. Так само активну суспільно-політичну позицію займала Ганна Максимець. Вона була одним з активних учасників “Просвіти”, а також проводила агітаційно-пропагандистську роботу з містянами. За відомостями, які під час допитів надав М. Павлишин, Ганна Максимець в криворізькому окружному проводі була референтом по роботі з жіноцтвом», — пише Роман Шляхтич у статті «Перші українські націоналісти на Криворіжжі. Криворізький рій південної похідної групи ОУН(б)».

Ганна Максимець. Фото надав Роман Шляхтич

Ярослав Мричко працював бухгалтером у міському банку. Був районним провідником ОУН(б). Під час просування Південної похідної групи був зв’язковим між штабом і роями групи. До Кривого Рогу був спрямований разом із Ганною Максимець, вказівку на це дав Зиновій Матла — крайовий провідник ОУН Південно-східних українських земель. У місті він мешкав легально, та після початку німецьких репресій у січні 1942 року виїхав до Львова.

Зиновій Матла. Джерело: Інститут історії України

Поліція відігравала важливу роль у підпільному націоналістичному русі на Криворіжжі, ад’ютантом при криворізькій поліції був Остап Саляк — член ОУН(б), який входив до складу Південної похідної групи. Він працював у поліції з вересня 1941 до 15 січня 1942 року і був арештований німцями за націоналістичну діяльність.

«Цілком вірогідно, що, виконуючи настанови Головного Проводу ОУН(б), члени Криворізького рою Південної похідної групи зуміли в Кривому Розі восени 1941 року очолити міську поліцію, адже криворізькі поліцаї свідчать, що в цей час в місті діяла українська поліція», — пише Роман Шляхтич.

Також активну діяльність вели перекладачі при Вермахті, одним із них був Теодор (Федор) Найдич. Він потрапив до студентського загону батальйону «Роланд», який формувався у Відні. Спочатку виконував завдання на території Одещини, а згодом став перекладачем при Вермахті і в серпні 1941 року потрапив до Кривого Рогу. Теодор Найдич активно включився до культурно-просвітницької діяльності, поширював українську культуру та мову, був на відкритті Криворізького педагогічного інституту.

«Цікаву інформацію стосовно членів Криворізького рою подає начальник поліції сільського району Кривого Рогу часів окупації Степан Никитський. Під час допитів він стверджував, що 14 серпня 1941 року до Кривого Рогу прийшли перші 6 націоналістів. Прізвище їх очільника він не знає, але його заступником був Лебідь. 15 серпня була проведена нарада за участю Сергія Шерстюка (майбутній голова криворізької міської управи. Розстріляний німцями взимку 1942 року) і М. Тараненка (очільник української допоміжної поліції міста Кривого Рогу). На нараді відбувся розподіл обов’язків членів Криворізького рою. Так, Лебідь став заступником начальника міської поліції, Тарнавський очолив сільгоспвідділ при міській управі. А пізніше він створив та очолив поліцію Криворізького сільського району. Ще один член Криворізького рою мав очолити агітаційно-пропагандистський відділ, очевидно, це був Дмитро Горбачів, ще один — мав відповідати за створення українського театру, ще один — призначений відповідальним за випуск місцевої газети», — пише Роман Шляхтич у статті «Перші українські націоналісти на Криворіжжі. Криворізький рій південної похідної групи ОУН(б)».

Сергій Шерстюк. Фото надав Роман Шляхтич

Служба в церкві українською та вулиця імені Євгена Коновальця

1941–1942 роки, поки Кривий Ріг був під окупацією, а окупаційна влада ще не вдавалась до репресій оунівців, у Кривому Розі розвивалась українська культура. Функціонувала капела бандуристів. Із протоколу допиту Назаренка Якова Сергійовича, який проводила вже радянська влада, відомо, що він був керівником капели музикантів-бандуристів.

Оголошення в криворізькій газеті «Дзвін» від 15 жовтня 1941 року. Джерело. 

На запитання «Який був по змісту репертуар капели?» Яків Назаренко відповів:

«З вересня 1941 по січень 1942 року керована мною капела музикантів-бандуристів давала концерти у Криворізькому міському театрі. Репертуар був здебільшого українсько-націоналістичний. Під моїм керівництвом капела вивчила та виконала на сцені театру марш українських націоналістів “Ще не вмерла Україна”, націоналістичну пісню “Марш юнаків”, націоналістичну поему “Симон Петлюра”. Репертуар цей затверджувався завкультвідділом Горбачовим. Знаю добре, що поема “Симон Петлюра” була написана редактором газети “Дзвін” Михайлом Пронченком, який служив в окупованому німцями Кривому Розі».

Активно перейменовувались вулиці. 15 вересня 1941 року в постанові Міської Управи про перейменування вулиць повідомляли: «Міська Управа доводить до відома населення, що старі назви вулиць міста Кривого Рогу скасовуються і вводяться нові».

Перейменування вулиць, 1941 рік. Джерело: «Кривий Ріг: пам’ять міста 1941–1945 років у документах і матеріалах»

15 листопада 1941 року була видана Ухвала Криворізької міської управи про перейменування вулиць, де йшлося: ...Перейменувати провулок Петровського на вулицю імені першого голови ОУН Євгена Коновальця. Голова управи Шерстюк».

Для проведення агітаційно-просвітницької роботи потрібні були книжки, але оскільки за часи правління комуністичного режиму майже всі проукраїнські книжки були знищені, редакція газети «Дзвін» зробила оголошення:

«Здавати заборонену більшовиками літературу

Редакція часопису “Дзвін” звертається з проханням до всього населення в тому, що хто мав заборонені большевиками твори українських письменників та вчених, всілякі історії України та літературні пам’ятки старих видань, принести до редакції часопису “Дзвін”, і коли книжка буде дійсно рідкісною — подателю такої речі буде надано винагороду. Зокрема, просимо вишукати і доставити до редакції книгу віршів Михайла Пронченка “Штурмую надра”, що видана року 1932 і була заборонена большевиками».

Цю літературу згодом використовували в бібліотеках для вчителів, які готувались до уроків з української літератури, історії, мови.

Художник Іван (Охрім) Кравченко в цей період окупації створив портрети таких відомих діячів, як Шевченко, Петлюра, Коновалець. Працював над картиною Симон Петлюра періоду визвольних змагань». Співпрацював з ОУН, ілюстрував журнал «Дзвін», збірку поезій «Кобза» Михайла Пронченка.

Ілюстрація Охріма Кравченка. Джерело

Джерело: Вісник Львівської національної академії мистецтв. Випуск 31

У 2017 році професор Павло Йосифович Федоренко про церковне життя в Кривому Розі під час німецької окупації згадував:

«...в самому центрі міста — там, де й сьогодні на розі вулиць Поштової і Святомиколаївської знаходиться собор — в роки війни теж стояла церква. Там була невеличка споруда; скоріш за все вона була деревʼяна, а не капітально мурована, кам’яна. Та головне не це, а те, що на службу божу там збиралося дуже багато людей. У війну чимало людей ходило до церкви. Тож там була дійсно діюча церква. Я вже не пам’ятаю, якого вона була підпорядкування, тобто якої юрисдикції, але добре пам’ятаю, що то була православна церква, а священик правив службу українською мовою. Може та церква була в підпорядкуванні Української автокефальної православної церкви? Не знаю. Але ім’я того священника, — молодого й гарного, — який правив там службу, я запам’ятав: звали його отець Юрій...

Очевидно, що діяти вона почала в часи окупації... В радянську добу та ще й в самому центрі міста, біля кінотеатру імені Леніна ніхто б не дозволив діяти такій церкві. І — це факт. Та й люди казали, що церкву дозволили відкрити німці», — джерело: Рукописний екземпляр усної оповіді Павла Федоренка.

Не оминуло Кривий Ріг і відоме по всій Україні товариство «Просвіта», яке в 1941 році після проголошення у Львові 30 червня «Акта відновлення української держави» відновило діяльність. На Криворіжжі діяла мережа «Просвіт», яка займалась здебільшого розвитком культури та освіти. Товариства співпрацювали з ОУН і поширювали націоналістичні ідеї серед населення міста. У період із жовтня 1941 по 1944 «Просвіту» очолював Юрій Семенко.

Юрій Семенко. Джерело.

«Про діяльність криворізької “Просвіти” згадувала на своїх шпальтах газета “Краківські вісті” від 18 листопада 1941 року. Так, головний відділ “Просвіти” Криворіжжя знаходився в клубі пекарів міста Кривого Рогу, а дочірні були в Гайдамацькій Балці, у Вечірньому Куті, а також у селах Лозоватці та Широкому. У Гайдамацькій Балці стараннями вчителів Петренко, Максименко та Целуйко — діячів “Просвіти” був організований хор, аматорський гурток та курси українознавства. У Вечірньому Куті розгорнув діяльність хор під керівництвом Денисенка, якому акомпанувала місцева капела бандуристів», - пише Роман Шляхтич.

Шапка газети «Краківські вісті» 1941 року. Джерело.

25 жовтня 1941 року в Кривому Розі розпочались вступні іспити до Педагогічного інституту. Планувалось, що навчання розпочнеться на двох факультетах: мовно-літературному та історичному. До процесу було долучено товариство «Просвіта».

Криворізький педінститут. 1941 рік. «Червоний гірник». Джерело.

Складно уявити, щоб подібного роду діяльність проводилась під час панування радянського режиму. Німці давали свободу націоналістичному руху на початку окупації, але згодом їх режим став жорстокішим. Будь-яка окупаційна влада для України — це втрата культури, майбутнього та минулого.

Ця публікація здійснена за підтримки Фонду «Партнерство задля стійкості України», який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю «Першого Криворізького» і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.