Кривий Ріг у часи становлення української незалежності

У випуску №10 за серпень 1991 року порушуються досить гострі питання. Одна з них — зростання рівня злочинності в місті, збільшення числа крадіжок і проникнень у квартири громадян. Станом на 1991 рік було скоєно 1781 крадіжок, що порівняно з 2022 роком більше у 1,5 раза — 1269 крадіжок (за даними Krivbass.city), з них розкрито 75%.

При цьому чисельність населення Кривого Рогу скоротилася з 720 300 тисяч у 1991 році до 604 тисячі 557 мешканців у 2022 році. Розв’язанням проблеми редакція газети в 1991 році вважала переобладнання старих та будівництво нових будинків із додатковими (блоковими) дверима, оснащення житла пультами централізованої охорони при районних відділах міліції (приладами охоронної сигналізації), а також встановлення у під’їздах замків із цифровим кодом. 

Також у цьому випуску подано документ Указу Президії Верховної Ради Української РСР «Про амністію з нагоди річниці прийняття Декларації про державний суверенітет України». Під опублікованим документом подано його коротке пояснення, де вказано, на кого поширюється амністія, як скорочуються терміни відбування покарання та які нові виклики для звільнених громадян створить цей указ.

У статті була інформація про те, що «…Постановления о порядке его (Указа — автор) применения еще нет», оскільки Постанова Президії ВР УРСР «Про поширення акта амністії на осіб, засуджених військовими трибуналами» буде опублікована пізніше — 21 жовтня 1991 року. Після початку повномасштабного російського вторгнення, 21.04.2022 року було прийнято Закон України «Про дерадянізацію законодавства України», тож тепер указ не застосовується на території України.

На 4 і 5 сторінках випуску розміщена стаття про труднощі роботи міліції на прикладі Саксаганського районного відділу внутрішніх справ (далі — РВВС). Автор статті Сергій Дарага чітко описав тогочасну ситуацію в міліцейських відділках:

• недостатня оснащеність дільниць необхідним апаратним забезпеченням — телефонами, комп’ютерами й навіть транспортом для швидкого прибуття на місця злочинів;
• низькі зарплати — співвідношення обов’язків (60 кримінальних справ на одного правоохоронця) та середньої зарплати (400 рублів (або 720 доларів), тоді як, приміром, американські колеги заробляли 4000 доларів) непропорційне;
• ненормований графік роботи (12-16 годин);
• опір звичайних громадян роботі міліції — від невиконання вказівок правоохоронців до отримання грошової компенсації за фактом порушення, яке було сфальсифіковане.

Гостро в цьому випуску окреслено проблему наркоманії серед молоді від 7 до 30 років. Загальна кількість наркоманів на 1991 рік, за наведеними у статті даними, становила 1,5 мільйона осіб.

Для лікування і профілактики американський фонд «Діти — створіння особливі» передав Всесоюзному товариству порятунку дітей та підлітків від алкоголізму та наркоманії особливу програму підготовки громадських помічників і консультантів з реабілітації підлітків, які стали на хибний шлях. Це програма «телефон довіри», на якій після проходження курсів працювали навіть підлітки — колишні наркомани.

Також Міністерство охорони здоров’я СРСР планувало створення реабілітаційних центрів, на які Міжнародний фонд боротьби з наркоманією обіцяв виділити кошти. Щодо діяльності цих реабілітаційних центрів уже в наш час жодної інформації немає.

Читання оцифрованої преси дозволяє не лише дізнатися більше про історію, наприклад, рідного міста, а й порівняти життя колись і сьогодні. Перейти до розділу Архів газет можна за цим посиланням.

Від редакції:
    
Покращення умов та рівня оплати праці правоохоронців напряму впливає на їхню мотивацію добросовісно працювати на благо громади. Сьогодні, у 2020-х роках, коли Україна виборює свою незалежність, ми  — медіа — все ще часто чуємо від працівників правоохоронних органів нарікання на ненормований графік роботи, недозабезпечення пальним, неналежну якість автомобілів, негідне ставлення керівниця та нібито непотрібні звіти тощо. Водночас і сьогодні журналіст(к)и не мають можливості належним допомогти поліціянт(к)ам відстоювати свої права доти, доки вони самі не будуть готові активно боротись за власні права.

А якщо ж говорити про громадські ініціативи допомоги дітям і підліткам, які потрапили під вплив маргінальних груп, сьогодні ми бачимо низку урядових та місцевих ініціатив, спрямованих на поліпшення ситуації. 

Та не завжди інформація про роботу тих чи інших центрів допомоги, консультацій, надання ліків, вітамінів дійсно доходить до адресатів або тих, хто хотів би допомогти молоді. Ми, як медіа, можемо робити висновки, що інертною в цьому сенсі залишається і місцева влада, адже до нас час від часу звертаються люди, які просто не можуть знайти контакти тих чи інших служб або благодійників.