Голодомори на Дніпропетровщині: спогади свідків й оцінки істориків

Криворізька історикиня Наталя Романець вивчає тему колективізації, селянського спротиву і голодомору понад 30 років.
Готуючись до проведення колективізації, більшовики з 1925 року починали здійснювати поступову зачистку українського села. Крім розкуркулення та інших репресій, у селян забирали зброю і придушували їх беззбройні постання — волинки.
У 1932-1933 роках селяни вже не бойкотували — були зайняті виживанням. Сотні тисяч людей помирали, сотні тисяч людей сиділи у тюрмах. Тоді Дніпропетровська й Одеська області України виробляли найбільше хліба в Українській Радянській Соціалістичній Республіці (далі - УРСР). Саме туди через кілька місяців голоду більшовики спрямували продовольчу допомогу. Зробили вони це з меркантильною метою: треба були живі люди, щоб засівали і прибирали поля. 

 Щодо Кривого Рогу та інших міст: тоді у міста приїжджали селяни, які рятувались від голодної смерті, влаштовувались на підприємства. Але і в місті їх спіткав голод, — говорить історикиня Наталя Романець. — Є цвинтарі, на які звозили трупи селян без імен.

Що таке волинки і чому за них карали селян

Узимку-навесні 1930 року селянські протести і повстання стали масовими й охопили всю Україну. Селяни виходили з колгоспів, забирали своє майно.

Основною формою протестів тоді були мирні демонстрації, які організовували переважно жінки. Більшовики зневажливо називали ці повстання волинками — від слова "волинити", тобто ухилятись від роботи. Влада обзивала ці виступи ще “баб’їми бунтами” або “баб’ячими виступами”.

На Дніпропетровщині волинки відбувались у січні, лютому, березні 1930 року — під час колективізації і розкуркулення.

Чорні дошки

Під час хлібозаготівлі 1931-1933 років використовувались різноманітні форми репресій. На Дніпропетровщині на чорну дошку занесли 228 колгоспів, і цей засіб не припинили й після завершення хлібозаготівель. Перед селами поставили ще завдання зібрати посівні фонди, виконати хлібозаготівлі, і лише після цього обіцяли зняти їх з чорної дошки.

Голодоморів в України було три: у 1921-1923, 1932-1933 і 1946-1947 роках. Слово "голодомор" означає масовий, навмисно організований владою голод.

Наймасштабніший з них — Голодомор 1932-33 років — був організований навмисно і забрав найбільше життів: від 4,5 до 10 мільйонів життів.

Свідки Голодоморів

Криворожанка Лідія Федорівна Куревська народилася у 1943 році. Дитиною вона чула розмови дорослих про Голодомор, який забрав життя її родичів. Маленьких дітей довелось відвести у дитячий будинок з надією, що їх нагодують, але діти просто зникли. В родині однієї вчительки з Веселих Тернів від голоду вмирав дід. Щоб діти не бачили його смерті, діда спустили в погріб. 

Криворіжець Анатолій Григорович Турчанов досі пам'ятає голодні роки свого дитинства. У 1947-му, під час повоєнного голоду, йому було 10 років. Щоб врятуватись від голодної смерті, він з матір'ю вкрав мішок пшениці. Чоловік в його селі вбив іншого чоловіка і його 4-річну онуку, щоб забрати в них пів мішка пшениці. 

Криворожанці Люсі Іванівній Жемелинській у 1947 році було 10 років. Вона добре пам'ятає, як вдома не було нічого поїсти і одягти. У школу дівчинка ходила боса, прив'язавши до ніг листки хрону. Але, за словами Людмили Іванівни, вони тоді цим не сильно переймалися, бо раділи кінцю війни. У її рідному селі був дуже добрий врожай, але влада всюди поставила охорону, і не можна було взяти жодного колоска. Дорослі й діти харчувались зеленню: рвали листочки з вишень, їли квіточки акації, варили борщ із лободи. 

Вшановуємо пам'ять жертв голодоморів в України. Розкажіть історію своєї сім'ї в коментарях