Історія Хелени Маковської - зірки європейського кіно родом з Кривого Рогу

Автор: Володимир Думанський

Практично забута зірка кіноіндустрії Старого Світу — родом з України. У свідоцтві про народження актриси зазначено: 2 березня 1887 року. Хоча сама Маковська вказувала 1893 рік народження, ця дата фігурує і в інших документах актриси.

Народилася Хелена в маєтку Шмакове поблизу Кривого Рогу (нині це селище шахти «Родіна» Саксаганського району міста). На жаль, охайних будиночків польських фахівців уже давно немає. Їх поглинули гірничі виробки та відвали рудних порід. Усе, що залишилося, — це станція Шмакова. Батько, Людвік Войневич, був гірничим інженером і фактично директором невеликого рудного промислу «Рудник» Донецького акціонерного товариства. Мати Станіслава походила з роду Соретів, була кузиною Романи Попель-Свенцицької — актриси та солістки одного зі львівських театрів. Саме тітка мала значний вплив на життя маленької Хелени, коли дівчинка почала навчатися гри на фортепіано. Представники родини Войневичів брали участь у польських повстаннях і війнах проти російського царизму. Бабуся Міхаліна — засновниця товариства сестер спільної праці — виховувала онуку в атмосфері релігійності та польського патріотизму. У 1903 році, після закриття рудного промислу «Рудник», родина Войневичів переїхала до Варшави. Одного разу дівчина, замінивши хвору хористку, дебютувала на сцені Варшавської філармонії у скандальній опері «Саломея» Ріхарда Штрауса.

Розгніваний батько, дізнавшись про перший сценічний виступ доньки, в якому їй допомагала мати, заборонив займатися музикою вдома, а Хелену відправив навчатися на торговельні курси Юзефа Семіградського. У 1905 році, під час страйку шкіл проти навчання російською мовою, Хелена зустріла свого першого чоловіка — Юліана Маковського, викладача Вищої торговельної школи, майбутнього творця дипломатичного кодексу Речі Посполитої. Шлюб тривав недовго й завершився розлученням. Проте Хелена залишила собі прізвище чоловіка, яке принесло їй славу на сцені та в кінематографі.

До Маковських часто навідувався Олександр Герц — співвласник варшавської кіностудії. Знайомство з Герцом дозволило Хелені ознайомитися з роботою кінооператора, а також пізнати таємниці створення кіно. У 1909 році до Польщі приїхав режисер і оператор італійської студії «Амброзіо Фільм» Джованні Вітротті, придворний фотограф італійської королівської родини. Протягом року Маковська працювала в італійця технічним асистентом. За наказом короля Італії Віктора Еммануїла III режисер Вітротті знімав документальні фільми у Вірменії та Грузії. Хелена, працюючи помічницею Олександра Герца, досконало опанувала кінотехніку.

У 1910 році Маковська виїхала до Мілана. Природна краса та грація дозволили Хелені у 1911 році дебютувати в короткометражному італійському фільмі «Сон осіннього заходу сонця» режисера Луїджі Маджі за сценарієм відомого італійського поета й драматурга Габріеле д'Аннунціо. На Апеннінах швидко помітили вокальний талант, красу та витонченість молодої жінки. Опанувавши італійську мову, Хелена почала навчатися в Міланській консерваторії за класом сопрано. Дебютувала на оперній сцені в ролі Амелії в опері «Бал-маскарад» Джузеппе Верді. Також Хелена співала в опері Арріго Бойто «Мефістофель». Ці ролі, на жаль, не принесли їй слави.

Вихована в дусі патріотизму, Хелена Маковська несла свою польську ідентичність як прапор. До костюма героїні у фільмі «Романтика» (1915 рік, режисер Карло Кампогалліані) вона додала деякі елементи польського жіночого одягу й таким чином увічнила багато символів боротьби за незалежність Польщі. Нарешті своєю грою вона привернула увагу критиків. На прем'єрі фільму була присутня італійська королівська родина.

Фільм «Романтика» мав великий успіх у всьому світі. Через два роки Хелена переїхала до Рима. Черговим успіхом стала роль Офелії у фільмі «Гамлет» (1917 рік, режисер Елеутеріо Родольфі). Маковська зіграла героїню, для якої смерть стала свідомим вибором. Завдяки ролі Офелії в одній із перших екранізацій «Гамлета» Вільяма Шекспіра у 1917 році Хелена Маковська забезпечила собі місце у виданні The Oxford History of World Cinema.

До 1920 року Маковська зіграла головні ролі у 38 італійських кінофільмах, знімалася в екранізаціях творів Габріеле д'Аннунціо. Її називали «Слов'янською Венерою». Італійська преса визнала Хелену найфотогенічнішою актрисою у світі.

Проживаючи в Італії, актриса брала участь у патріотичній діяльності: в акціях комітету Pro Polonia в Турині у 1917 році (на підтримку польських військовополонених з австро-угорської армії, які перебували в таборах на території королівства). Маковська була присутня на урочистостях із нагоди вручення штандарта польському полку імені Франческо Нулло від фондів міст Мілана та Бергамо в лютому 1919 року.

На початку 1920-х років в італійському кінематографі вибухнула криза, яка збіглася з приходом до влади лідера фашистського руху Беніто Муссоліні. Актриса, як і багато іноземних режисерів та акторів, була змушена залишити Італію. Маковська переїхала до Веймарської Німеччини — тодішньої Мекки європейського кінематографа.

У цей період Хелена знялася у фільмі «Вмирають народи», в якому режисер Роберт Райнерт застерігав людство від війни, порівнюючи її з епідемією. Актриса знімалася у фільмах відомих режисерів, зокрема Макса Рейнгардта та Ганса Отто Левенштайна.

Не залишаючи кінокар'єри, Хелена Маковська жила насиченим життям, займалася політикою на високому рівні. У 1920-х роках разом із братом Вітольдом Войневичем, який був пов'язаний із рухом за незалежність Польщі ще з 1917 року (співпрацював із Янушем Радзивіллом, зв'язковим військової розвідки при Польській військовій раді під керівництвом Юзефа Пілсудського, та з останнім довоєнним послом Польщі в Римі Яном Гавронським), вони створили Агентство антирадянської пропаганди в Римі та Парижі. Якимось чином їм вдалося відвідати Україну та Грузію; про це пише дослідниця біографії актриси Аліна Бала. Вони збирали інформацію (можливо, і розвідувального характеру) про ситуацію в СРСР.

Завдяки допомозі Хелени у 1920 році до Франції з Криму разом зі своєю студією, яка налічувала близько двохсот працівників, перебрався Йосип Єрмольєв, один із перших російських кінопродюсерів, який заснував «Російське кінематографічне товариство Й. М. Єрмольєва і Ко». Серед працівників студії були тодішні зірки російського німого кіно: актори — легендарний Іван Мозжухін, Наталія Лисенко, племінниця класика української музики Миколи Лисенка, відомий кінорежисер Яків Протазанов та інші. Студія допомагала біженцям перебиратися з радянської Росії на Захід. У середині 1922 року Єрмольєв переїхав до Німеччини, займався прокатом і виробництвом фільмів, заснувавши в Мюнхені фірму «Єрмольєв-Фільм ГмбХ».

Щоб привернути увагу до ситуації в Україні, у 1924 році студія Єрмольєва зняла двосерійний фільм «Тарас Бульба», режисером якого став відомий актор і кінорежисер Володимир Стрижевський (Радченко), також наш земляк, який народився 1892 року в Катеринославі (сучасному Дніпрі. — В. Д.). Роль Тараса Бульби зіграв Ісаак Дуван-Торцов, відомий театральний актор, караїм за походженням, родом із Євпаторії. Хелена Маковська зіграла кохану Андрія. До речі, це була одна з перших екранізацій твору Миколи Гоголя в європейському кіно.

Прем'єра фільму в Парижі збіглася з убивством радянським агентом Самуїлом Шварцбардом головного отамана УНР Симона Петлюри. Фільм набув ще більшого значення для вигнанців з України навіть у США та… Токіо. Про це пише Аліна Бала у своєму дослідженні «Забута зірка».

У Німеччині актриса познайомилася з відомим актором Карлом Фалькенбергом, який став її другим чоловіком. Разом із ним вона зіграла у чотирьох фільмах. Але й цей шлюб виявився недовговічним. Уже в 1926 році Маковська повернулася до Варшави, а її колишній чоловік через переслідування нацистами євреїв у 1936 році залишив Німеччину, назавжди виїхавши до США. У Варшаві Хелена Маковська зіграла головні ролі у двох фільмах — «Червоний блазень» (режисер Генрик Чаро, 1926 рік) і «Коханка Шамоти» (режисер Леон Трістан, 1927 рік). У 1930-х роках Маковська також виступала в театрах і кабаре. У театрі «8:30» зіграла в оперетах «Вітрильник кохання», «Коли дружина зраджує чоловікові», а також «Кохання і золото».

У 1927 році Маковська організувала зустріч нащадка італійського короля (майбутнього «травневого короля» Італії Умберто II, з яким актриса, можливо, мала роман) з ад'ютантом маршала Юзефа Пілсудського Болеславом Венявою-Длугошовським. Інформація про зустріч зі спадкоємцем престолу стала несподіванкою для посольства Польщі в Римі. За нез'ясованих обставин про цю зустріч дізнався Беніто Муссоліні. Це дозволило йому вдатися до шантажу молодого принца Умберто, відомого критика італійського фашизму та політики дуче.

Хелена Маковська продовжувала підтримувати Агентство антирадянської пропаганди. Агентство виявило документи, які свідчили про те, що революцію в Росії фінансувала кайзерівська Німеччина. Після зміни політики Польщі щодо червоної Росії структури Агентства надалі використовувалися для антифашистської підпільної діяльності у Франції, а згодом — для створення італійських антифашистських партизанських структур.

Велика Британія у 1930 році почала виробляти легкий танк Vickers, який зацікавив іноземні розвідки. Танк хотіли придбати Веймарська Німеччина, СРСР та багато інших країн. Польща в цій боротьбі майже не мала шансів. З нагоди демонстрації фільму «Рагабас» у Лондоні впливові чиновники військового відомства у Варшаві попросили Хелену Маковську провести невелику розвідку щодо цих танків. Після трьох місяців гастролей Маковська повернулася до Варшави з контрактом на виробництво 38 танків, ліцензією та… новим чоловіком. Його звали Роланд Боттерілл. Він був співвласником компанії Vickers-Armstrongs.

З початком Другої світової війни та вторгненням німецьких військ до Польщі Хелену Маковську заарештувало гестапо — за «осквернення крові» (через шлюб із Фалькенбергом, який мав єврейське коріння) — і відправило до концтабору. Але невдовзі її врятували співробітники абверу (очевидно, розвідка нацистської Німеччини хотіла використати її у своїх цілях). Після кількох місяців перебування в Берліні Хелену призначили для обміну на німецьких шпигунів, який мав відбутися в місті Констанц, на кордоні зі Швейцарією. На жаль, до призначеного місця Маковська прибула надто пізно — Гітлер скасував програму обміну в'язнів. Її відправили до трудового виховного табору Грац-Лібенау (табірний номер 19729). Там вона перебувала до травня 1945 року. Серед ув'язнених була й кузина генерала Шарля де Голля. Табір звільнила французька армія у квітні 1945 року. Після звільнення Маковська на кілька місяців потрапила до госпіталю, що розташовувався у французькій окупаційній зоні на території Німеччини. Потім дісталася італійського міста Барі й там записалася до II корпусу генерала Владислава Андерса. Утім, англійські документи не дозволили їй отримати статус польської емігрантки. Через поганий стан здоров'я вона оселилася в пансіонаті Терези Єленської в Римі.

Через рік Маковська зіграла невелику роль у відомій стрічці «Quo vadis», номінованій на «Оскар», за романом Генрика Сенкевича. На початку 1950-х років виїхала до Лондона. До 1956 року давала уроки гри на фортепіано та співу в студії на Ганновер-стріт, у приміщенні консерваторії, де й мешкала. Однією з її учениць була Ірена Дельмар — актриса та співачка, одна з найвідоміших постатей польської діаспори у Великій Британії. Хоча сама пані Хелена майже не брала участі в житті діаспори.

Після смерті чоловіка повернулася до Рима. Завдяки зв'язкам з Умберто II отримала дозвіл на проживання на території Ватикану. У 1953 році разом із молодим Марчелло Мастроянні зіграла в культовому фільмі Луїджі Коменчіні «Валіза мрій». Це сентиментальна комедія про історію італійського німого кіно та забуття його зірок. Хелена Маковська, яка зіграла у фільмі саму себе, з хвилюванням переглядає старі кінострічки зі своєю участю. У 1954 році зіграла епізодичні ролі у фільмі «Босонога графиня».

Востаннє вона з'явилася на екрані у 1958 році, зігравши у фільмі «Прощавай, Флоренціє». Наприкінці життя за хворою та самотньою актрисою доглядали Софія Хоффер і Марія Руселлі. Померла Хелена Маковська 22 серпня 1964 року в Римі. Похована на кладовищі Кампо-Верано.

Дивно, але людину, яка так багато зробила для своєї країни, фактично забули на довгі-довгі роки. Її наче викреслили з історії її Батьківщини. Майже неможливо знайти якісь фотосвідчення її участі в житті римської польської діаспори. Якщо протягом багатьох років і згадували Хелену Маковську, то завжди плутали з дружиною польського кіноактора Тадеуша Фієвського.

То, можливо, варто згадати Хелену Маковську, яку недарма називали Слов'янською Венерою, не лише на історичній батьківщині — у Польщі, а й на малій — у гірничорудному Криворіжжі, назвавши на честь нашої землячки одну з вулиць міста?

В одній із телепередач на «5 каналі» Надзвичайний і Повноважний Посол Польщі в Україні Ян Пєкло сказав: «Нам потрібно плекати спільних героїв, які об'єднували б наші народи».

Джерело статті: Живе коріння Кривого Рогу Центр цифрової спадщини для фейсбук-спільноти «Криворізька старовина»