«Молодь, вставай!»: історія підпільників 15-ї школи Кривого Рогу

У цьому матеріалі history.1kr.ua розповість історію закладу. Ми відкриємо таємниці учнівської молодіжної підпільної організації в часи Другої світової війни. Дізнаємось, як гімназія №15 імені Миколи Решетняка продовжує свою діяльність тепер.

Сторінки минулого. Історія 15-ї школи

Середня школа №15 відкрита у вересні 1928 року як початкова.

Фото школи минулих років (із книжки «Енциклопедія Криворіжжя», автор — Володимир Бухтіяров)

Першим директором школи став Іван Антонович Профатило, у скромному приміщенні старої школи він допомагав дітям здобувати освіту в післявоєнний час. До дня заснування закладу адміністрація зняла фільм про історію школи та дала редакції history.1kr.ua його переглянути.
 

Портрет першого директора школи №15 — Івана Антоновича Профатила (фото взяте з фільму до дня заснування школи)

З «Енциклопедії Криворіжжя», яку впорядкував Володимир Бухтіяров, ми дізналися, що школа складалася з трьох солом’яних бараків. На базі школи діяв інтернат на 30 осіб. Спершу тут вчилися 365 дітей, а в 1933 році, коли школа стала семирічкою, кількість учнів збільшилась до 1 000. Через 2 роки отримала статус середньої, у тому ж році побудували навчальний корпус.

Тут збудували 7 класів, їдальню, клуб, учительську. Під час окупації Кривого Рогу періоду Другої світової війни школа не працювала.

Таємниці війни. Учасники молодіжної підпільної організації та їхня діяльність у роки Другої світової війни

Одним з учнів школи був криворіжець Микола Решетняк. Він хотів долучитись до боротьби проти німецьких окупантів, тож сімнадцятирічний хлопець об’єднав інших учнів й очолив молодіжну підпільну організацію. Підлітки збирали інформацію про ворога, розповсюджували антинацистську пропаганду, допомагали партизанським загонам Червоної армії. Діяли вони, звісно ж, таємно.

Сам Микола Решетняк (народився 16 травня 1925 року) чудово розбирався в радіотехніці. Приймав зведення з фронтів, писав листівки. Разом із товаришами зіпсував кілька німецьких танків та автомобілів.

Портрет Миколи Решетняка (із книжки «Енциклопедія Криворіжжя», автор — Володимир Бухтіяров)

На честь Миколи Решетняка було названо корабель у Керчі. У 2003 році судно повністю утилізували.

Корабель у Керчі, названий на честь М. Решетняка (фото надані Криворізьким історико-краєзнавчим музеєм)

Розвідницею організації була Груня (повне ім’я — Агрипіна) Романова, народилася 30 липня 1921 року. Двадцятидворічна криворожанка писала та розповсюджувала листівки.

Портрет Агрипіни (Груні) Романової (із книжки «Енциклопедія Криворіжжя», автор — Володимир Бухтіяров)

Третім підпільником був Микола Ходич, який народився 24 січня 1925 року. Готував листівки зі зведеннями з фронтів, брав участь у диверсіях.

Портрет Миколи Ходича (із книжки «Енциклопедія Криворіжжя», автор — Володимир Бухтіяров)
Ще один член організації — Олексій Щербак, народився 3 вересня 1925 року. Він розповсюджував листівки, виводив із ладу рації німецьких танків та автомобілів.

Портрет Олекси Щербака (із книжки «Енциклопедія Криворіжжя», автор — Володимир Бухтіяров)

Останнім підпільником п’ятірки був син директора школи №15 Анатолій Жовтуха. Він народився 26 червня 1926 року. В угрупуванні займався складанням радіопристроїв і розклеюванням листівок.

Портрет Анатолія Жовтухи (із книжки «Енциклопедія Криворіжжя», автор — Володимир Бухтіяров)

Усю п’ятірку спіймало гестапо (таємна поліція Третього Рейху) в серпні 1943 року.

Будучи в полоні, очільник підпільників Микола Решетняк писав листи, у яких прощався з друзями, закликав синів України стати до зброї, сповіщав про свій стан і просив передати привіт усім близьким. У цих листах він ділився не лише особистими переживаннями, а й історіями героїзму та відданості, які стали своєрідним символом боротьби молоді проти нацистської агресії.

Працівники Криворізького історико-краєзнавчого музею нам надали копії листів очільника підпільної організації, адресованих молоді України:
«До зброї, сини України!

Безпощадно нищіть скрізь і всюду німців. Якщо ми не знищимо німців на нашій землі, то вони знищать нас. Всіма силами допомагайте Червоній Армії нищити німоту. Наблизим час визволення від німецької наволочі!
Вже більше як 2 роки палає війна на нашій рідній землі, 2 роки топче землю брудний німецький чобіт. Два роки страждань, голоду.
Ось що дали нам німці. Тисячі вбитих, поранених, вдів, сиріт.
Тисячі голодних і змучених людей. Родять зруйновані міста і вивозять останній хліб. Смерть фашизму!

Німці думали легко загарбати нашу землю, а нас перетворити в рабів. Але не так сталось, як гадалось! Сталінград показав, куди німцям дорога. Червона Армія перейшла від оборони до наступу. Дивізії за дивізіями знищує Червона Армія. Літні бої показали, що німці стоять на порозі цілковитого розгрому.

Всіма силами допомагайте нищити німців. Наблизимо час визволення рідного краю від німецької наволочі. Смерть німецьким загарбникам!»

Копія листа М. Решетняка (Історико-краєзнавчий музей)

«Молодь до зброї!
Всі, хто має щире серце, всі, кого давить німецьке ярмо, повинні взяти участь у боротьбі за свободу, за нашу власну волю.
Якщо ми не зупинимо фашистів — вони знищать нас.
Після Кавказа і Сталінграда хто ще може сумніватися в перемозі Червоної Армії. Молодь, вставай!»

Копія листа М. Решетняка (Історико-краєзнавчий музей)
Цитування прощальних листів до близьких Миколи Решетняка, де він сповіщав про процес касації (судовий процес після апеляції) та просив нікого за нього не хвилюватися:

«Касацію підписав, но знайте, що касація не дасть нічого, якщо ви не будете діять ще другими путями.
Звичайно, надія ще в мене есть.
Я нітрохи не волнуюсь і хладнокровний.
Передавайе від мене привіт всім родичам і знайомим.
Прошу вас, щоб не волновались», — лист від 1 вересня 1943 року.

Копія листа М. Решетняка (Історико-краєзнавчий музей)

«Ответ на касацію ще не получив, но хоть він і прийде, то буде безнадійно, без помилування. Врятувати мене майже неможливо. Жовтуха обіцяє вивести свого сина. Взнайте як він це робе. Білья більше мені не передавайте, бо все рівно даром пропаде», — лист від 14 вересня 1943 року.

Копія листа М. Решетняка (Історико-краєзнавчий музей)

«Здравствуйте, дорогие Отец, Мама, Лиза, Вася. 16 вечером мне зачитали приговор о смертельной казни. Я прошу вас, Папа, Мама, Лиза, Вася без волнений перенести мою смерть. Это будет для меня лучшая награда. После войны увеличте мою фотокарточку. Я еще раз прошу, чтобы не волновались. Берегите себя. Передавайте от меня мой последний привет всем родным и знакомым. 
Прощайте.
Ваш сын М. Решетняк», — останній лист Решетняка, написаний о 6-й ранку 17 вересня 1943 року, в той день його та ще чотирьох підпільників розстріляли.

Копія листа М. Решетняка (фото надане Криворізьким історико-краєзнавчим музеєм)

Пам’ять героїв: 17 вересня в долі підпільників

Усі підпільники відважно трималися на допитах і перенесли жахливі тортури з 17 серпня по 17 вересня 1943 року. Їх разом розстріляли на березі річки Інгулець. Про це сповістили в криворізькій газеті «Дзвін» від 21.09.1943.

Вирізка з газети «Дзвін» від 21.09.1943 (фото надане Криворізьким історико-краєзнавчим музеєм)

Підпільників поховали у Гданцівському парку (до декомунізації — Комсомольський).

Могила підпільників з організації Миколи Решетняка (Історико-краєзнавчий музей)

До дня заснування школи адміністрація зняла фільм про історію навчального закладу. Учителі, учні, випускники, адміністрація щороку 17 вересня о 6 ранку збираються біля могили героїв і вшановують їхню пам’ять.

Вшанування дня розстрілу підпільників у 2009 році (фото взяте з фільму до дня заснування школи)

Робота школи після Другої світової війни

У 1944 році школа відновила роботу.

У 1992 році побудували нове приміщення площею 9,8 тисячі квадратних метрів. Після 1992 року в приміщенні школи працювали 3 музичних студії, 3 спортзали, акторська студія, 7 колективів художньої самодіяльності, 5 гуртків за інтересами.

Із 1997 року школа входить у Європейську мережу шкіл сприяння здоров’ю, мета програми — зробити школи безпечними місцями для навчання, без булінгу, утиску та дискримінації.

Жива історія: відтворення подій у документальній повісті Миколи Миколаєнка «На лінії вогню»

Поспілкувавшись із головним зберігачем фондів Криворізького історико-краєзнавчого музею Андрієм Чубенком, ми дізнались, що одним із педагогів, які зробили великий внесок у розвиток школи й освіти учнів, є Микола Миколаєнко.
Микола Миколаєнко — криворізький письменник, поет, прозаїк, драматург і педагог. Випускник Запорізького педагогічного інституту та завпед школи №15. Член національної спілки письменників України з 1958 року, перекладач із татарської мови.

Миколаєнко в післявоєнні часи в школі, де навчалася група підпільників, працював завучем педагогічної частини та викладав українську мову і літературу.
Микола Миколаєнко написав документальну повість «На лінії вогню», присвячену пам’яті підпільників 15-ї школи.
У тексті йдеться про героїчну боротьбу молодих підпільників Криворіжжя проти нацистських загарбників. Повість «На лінії вогню» була написана за спогадами людей, причетних до героїчного комсомольського підпілля в Кривому Розі під час нацистської окупації міста 1941–1943 років. Уперше повість була видана 1956 року в Києві, вона не була цензурована й містила свіжий погляд свідків.

Обкладинка документальної повісті «На лінії вогню», перше видання (Історико-краєзнавчий музей)

У 1996 році «На лінії вогню» видана в Кривому Розі вже цензурованою та з позиції тодішнього погляду на історичні події.

Обкладинка документальної повісті «На лінії вогню», друге видання (Історико-краєзнавчий музей)

Криворізький поет і педагог Микола Миколаєнко у своїх матеріалах згадував, як створював повість «На лінії вогню».
За спогадами, йому тепло на душі, що свого часу він написав про них повість, на яку отримав кілька тисяч листів від читачів із різних куточків України. Хоча, з іншого боку, шкодував, що написав повість тоді, коли не мав ні досвіду літературної праці, ні підтримки у відповідних органах та архіви були для нього не доступні. Але він рішуче взявся за написання твору після  прочитання статті про Миколу Решетняка та його друзів у «Комсомольской правде», тож відступати не збирався.

Дуже «туго» йшли справи з матеріалами. Миколаєнко збирав історії, інформацію та дані в знайомих і родин молодих загиблих підпільників, але багато кого не вдалося знайти, наприклад родину Груні Романової. До того ж не всі йшли на контакт, не були готовими до спілкування, бо не довіряли малознайомим людям, не встигли оговтатися після пережитого, боялися публічності, яка нібито могла зашкодити їхнім родинам.

У післявоєнні часи, коли Миколу призначили на посаду завідувача педагогічної частини школи №15 та вчителя української мови і літератури, було важко з літературою та організацією навчання, через це бажання писати в педагога згасло, але не зникло повністю.

За якийсь час завдяки тодішньому редактору «Червоного гірника» Миколі Сергійовичу Зельському газета надрукувала скорочений варіант повісті «На лінії вогню».

На нараді молодих письменників у Києві повість Миколаєнка прочитав відомий критик Леонід Новиченко, він похвалив молодого автора за конкретні яскраві епізоди, але й порадив глибше розкрити окремі події, причини дій і переживання героїв.
Після великої кількості критики та думок Микола вирішив зібрати більше матеріалів і перевидати повість, що йому вдалося зробити 1996 року.

Скарбниця пам’яті. Шкільний музей криворізьких підпільників

На базі школи 1957 року за сприяння дирекції закладу відкрився Історичний музей криворізьких підпільників за адресою: вулиця Криворіжсталі, 10. Щоб відвідати його, треба зв’язатися з адміністрацією школи за номером 0975540936 для узгодження дня та години візиту. У музеї є багато історичних пам’яток із життя підпільників, серед яких парта Миколи Решетняка та сорочка Агрипіни (Груні) Романової.

Парта Миколи Решетняка в шкільному музеї криворізьких підпільників (фото взяте з фільму до дня заснування школи)
А що додає вашій шкільній історії неповторності та значущості? Розділіть свої спогади з редакцією «Першого Криворізького» в коментарях.