Що відомо про селище Осички в Центрально-Міському районі Кривого Рогу

Осички

Назва селища Осички більшості криворіжців ні про що не скаже. Перше враження від цієї міської околиці — тиша і спокій. І вже ніяк не можна подумати, що ті кілька будиночків уздовж дороги, які можна побачити сьогодні, — це колишнє шахтарське селище рудника ім. Ілліча.

Насправді тут є з десяток вуличок, кожна з яких має свою історію. Не дуже давню, але, тим не менш, сповнену несподіванок.

Лихман і його пласт

Осички розташовані на південному заході Кривого Рогу, неподалік від шахти ім. Валявка, тому іноді тутешні вулиці так і називають — селищем Валявка. Воно розташоване на півдорозі між Гданцівкою та житловим масивом Всебратське-1, на правому березі Інгульця.

Колись ландшафт тут був типовим для степу. Поля, вкриті кипчаком і ковилою, балки, урочища, численні заплави вздовж берега річки. Вік Осичок невідомий, але вже можна нарахувати понад сто років. Селище виникло наприкінці XIX століття під час будівництва Гданцівського чавуноливарного заводу та Катерининської залізниці. А якщо говорити про зовсім сиву давнину, то біля станції Кривий Ріг-Західний, від якої до Осичок кілька кілометрів, колись був курган Царева Могила. Отже, у цій частині приінгулецького степу люди жили з давніх-давен.

Земля, на якій розташовані Осички, до революції 1917 року належала багатому криворізькому селянину на прізвище Лихман. Коли почався видобуток руди, цей діловий чоловік не залишився осторонь нової справи. Спочатку на своїй землі він розпочав видобуток піску, який був необхідний для будівництва, що розгорнулося на Криворіжжі. А невдовзі Лихман вирішив провести й геологічну розвідку, і вона цілком себе виправдала.

У результаті цих досліджень було встановлено, що руда на правому березі Інгульця — це продовження одного пласта, який бере свій початок у районі МОПРу. Геологічну карту уточнили, унаслідок чого поклад, що проходив, зокрема, через Осички, отримав назву Тарапако-Лихманівська антикліналь Лихманівського пласта.

Той факт, що прізвище власника землі, де знайшли руду, стало частиною геологічного терміна, свідчив про те, що місцеві поклади були варті уваги. Дореволюційні промисловці та підприємці також це розуміли.

Юз, Долинський, Єнакієв...

На межі століть видобутком руди в Кривому Розі займалися переважно іноземці. Акціонерних товариств зі слов'янськими назвами, але з французькими та бельгійськими капіталами, на Криворіжжі було кілька. Зрештою землю в Лихмана орендувало Новоросійське товариство, те саме, засновником якого був Джон Г'юз, він же Юз — засновник Донецька. На початку 90-х років XIX століття це товариство розпочало видобуток руди на території Осичок.

Розробка родовища здійснювалася відкритим способом. Було відкрито три кар'єри. Найбільший із них мав довжину 350 метрів і ширину до 150 метрів. Його глибина сягала 80 метрів. Між двома з цих трьох кар'єрів відстань була зовсім невеликою. Фактично це був маленький перешийок. Сьогодні саме цим перешийком проходить автомобільна дорога до мікрорайону Макулан.

Активний видобуток руди в Осичках тривав близько двох років. Потім рудна жила виснажилася, оскільки від самого початку була малопотужною, тому інтенсивність робіт знизилася. Крім того, тут завжди стикалися зі складними гідрогеологічними та геологічними умовами. Через близькість річки в шахтах і кар'єрах було дуже багато води, тому зі збільшенням глибини котловану видобуток ставав дедалі дорожчим. Хоча остаточно поблизу селища він припинився лише в 1910 році.

До закриття рудників у районі Осичок був причетний інженер, ім'ям якого сьогодні названо відомий багатьом криворіжцям населений пункт. Це був Лев Павлович Долинський. За освітою він був гірничим інженером. Відоме нині селище Долинське належало родині Льва Павловича, для якого, отже, Криворіжжя не було чужим. І не дивно, що працювати він приїхав саме в наш край.

Долинський проявив себе не лише хорошим інженером, а й великим гуманістом і демократом. Ще до Кривого Рогу, працюючи на соляних копальнях на території сучасної Одеської області, Долинський багато уваги приділяв питанням техніки безпеки, охорони праці. Потім його призначили начальником окружного гірничого департаменту. На цій посаді Лев Долинський здійснював нагляд за гірничими роботами, зокрема й на Криворіжжі.

На рудниках Новоросійського товариства на Криворіжжі Долинський зіткнувся з тим, що через значні підтоплення в шахтах і кар'єрах часто траплялися нещасні випадки на виробництві. Це стало однією з причин припинення видобутку в районі Осичок у 1910 році.

Однак невдовзі на зміну Новоросійському товариству прийшло Російсько-Бельгійське. Засноване в 1895 році, на Криворіжжі воно з'явилося наприкінці століття з досить амбітними планами. Товариство вкладало гроші в будівництво металургійного заводу на Донбасі, для якого була потрібна сировина — криворізька руда.

Російсько-Бельгійське товариство принесло нововведення. Видобуток руди почали вести закритим способом. Було створено близько десятка шахт. Деякі з них мали досить нетрадиційні для рудної промисловості назви: «Надія», «Віра», «Володимир».

Засновником і керівником Російсько-Бельгійського товариства був Федір Єнакієв, ім'ям якого названо сучасне місто в Донецькій області. За освітою він був інженером-залізничником, а за характером — діловою, енергійною людиною. Для свого рейкового заводу він шукав іноземні інвестиції та сировинну базу. Руду Єнакієв мав намір возити з Криворіжжя, а гроші знайшов у бельгійців і французів. Так і виникло акціонерне товариство, яке побудувало в Осичках кілька шахт. А рудник, що об'єднував їх, мав дуже екзотичну назву — «Есперанс».

Сліди діяльності рудників Російсько-Бельгійського товариства збереглися в Осичках до сьогодні. Крім старого насипу для відкатної залізниці, у селищі на початку XX століття будували житлові будинки. Вісім одноповерхових будинків призначалися для інженерів рудника «Есперанс». До наших днів збереглися п'ять із них. В одному з таких будинків в Осичках жила родина відомого письменника Павла Глазового, для якого це місце було малою батьківщиною.

Революційний слід

Після революції 1917 року життя в цій частині Кривого Рогу змінилося. Усі французькі та бельгійські рудники виявилися покинутими. На їхньому місці була побудована шахта ім. Валявка. І людей в Осичках стало менше. Раніше сюди приїжджали не лише в пошуках роботи. Шукачів різноманітних пригод приваблював уже згаданий курган Царева Могила. У 1884 році в газеті «Одеський вісник» з'явилася публікація про те, що в цьому кургані заховано великий козацький скарб. Після цього до Кривого Рогу почали стікатися різні шукачі швидкої наживи, паралельно розпочалися й офіційні розкопки. Після революції все припинилося, а козацькі скарби були забуті на багато років.

А ще в роки революції в Осичках відбулися події, пов'язані з меморіалом, який розташований біля школи № 1 і ринку Центрально-Міського району. Йдеться про пам'ятник загиблим засновникам більшовицького руху на Криворіжжі. Це Юлія Умнікова, Семен Харитонов, Петро Ціна, Іван Калиниченко та інші. Саме в Осичках, десь у старих кар'єрах, вони й загинули. Після встановлення радянської влади цих людей перепоховали як героїв революції.

Але історія на цьому не закінчилася. Спочатку могила розташовувалася на території ринку. А коли він розширювався, здійснили повторне перепоховання вже на нинішньому місці. На першій могилі було встановлено гранітний постамент, на якому до революції на вулиці Поштовій стояв мармуровий бюст імператора Олександра II. Коли могили революціонерів переносили до школи № 1, було вирішено створити новий пам'ятник — відомий усім сьогодні обеліск. Отже, постамент виявився непотрібним. Царський граніт відвезли чи то в зелене господарство, чи то ще кудись. На якомусь складі він пролежав багато років, аж поки його не використали під час створення пам'ятника розстріляним євреям в Інгульці. На засипаних кар'єрах в Осичках звучить відлуння цих історій.

Радянська епоха

Наприкінці 20-х років минулого століття розпочалося відновлення Осичок після багаторічної революційної розрухи. Відбулася друга хвиля заселення, під час якої сформувалися обриси того селища, яке ми знаємо сьогодні. Селилися тут, як і раніше, шахтарі. З'явилася організація для сприяння будівництву. Вона називалася «Пайбуд». Саме тоді виникли відомі нам Осички.

Найстаріші тутешні вулиці виникли в 30-ті роки. Тоді на залишках дореволюційного промислового майданчика, що складався з покинутих кар'єрів, затоплених шахт і старих бараків, з'явилися шахтарські будиночки робітників рудника ім. Ілліча. За назвою рудника називали й селище, хоча більш живучою виявилася народна назва — Осички.

Якщо спочатку Осички створювалися винятково як шахтарське селище, то за радянської влади воно опинилося між селом і містом. З одного боку, тут стояли будинки шахтарів, а з іншого — виникли колгоспи, де також працювало багато людей з Осичок. І лише після війни селище остаточно стало частиною Кривого Рогу.

Сьогодні тут близько десятка вулиць. Місцеві жителі розрізняють їх за власними назвами. Є Верхні та Нижні Осички, Верхня та Нижня Антонівка, Катеринівка, Первомайка тощо.

Уже в 60-ті та 70-ті роки мальовничі місця навколо селища почали приваблювати сюди безліч людей. Тут була міська околиця, тиха й чиста, де можна було цікаво провести час — на старих затоплених кар'єрах, на піщаних пагорбах, що залишилися з часів уже забутого Лихмана.

З 1914 до 1980 року старі кар'єри навколо Осичок залишалися недоторканими. За цей час відбулося їхнє природне відновлення. Відвали заросли степовою травою, перетворившись на мальовничі височини, а кар'єри наповнилися водою, ставши чудовим місцем відпочинку. Але в 1980-ті роки сюди знову прийшли зміни, пов'язані з будівництвом кар'єру НКГЗК. Почали розкопувати дореволюційні відвали, які мирно спочивали майже сто років. Крім того, було вирішено створити в Осичках дачне селище. Старі кар'єри засипали землею. Замість цих мальовничих місць з'явилися городи й дачі.

Післямова

Сьогодні здається, що всі зміни вже вписалися в тутешній ландшафт. Дачне селище стало продовженням Осичок, які, своєю чергою, з одного боку плавно переходять у селище цементного заводу, а з іншого — у житловий масив Всебратське-1. На протилежному березі Інгульця вдалині видніється Карачунівське водосховище, а на заході — багатоповерхівки мікрорайону Макулан.

За століття вигляд Осичок змінювався кілька разів. Із маленького степового українського села Осички перетворювалися на промислову зону, яка, своєю чергою, то занепадала, то відроджувалася знову. На старих кар'єрах минуло дитинство кількох поколінь, і для багатьох людей це місце — найрідніше у світі. Знаючи історію всіх цих злетів і падінь, можна припустити, що в майбутньому Осички очікує черговий ривок до кращого.

Автори: Андрій Власенко, Людмила Похітун.

Джерело фото та підпис до нього: Dmytro Antonov для фейсбук-спільноти «Криворізька старовина»