Олександр Поль: найвідоміша історична постать, першовідкривач руди?

Олександр Миколайович Поль народився 20 серпня 1832 року у селі Мала Олександрівка Верхньодніпровського повіту біля протоку Саксагані. Цей маєток у 1802 році купив його дід, прибалтійський німець Іван Поль.

Олександр Поль був далеким родичем гетьмана Павла Полуботка. Можливо, саме цей факт сприяв створенню Олександром Полем однієї з найбільших на теренах Дніпропетровщини колекцій предметів періоду Запорозької Січі. 

Здобувши початкову освіту вдома, Олександр у 1843 році почав відвідувати Катеринославську гімназію і жив у пансіоні при ній. У 1844 році батьки відвезли його у Полтаву до родичів і віддали до Полтавського губернського училища, яке він успішно закінчив у 1850 році.

28 липня 1854 року Поль склав іспити на юридичний факультет німецькомовного Дерптського університету (сучасний Тартуський університет у Естонії - авт.). 

Навчаючись в університеті, Поль вивчав документи та праці про історію корисних копалин Криворіжжя. Наприкінці 18 століття тут проводили експедиції та дослідження Йоган Гюльденштедт, Василь Зуєв, Петер-Симон Паллас та інші дослідники. Саме адъюнкт Василь Зуєв, а потім гірничий інженер Василь Піленко виявили і задокументували конкретні поклади залізної руди на Криворіжжі в різних місцях на Саксагані та Інгульці - пише дніпровський історик Віктор Заруба. Та і криворізькі селяни знали про руду: слава про скіфське залізо та Рудану ходила Криворіжжям із козацьких часів. 

Коли Поль мав захищати дипломну роботу, неочікувано померла його мати. Деякий час провівши вдома, Олександр повернувся до Дерпта (Естонія) і 25 жовтня 1855 року отримав чин колезького секретаря, захистив диплом юриста зі ступенем кандидата дипломатичних наук. Ті люди, які мали цей чин, могли займати незначні керівні посади. У цей час Полю було 22 роки.

Його відправили допомагати проводити селянську реформу у 1860-х роках. 1 лютого 1860 році у Зимовому палаці його прийняв Олександр ІІ, нагородивши золотою медаллю, і скоро поміщик отримав чин титулярного радника. 

У майже тридцятирічному віці у 1862 році Олександр Поль обвінчався із дворянкою Ольгою Коростовцевою. Відразу після весілля у березні 1862 року батько купив Ользі на посаг землю де біля села Семенівки (П’ятихатський район Дніпропетровської області). Олександр Поль теж уже мав власне помістя у Київській області, яке він придбав частково за свої кошти, частково - у кредит. 

У 1866 році Поль повернувся на службу за вибором дворянства: із відкриттям земських установ у повіті та губернії, як і багато інших землевласників, взяв участь у їхній роботі. Дворянська курія обирала його гласним Верхньодніпровського земського зібрання. Членом місцевого самоврядування він був упродовж 1866 - 1872 та 1878 - 1881 років.

Російська імперія тоді прагнула модернізувати збройні сили, і для цього був потрібен метал. За військовою реформою планувалося осучаснити зброю сухопутних військ, а артилерію - новими видами надсучасних для того часу гармат. Миколаїв на той час був центром кораблебудування на Чорному морі, і тут замість дерев’яних кораблів планували будувати залізні панцерні. Тут же планували організувати виплавку металу із криворізької руди на донецькому вугіллі. 

Військову реформу розгорнули у 1869 році. У 1872 році ухвалили рішення про будівництво залізниці між Донбасом і Криворіжжям.

На берегах Саксагані та Інгульця виявили поклади "железной руды богатого содержания, которая представляется в виде самородного чугуна". У 1860-х роках за дорученням морського відомства під керівництвом Миколи Барбота-де-Марні проведели експедицію на території, близькій до цих двох річок. Вони знайшли поклади заліза різної якості на Саксагані та Інгульці. Саме він (а не Олександр Поль), за словами історика Віктора Заруби, першим провів хімічний аналіз покладів. 

Тож у Олександра Поля було багато попередників, які не раз заявляли про знайдені ними криворізькі багатства, але до практичної реалізації справа так і не доходила. 

Олександр Поль писав, що рудою він зайнявся восени 1870 року, коли він за дорученням земства почав обстежувати навколишні біля Кривого Рогу села. 

Цитата однієї із записок Поля: «Зацікавлений місцевістю і часто відвідуючи її, при найближчому ознайомленні з нею, я був вражений надзвичайною різноманітністю гірських порід цієї дивної місцевості, яка все ж була загадкою».

Там він познайомився з місцевим геологом-аматором, знавцем корисних копалин і дворянином Осипом Пузиною, у якого і поселився тимчасово. Пузина перед цим уже брав участь у геологічних експедиціях Миколи Барбота-де-Марні кінця 1850 - 1860-х роках. Він і показав Полю місця виходів на поверхню рудних прожилок, знайдених у попередні роки, вказав і на поклади аспиду, яким можна крити дахи будівель.

Навесні 1871 року Поль із Пузиною почали цілеспрямовано шукати поклади залізної руди і їхні виходи на поверхню. 

На час підписання контрактів із Полем криворізькі селяни ще були тимчасово зобов'язаними державі. 24 листопада 1866 році увійшов у дію закон "Про поземельний устрій державних селян", згідно із яким земля, яку вони мали до цього, залишалася за ними на правах "володіння" (тобто прямого користування). Лише законом від 12 червня 1886 року державних селян перевели на викуп: уряд дозволив їм придбати свій наділ. 

Оскільки Поль не мав фаху геолога, йому потрібні були поради спеціалістів. У грудні 1871 року він зі зразками мінералів поїхав до Сілезії і найняв за 1000 франків у місяць гірничого інженера Лео Штріппельмана, який уже мав досвід відкриття покладів залізних руд у Швеції та Алжирі. Варто сказати, що землі у долинах Саксагані і Інгульця тоді не належали Олександру Полю. Щоб не розкривати своїх планів, він представив німецького гірничого інженера Штріппельмана мисливцем і любителем давнини, який приїхав на Криворіжжя проводити розкопки і полювати. Таким чином на землях поміщиків Шмакова, Галковського, Гельмерсена без їхнього відома проводилися геологічні дослідження місцевості.

Знайдені зразки мінералів Олександр Поль передав до лабораторії, і аналізи показали вміст 68,03 % заліза. Експедиція тривала з травня 1872 року до жовтня 1873. 

Не знайшовши підтримки у чиновників, Поль вирішив сам реалізувати свій план. 29 червня 1873 року титулярний радник Олександр Поль уклав угоду із сільською громадою містечка Кривий Ріг про орендування у неї всієї непридатної для землеробства землі на 30 років. Для отримання грошей під цю програму Полю прийшлося закласти майже все своє майно.

У серпні Поль орендував у поміщика Льва Шмакова на 36 років дві ділянки землі у Дубовій Балці біля села Покровського. Угоду можна було продовжити ще на 49 років. Тут знайшли також багаті поклади руди.

Дослідник Штріппельман із Полем опублікували книгу, де доводили наявність на Криворіжжі високоякісної руди, а також можливість її промислової експлуатації державою. Проте влада вважала видобуток невиправданим.

Наприкінці 1881 року Олександр Поль купив біля Гданцівки землю для створення власних копалень. Тут також були одні із найбільших місць покладів залізної руди.

У грудні 1880 року у Парижі катеринославський поміщик Поль і група французьких капіталістів створили закрите акціонерне товариство під назвою «Товариство Криворізьких залізних руд» на 80-річний термін з уставним капіталом у 5 000 000 франків. Поль передавав компанії придбаний ним маєток у Гданцівці і орендовані землі криворізького сільського товариства. Після підписання угоди Олександр Поль повернувся на Катеринославщину і сплатив всі свої борги. Завдяки неодноразовим клопотанням Поля перед урядом він отримав дозвіл на спорудження Криворізької (Катерининської) залізниці, яка пролягла через Катеринослав (нині - Дніпро) і з'єднала Криворізький залізорудний район із Донецьким вугільним басейном у 1884 році.

«Товариство Криворізьких залізних руд» почало працювати вже у 1881 році. Перший рудник — Саксаганський — із кожним роком збільшував видобуток руди.

У 1887 році за ініціативою співробітників і близького оточення Олександра Поля обрали почесним громадянином міста Катеринослав (сучасне Дніпро). Він займався не тільки “рудою”, а і впродовж 1871-1885 років організовував видобуток і продаж графіту; був постачальником на будівництва азбесту та граніту - облишив справу; створив завод із виробництва черепиці та цегли, який пропрацював недовго через високу собівартість продукції.

Оскільки Поль був досить заможним, він скуповував різні експонати на аукціонах європейських країн, у приватних колекціонерів, у музейних збірках. Збирав все: унікальний посуд, картини, скульптури, статуетки, порцеляну, гемми, камеї, речі знайдені чи вивезені від Китаю до Іспанії, від Єгипту до Англії. Він мав у своїй колекції досить багато артефактів періоду Запорізької Січі. У 1884 році у катеринославській садибі він облаштував домашній музей. У 1887 році в Катеринославі він орендував приміщення і відкрив приватний музей, де представив 5 тисяч експонатів.

Як писав історик Дмитро Яворницький, колекція, яку Олександр Поль збирав впродовж 30 років, була оцінена ним же у 200 тисяч рублів сріблом. Документальних підтверджень цього факту наразі не знайдено. Історик також повідомляв, що незадовго до смерті, обтяжений значними кредитними зобов'язаннями і потребуючи великих коштів, Поль намагався продати все зібране у якусь державну музейну установу. 

У березні 1890 року майже всі південноукраїнські газети повідомляли, що фактичному банкруту верхньодніпровському поміщику Полю кредитів уже ніхто не давав, його численні векселі опротестовані. 

Це сталося тому що сам Поль майже нічого на цьому не заробляв, він усе вкладував у розвиток справи. Поль не знайшов належної підтримки. Він звертався до чиновників, до міністра промисловості Російської імперії, шукав тут інвестиції. Ніхто не вірив в успіх кампанії. Тому він знайшов інвесторів у Європі. У Поля постійно були проблеми з фінансами, бо потрібно постійно було орендувати землю, яка була у приватній власності, для досліджень. З кожним роком зростала ціна на землю, тому іноді Поль мав сплачувати великі борги. 

Вранці 26 липня 1890 року Олександр Поль помер у Катеринославі. 29 липня його поховали на Севастопольському цвинтарі в особливому склепі біля церкви Воскресіння Лазаря. 

Своїй родині Поль залишив 500 десятин землі біля Гданцівки, економію в Олександрополі - велике поміщицьке господарство, в якому використовувалася наймана праця і сільськогосподарські машини) і зібрану колекцію. Оскільки у Поля були ще не сплачені борги, його дружина у 1891 році була змушена продати гданцівську землю за 250 тисяч рублів. Так вона сплатила найбільші вексельні претензії. Криворізькі селяни у роки революції 1905 - 1907 розтрощили пам'ятник Полю біля Гданцівки, встановлений йому закордонними партнерами. 

Після смерті Поля на Криворіжжі розгорілася там звана "залізна лихоманка". Власниками копалень стали дворяни  Колачевські, Шмакови, Галковські, Ростковська, Харченко, Михайлов, Деконська та інші. 

У 1895 році на Криворіжжі діяло вже 10 промислових компаній, у розпорядженні яких були 23 копальні. На початку ХХ століття 16 копалень належали саме дворянам.

У матеріалі використано цитування статті Віктора Заруби - українського історика, сайт historians.in.ua та цитування Кочергіна І.О. у його статті  " “Відкривач” руди”