Деякі деталі боїв за Кривий Ріг: як і коли насправді визволили місто

Початок Нікопольсько-Криворізької наступальної операції

У другій половині січня 1944 року перегрупування військ Червоної армії, забезпечення солдатів новою технікою й боєприпасами, а також розвідку оборони противника завершили. І з 30 січня 1944 року розпочалась Нікопольсько-Криворізька наступальна операція. 

46-та й 37-ма армії 3-го Українського фронту наступали на Апостолове. 82-й армійський корпус прорвав ворожу оборону, і противник кинув на оборону Веселих Тернів всі резерви. Скориставшись цим, головне угруповання Українського фронту перейшло в наступ, розбило оборону німців, й 5 лютого звільнили Апостолове, а через три дні — Нікополь. 

10 лютого ударне угруповання вийшло до річки Інгулець і створило умови для успішного одночасного наступу на Кривий Ріг з півночі, сходу та південного сходу. Ворога розгромили, але залишки німецького угруповання закріпились у Кривому Розі. 

Згідно з рішенням Ставки Верховного Головнокомандування війська 3-го Українського фронту завдавали удару по противнику у  Кривому Розі з двох сторін  37-ма армія з північного сходу і 46-та армія з південного сходу. Наземні війська підтримували дивізії штурмовиків й винищувачів 17-ї повітряної армії. 

Вранці 17 лютого 1944 року війська 37-ї та 46-ї армії перейшли в наступ. Ворожі війська, збиті з основних оборонних рубежів і відкинуті від шосейних й залізничих доріг, намагались утримувати височини й річки. Німці підтягували резерви та безперервно кидали в контратаку піхоту, танки й самохідні знаряддя. 

Жахливі дороги наприкінці зими, розмиті талим снігом, заважали наступу 3-го Українського фронту. Піхота з артилеристами тягали в руках знаряддя й боєприпаси, діставали техніку, яка застрягала в кучугурах. Військові 15-ї гвардійської стрілкової дивізії, яка наступала з північного сходу Кривого Рогу, скориставшись поганою видимістю внаслідок заметілі, пробрались в тил противника й взяли в оточення гарнізон німців у селі Ново-Покровка й на залізничній станції Пічугіно. Там вони і знищили окупантів. 

Бої за Кривий Ріг

Війська 46-ї армії підійшли до річки Інгулець і форсували її в декількох місцях. В районі Широкого, на східному березі Інгульця, противник створив потужний вузол оборони. Війська 46-ї армії обійшли Широке й уздовж лівого берега Інгульця пішли до Кривого Рогу. 

Частини 15-ї та 29-ї гвардійської стрілкової дивізій 82-го стрілкового корпусу з північного сходу просувались вперед до залізничної станції Довгинцеве — останньому крупному опорному пункту німців на підступах до міста. Тоді розпочались бої. Населенні пункти, що прилягали до залізничної станції, декілька разів переходили з рук в руки. 

Знищивши ворога, радянські війська звільнили Довгинцеве й увірвались на північно-східну околицю Кривого Рогу й почали форсувати річку Саксагань. Німці наполегливо боролись за кожну вулицю й будинок, але зрештою радянські війська їх розгромили. 

В ніч на 22 лютого 1944 року гітлерівці перейшли до контрнаступу за підтримки танків. Наша сторона контратаку відбила. Ще й і з великими втратами для противника.

Внаслідок важких боїв 6-й, 34-й і 82-й стрілкові корпуси вранці 22 лютого 1944 року звільнили місто Кривий Ріг і район Криворізьких рудників. До 16:00 місто повністю зачистили від німців. Після звільнення міста лише у двох шурфах шахти №5 знайшли близько семи тисяч вбитих жителів Кривого Рогу. 

Що було після звільнення міста

Після звільнення міста війська 3-го Українського фронту просувались вперед. Важкі бої відбувались на південних околицях міста. 29 лютого звільнили Широке й низку сіл поруч. Останні населені пункти Криворізького району звільнили від окупації 8-10 березня 1944 року. Цим завершилась зачистка правобережної Дніпропетровщини від німецько-нацистських загарбників. 

У матеріалі використане цитування з книги Олександра Мельника «Криворіжжя в полум'ї війни (1941-1944)» («Криворожье в пламени войны (1941-1944)», а також фото із сайту armyinform.com.ua