«Бігуни — обличчя того часу»

 Вона пояснила, що бігуни — це хлопці, які мешкали в певних районах і час від часу оголошували один одному “війну”. І оскільки моя сім’я мешкає в Тернівському районі, з публікацій у газеті «Криворожские ведомости» та зі слів мами я розповім про це явище передусім у цьому районі.

Як свідчить статистика у випуску №1 від 01.09.1991 року в газеті «Криворожские ведомости», рівень злочинності у Тернівському районі займав третє місце по Кривому Рогу. З розповіді однієї з очевидиць часів становлення незалежності, з якою поспілкувалась на умовах анонімності авторка матеріалу, здебільшого в нашому районі “бігуни” билися через наркотики. Були дуже поширені ринки наркоторгівлі, підпільне виробництво, величезна кількість наркоторговців, які мешкали у різних мікрорайонах. Усі вони хотіли займати відповідне місце серед інших конкурентів, так мовити, мати певний статус. Дістати наркотики було так просто, як сходити до парку. Звісно, тепер наркоторгівля значно ускладнилася порівняно з дев’яностими, але й зараз є чимало людей, які знають ті самі номери наркоторговців та легко можуть дістати будь-які наркотики. Час від часу поліція оголошує про закриття притонів, точок розповсюдження тощо.

Також у 1990-х були поширені такі види «заробітку», як торгівля молодими дівчатами. Ті, хто займалися організацією такого «бізнесу» (переважно, за словами очевидців подій, з якими вдалось поспілкуватись авторці матеріалу, це були чоловіки), викрадали дівчат або обіцяли їм блискуче майбутнє в модельній сфері десь за кордоном, а насправді вивозили у великі закордонні міста, де їх ґвалтували у притонах. Частині таких дівчат вдавалося втекти, але доля багатьох тих, кому це не вдавалося, була сумна, вважають очевидці-співрозмовники. Хоча остаточних даних про їхні долі та дослідження ми не знайшли. 

Якщо повернутися до руху «бігунів», то, за інформацією, яку авторка матеріалу знайшла у газеті “Криворожские ведомости” (випуск №35 за 1992 рік) та у статті в Вікіпедії “Бігуни (Кривий Ріг)”, цей жах почався ще за Радянського Союзу, приблизно в 1985 році, і тривав орієнтовно до 1995 року. Фінальною крапкою стала подія, яка трапилася 4 листопада 1992 року. Того дня «бігуни» напали на міліцію. А міліція, своєю чергою, уперше за всі ці роки як засіб крайньої потреби застосувала зброю. З газети відомо, що стикнулися 21 підліток і троє міліціонерів, один із них зброї не мав. Тоді у перестрілці поранень дістали 18-річний «бігун», а його 14-річний товариш  загинув. Для Кривого Рогу, ймовірно, то було потрясінням, але тоді містяни були доволі виснажені новинами про «бігунів» та їхні сумнівні успіхи, тож жителі майже одноголосно стали на бік тодішніх міліціонерів. 

Де вони зараз? Вони живуть серед нас. Звичайні громадяни, які живуть своє звичайне життя та мають різні життєві шляхи. Неможливо на сто відсотків дізнатись, хто із минулих бігунів продовжив шлях “бандита”, а хто пішов на шлях виправлення, але можна однозначно сказати, що ці люди такі ж люди та громадяни Кривого Рогу, як і ми.

Від редакції: 

    Створення молодіжних просторів, діяльність яких не буде формалізована бюджетними коштами та звітами, могли б дозволити юні та молоді відчувати себе більш безпечно та мати можливість для організації спільного безпечного дозвілля.
    Однак постає питання: як не формалізувати такі простори та водночас не допустити анархії й убезпечити від впливу сучасних злочинних угрупувань, які знаходять свою реалізацію онлайн? Чи могла б стати відповіддю соціальна відповідальність бізнесу та фінансування ним таких просторів? Чи криворіжцям все ж варто розраховувати на підтримку закордонних партнерів – питання наразі лишається не вивченим. 
Але вже очевидним є, що діяльність таких об’єднань як “Генератор” чи діяльність волонтерок Української волонтерської служби у Кривому Розі точно сприяють укріпленню віри тих, хто виїхав з Кривого Рогу, у тому, що тут є об'єднуватись та створювати мистецькі проєкти та колаборації.