Титулярний радник Павло Захарович Ямчицький (1800 –1882 рр.)

Від теорії до роботи на землі: Ямчицька сільськогосподарська школа поєднувала навчання з практичною підготовкою майбутніх господарів Криворіжжя.

Ямчицька нижча сільськогосподарська школа

Титулярний радник Павло Захарович Ямчицький (1800–1882), який більшу частину життя служив помічником секретаря Одеського комерційного суду, заповів 49,5 тис. рублів Херсонській губернії для створення на базі Криворізького народного училища сільськогосподарського навчального закладу. Після його смерті заповіт був затверджений Одеським окружним судом 11 січня 1883 року.

Ямчицьку нижчу сільськогосподарську школу І розряду відкрили 1 жовтня 1889 року. Вона містилася на казенній земельній ділянці площею 402 десятини, приблизно за 7 верст від Кривого Рогу. Найближчими залізничними станціями були Кривий Ріг і Довгинцеве, а полустанок Червона розташовувався за 3 версти.

Метою школи було надання молоді насамперед практичних знань із сільського господарства, а також навчання столярного, ковальського та інших корисних для селянського господарства ремесел. До підготовчого класу приймали з 13 років, до першого — з 14. Учні мали володіти знаннями на рівні початкового народного або двокласного сільського училища.

Навчання могло бути платним: повний пансіон коштував 100 рублів на рік. Водночас при школі діяло 30 стипендій для уродженців Херсонської губернії, які фінансувалися з відсотків від заповіданого Ямчицьким капіталу. Школа також отримувала щорічну державну допомогу в розмірі 3 тис. рублів та кошти земства й благодійників.

Навчання та учні

У 1902–1903 навчальному році школою керував агроном І. В. Мазверсит, випускник Ризького політехнічного інституту. Учні вивчали землеробство, садівництво, скотарство, природничі науки, геометрію, арифметику, географію, історію, креслення та інші дисципліни. Працювали також ковальсько-слюсарна й теслярсько-столярна майстерні.

На початку навчального року в школі було 70 учнів: 26 — у підготовчому класі, 16 — у першому, 10 — у другому, 8 — у третьому та 10 практикантів. Переважну більшість становили селяни — 59 осіб. Майже всі учні походили з Херсонської губернії. На початок 1903–1904 навчального року кількість вихованців зросла до 78.

Теоретичне навчання тривало переважно в холодну пору року. У 1902–1903 році було 113 навчальних днів і проведено 1342 уроки. Значну частину освітнього процесу становила практика.

Практична підготовка

Узимку учні навчалися ковальсько-слюсарної та столярної справи, доглядали худобу й виконували господарські роботи. Молодші вихованці опановували основи роботи з інструментами, виготовляли прості меблі, болти, гайки та деталі сільськогосподарського реманенту. Старші виконували складніші роботи та ремонтували шкільні машини й інвентар.

Улітку учні займалися обробітком ґрунту, сівбою, доглядом за посівами, збиранням урожаю, молотьбою, садівництвом, городництвом і тваринництвом. Майже всі польові роботи на 289 десятинах орної землі виконували самі вихованці. Робочий день становив до 10 годин улітку та 8–9 годин узимку.

Учні другого й третього класів могли отримувати грошову винагороду за польові роботи: відповідно до 15 і 20 копійок на день, залежно від якості виконаної роботи. Практичні навички оцінювали за п’ятибальною системою і враховували під час переведення до наступного класу.

Побут і господарство

Школа забезпечувала вихованців одягом, білизною, постільними речами та харчуванням. До раціону входили супи, борщ із м’ясом, каші, молоко, чай і хліб. Раз на тиждень школу відвідував лікар; тяжкохворих направляли до земської лікарні. Власної лікарні та фельдшера школа не мала.

Шкільне господарство займало 402 десятини. Із них 289 десятин припадало на ріллю, 15 — на сінокоси, 4,5 — на город і розсадник, 6,5 — на лісові насадження, 82 — на вигін. Основним напрямом господарства було рільництво, але школа мала також фруктовий сад, город, лісові насадження та розсадник. Серйозною проблемою залишалося недостатнє водопостачання.

Скорочений текст

Джерело фото та підпис до нього: Станислав Пикуль для фейсбук-спільноти «Криворізька старовина»