Яків Весник: учасник Першої світової війни, перший директор Криворізького металургійного заводу

Яків Весник народився 1894 року у Пінську (місто у сучасній Білорусі) в єврейській купецькій сім'ї. Його батько, Еля-Лейзер (Ілля) Весник, був сином купця і займався торгівлею тканинами; мати - Рахіль Абрам-Іціковна Весник (уроджена Етман). Дідусь і бабуся Весника зі сторони батька володіли текстильними мануфактурами в Мінську, Пінську і пізніше в Санкт-Петербурзі. Їм також належав маєток у мікрорайоні Курасовщіна в білоруській столиці.
 

Яків Весник виріс в Мінську (Білорусь), де батько володів будинком № 8 по вулиці Петропавлівській. Деякий час він навчався у гімназії, з якої його виключили за прорадянську позицію, адже навчання юного Весника припадало ще на роки існування Російської імперії. У 19 років, відслуживши в армії, вирушив до Швейцарії, де вступив до Лозаннського університету. Закінчити його не встиг - почалася Перша світова війна.

У перший день Першої світової війни Якова направили в Коломенський 119-й піхотний полк. В одному з боїв у Східній Пруссії його важко поранили. Після лікування в госпіталі він відправився в Петроград і, таким чином наблизився до центру майбутніх революційних подій.

У дні Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 року 23-річний Яків Весник очолював загін червоногвардійців, брав участь у штурмі царського Зимового палацу, ламав ворота при вході у палац. У липні 1917 року став комісаром пошти і телеграфу Виборзького району. У жовтні того ж року вступив у партію більшовиків. 

У лютому 1921 року він брав участь у Тифліській операції на Пойлінському залізничному мосту, де його тяжко поранили.

У госпіталі в Баку за пораненим доглядала медсестра Євгена Немечек, чешка за національністю. За сімейними переказами, коли стояло питання, чи треба ампутувати Якову обидві ноги, вона зізналася йому в любові і присяглася, що, незалежно від результату операції, готова бути з ним все життя. Після лікування вони одружилися.

Після закінчення громадянської війни колишній військовий комісар Яків Весник став одним із керівників будівництва. Він відновлював затоплені Ріддеровскі рудники у Казахстані, де знайшли багато покладів золота. Працював віце-президентом Амторгу у Нью-Йорку і деякий час жив у США (Амторг - акціонерне товариство, яке сприяло розвитку радянсько-американської торгівлі у перші роки існування радянської влади - авт.). Весник був заступником торгпреда СРСР в Швеції (торгпред - торговий представник в іноземній державі - авт.). Він працював головним інженером будівництва нафтопроводу в Баку і начальником прокатних цехів «Магнітостроя». 

Яків Весник знав особисто всіх “керівників держави” СРСР. Знайомство і близька дружба із Серго Орджонікідзе зіграли ключову роль у житті колишнього військового.

До Кривого Рогу Яків Весник приїхав незадовго до Голодомору, у 1931 році. Тут він керував будівництвом металургійного заводу і був його першим директором. У 1935 його за пуск першої доменної печі нагородили орденом Леніна.

У 1936 році директора Криворізького металургійного комбінату Якова Весника звинуватили у сприянні «контрреволюціонерам-троцькістам». Весника виключили з партії, однак за нього ступилося Політбюро, зокрема Орджонікідзе, і партквиток йому повернули.

Після смерті радянського революціонера Орджонікідзе, який був близьким знайомим Весника і підозрювався у "зраді Сталіну", у лютому 1937 року почалася хвиля арештів інтелігенції, інженерів, науковців, керівників підприємств. Весник на той момент був бригадним інженером, мав ранг командира бригади. 

У червні 1937 року батько поїхав в Москву виручати свого арештованого заступника, - згадував син Весника Євген, - і не повернувся до Кривого Рогу. Він був теж заарештований. Мама і я терміново виїхали до Москви, де на Донській вулиці в будинку № 42 у нас була 4-кімнатна квартира. Шукали батька, намагалися виявити його сліди. Марно. Згодом на всі питання мені відповідали: «Помер в Москві», «Помер в Норильську» ... Тепер я знаю, що він розстріляний в 1937 році.

Якова Весника арештували 10 липня 1937 року, згадавши його єврейське походження, зв’язки з купцями і роботу за кордоном. 17 листопада цього ж року його розстріляли. Веснику було 43 роки.

Його дружину Євгену у 1938 році відправили ​​на заслання в Казахстан як дружину зрадника Батьківщини. Термін ув’язнення вона відбувала в Алжирі. Звільнили її у 1945 році, але потім знову відправили на заслання в Кимри (територія сучасної Росії). Син не бачив матір 18 років. Самого ж сина Євгена хотіли відправити у табір для дітей ворогів народу, але йому вдалося втекти.

Пізніше Євген у інтерв’ю згадував, що після смерті батька він приїхав забирати документи. Сильне враження на нього справили записи допитів Якова, де на будь-яке питання він нібито відповідав: “Мерзавцы”. Євген Вєсник поставив виставу «Чистка» у Криворізькому театрі імені Шевченка, яку присвятив своїм батькам. 

У 1999 році біля металургійного комбінату “АрселорМіттал Кривий Ріг” встановили пам'ятник першому директору - Якову Веснику. Пам’ятник виконав криворізький скульптор Олександр Васякін. Відкриття пройшло в день 65-ї річниці запуску першої доменної печі. Саме Яків Весник був керівником цього запуску.

У травні 2022 року пам'ятник Веснику демонтували.

У матеріалі використано цитування з інтерв’ю Євгена Весника, із сайту “Відкритий список”, у якому зібрані імена політично репресованих громадян. Фото із сайту "Дніпро Культура".