Як жили у Кривому Розі євреї

У другій половині XIX століття влада Російської імперії заохочувала освоєння і колонізацію українських земель. Щоб розвантажити переповнені бідним єврейським населенням міста Білорусі і прискорити процес освоєння півдня України, Катерина II спонукала євреїв переселятися. 

Основною метою царської влади був розвиток землеробства на незаселених українських землях. Пропозиція зробити євреїв землеробами була досить радикальним рішенням, оскільки у період Середньовіччя їм це було заборонено.

У 1807 році на Криворіжжі заснували перші землеробські єврейські колонії: Велика Сейдемінуха, Бобровий Кут і Інгулець. Освоєння придніпровських степів давало євреям певні пільги: державні кредити на будівництво і часткове звільнення від оподаткування. 

Після відкриття на Криворіжжі покладів залізної руди значимість регіону для Російської імперії виросла. Почалося будівництво шахт, де були потрібні не тільки робочі й інженерно-технічні кадри. 

Єврейське населення оселялося переважно у старій частині містечка - на вулицях Глинки, Староміській, Німецькій, Пушкіна, Лермонтова. Тут з’явилися школа, молебні будинки, мала і Хоральна синагоги, кладовище.

До другої половини XIX століття у Російській імперії заборонялося будувати двоповерхові будинки. У 1850 році цар Микола II відмінив заборону.

У 1899 році євреї за власний кошт побудували двоповерхову Хоральну синагогу, яка стала центром релігійного і культурного життя. На молитву чоловіки приходили у чорних костюмах, жінки - у довгих сукнях із чорними мережевними шарфами.

Після встановлення у Кривому Розі радянської влади почалася боротьба з релігією. Руйнація Хоральної синагоги почалася зі спровокованого антисемітами виступу містян проти євреїв. Приводом став нещасний випадок: українські хлопці підірвались на гранаті, яку знайшли на горищі синагоги. Синагогу закрили, а у будівлі відкрили аероклуб. Наприкінці 30-х років ХХ століття синагогу зруйнували, а однойменну вулицю перейменували на Спортивну, а після війни - на Каунаську. Євреї після цього збиралися на молитви у Малій синагозі, яка знаходилася навпроти Хоральної, а після війни у приватному будинкку на тодішній вулиці Карла Лібкнехта. 

13-14 жовтня 1941 року на місці напівзруйнованої синагоги нацисти організували збірний пункт для євреїв, звідки їх направили на розстріл у шуфр шахти №5. 

Основними заняттями єврейського населення Кривого Рогу були торгівля і ремесло. На вулиці Поштовій євреям належали взуттєвий, галантерейний, бакалійний, рибний магазини, а також три мануфактури, м’ясні лавки, аптека. 

У середині ХIX століття  у Кривому Розі гірники, які виконували найважчу і небезпечну роботу, жили у бідності. Серед таких були і євреї. 

У Кривому Розі були тоді 3 книжкових магазини, і всі вони належали євреям. Два з них знаходяться на Поштовій, один - на Миколаївській. Найбагатші євреї жили саме та цій вулиці. Ті, хто займався ремеслом і дрібною торгівлею, мали середній достаток.

На початку XX століття у містечку Кривий Ріг не було комунального транспорту, каналізації, водопроводу, електроенергії. А от лікарень було декілька: велика , так звана земська, і три менші. Єврейська община утримувала невелику лікарню на 20 місць, дві бані і дешеву їдальню. 

Організація освіти дітей продовжувала мати пріоритетне значення у євреїв. З кінця XIX століття у Кривому Розі діяли три чоловічі початкові релігійні школи - хедери. Тут хлопці до 13 років вивчали заповіді Тори - нормативну частину юдаїзму, яка регламентувала релігійне, сімейне і суспільне життя євреїв. Також тут вивчали Талмуд - літературу для майбутніх рабинів, у якій зібрані національні традиції, обряди, особливості єврейського побуту. До 1910 року у Кривому Розі було 6 казенних єврейських училищ. 

У грудні 1930 року криворізький відділ Державного Політичного Управління при розслідуванні “шахтарської справи” розкрив “контрреволюційну диверсійну організацію штейгерів і техніків на рудниках Криворізького басейну”. “Ворогами народу” і “врєдітєлямі” назвали керівників гірничих підприємств Е. Фукса, В. Боровського, І. Дітмана, М. Фасса. 

У 1937 році засудили групу “ворогів народу” - керівників гірничого виробництва, серед яких були євреї Яків і Євгенія Весники. Працівників культури у Кривому Розі звинуватили у троцкізмі і націоналізмі. За участь у неіснуючих націоналістичних організаціях засудили ректора гірничорудного інституту І. Рімша, професора М. Карета, викладачів Рогачова, Добровольського та інших. “Ворогами народу” стали керуючий банком І. Дубінський, його заступник Левандовський, керуючий міським Поштампом М. Смоленський.

До середини 30-х років XX століття у місті закрили синагогу і молитовні будинки. Територію єврейського кладовища біля Центрального ринку від вулиці Лермонтова до тодішної Жовтневої віддали для будівництва приватних будинків.

Єврейські погроми

Хвиля єврейських погромів кінця XIX століття не оминула  і Криворіжжя. У самому містечку Кривий Ріг погромів не було, оскільки тут євреї мали певну політичну та економічну вагу у громадському житті. А на околицях, де євреї-шахтарі жили бідно, від рук погромщиків загинуло багато невинних. 

На початку XX століття, у період першої революції, частіше за все розправи над євреями починали чорносотенці. Потім вони розправлялися з такими ж знедоленими і приниженими українськими селянами і робітниками. Єврейські погроми відбувалися і за участі махновців. Автори книги “Невідоме Криворіжжя: Сторінки єврейської історії” пишуть, що звинувачувати тільки Нестора Махна у погромах треба принаймні обережно, оскільки часто під видом махновців діяли банди Григорьєва, Литвиненка, Федоренка та інших атаманів. 

Найстрашнішими були погроми, організовані Добровольчою армією Денікіна. У серпні 1919 року протягом чотирьох днів денікінці громили колонію Інгулець. Вбили 7 чоловіків, зґвалтували 200 жінок.

Кількість жертв єврейських погромів у Херсонській і Катеринославській губерніях у роки революції і громадянської війни сягає 959 людей.

До Катастрофи - Голокосту

У 1925 році євреї складали значну частину населення Криворіжжя. Багато з них були ремеслениками, чоботарямии, перукарями. Єврейську інтелігенцію представляли фармацевти, юристи, викладачі, музиканти, лікарі.

З кінця XIX століття на Поштовій діяли фотосалони Пінхаса Хадака і Шмуеля Підгаєцького. 

У Кривому Розі у 20-х роках XX століття була єврейська школа, вона знаходилася у колишній жіночій гімназії Головченко. Будівля до наших часів не збереглася. На її місці побудували іншу, в якій наприкінці XX - на початку XXI був РАГС. У 30-х роках навчальний заклад закрили, а учнів перевели у середню школу №1 - колишнє Комерційне училище.Тут теж вивчали ідиш. 

Джерело: Збереження та презентація предметів юдаїки - громадська організація Кетер, музей Михайла Мармера

Михаїл Мармер, Світлана Піддубна “Невідоме Криворіжжя: Сторінки єврейської історії”

Читайте також: Як жили у Кривому Розі католики