Повстанське Криворіжжя: як боролися з червоним терором у 1919–1923 роках

Повстанське Криворіжжя: як боролися з червоним терором у 1919–1923 роках

Змінивши плуг на зброю, на початку XX століття криворіжці повстали проти більшовиків. Примусова колективізація на Дніпропетровщині стала приводом до збройного опору селян, що потім переріс у боротьбу за незалежність України

Чому селяни чинили опір більшовикам

Кривий Ріг завжди був ключовим економічним регіоном. Із приходом комуністичної влади відбулась націоналізація підприємств і майна громадян. Вилучення хліба, яке проводили більшовики, підсилило гнів селянства, а репресії ще більше озлобили місцеве населення. Бажання відстояти свої права та майно змусило простих землеробів — кістяк повстанського руху — стати до зброї й чинити опір червоному терору. 

На перших кроках повстанський рух був стихійним, і більшість загонів діяли без конкретного плану. Деякі селяни брали участь у повстаннях одноразово, після чого повертались до звичних справ. Проте з плином часу і розгортанням роботи підпільних повстанських організацій селянський рух почав набувати національного та політичного характеру, на перший план виходила боротьба за незалежність України.

Які повстанські загони діяли на Криворіжжі

У 1919–1920 роках влада Української Народної Республіки на чолі із Симоном Петлюрою поширювала свій вплив на повстанський рух. Деякі з ватажків селянських загонів включались у політичну боротьбу за Україну.

З праці «Антибільшовицький рух опору на Криворіжжі 1919–1923 років» Олександра Мельника відомо, що отаман Никифор Григор’єв разом зі своїм загоном 12 травня 1919 року звільнив Кривий Ріг від більшовицького ярма. Проте вже за 10 днів червоні відновили свою владу в місті.

Джерело: kozactvo.jimdofree.com

На початку 1920 року на Криворіжжі сформовано повстанський загін під керівництвом Івана Клепача та Миколи Скляра. Вони готували потужний збройний виступ, але були викриті, тож реалізувати плани так і не вдалось. Пізніше Микола Скляр створив повстанську організацію, яка вербувала новобранців і розповсюджувала відозви (звернення до народу) по всіх селах округи.

Степовий-Блакитний — страшний сон більшовиків

Певного успіху досягло повстання під проводом Костя Пестушка, більше відомого під псевдонімом отаман Степовий-Блакитний. Із книжки Сергія Мілютіна «Борці за українську державність» відомо, що своє прізвисько «Степовий» він отримав завдяки активним діям у степовому регіоні, а «Блакитний», на думку деяких істориків, — через колір очей. Розпочав він свій бойовий шлях ще в 1915 році, з окопів Першої світової війни, куди потрапив добровольцем. Продовжив військову кар’єру на теренах Кавказу — у місті Горі після поранення закінчив офіцерську школу. Згодом відбував службу у званні підпоручника на Західному фронті.

Кость Пестушко. Малюнок Сергія Адамовича, 1920 р. З книжки Сергія Мілютіна «Борці за українську державність»

Події 1917 року змусили його повернутися до Катеринославської губернії, у село Ганнівка, де він і з’явився на світ у заможній селянській родині в лютому 1898 року. На малій батьківщині Кость пробув до 1918 року, коли в ході мобілізації гетьманату потрапив до лав Маньківського полку, що дислокувався в Білій Церкві. Після повалення режиму Скоропадського доєднався до лав армії УНР в чині командира полку. Через лютневу поразку української армії в 1919 році отаман повернувся до рідних земель, але їх окупували білогвардійці, тож оселився в місті Олександрійськ, де організував повстанський загін задля боротьби проти денікінських військ. У січні 1920 року Кость Пестушко повернувся до рідного села продовжувати підпільну боротьбу проти окупантів, уникнув розстрілу та в чині комісара Ганнівської волості готував нове повстання.

Штаб Степової (Олександрійської) повстанської дивізії. Крайній праворуч у першому ряду — Кость Пестушко. З книжки Сергія Мілютіна «Борці за українську державність»

У травні 1920 року більшовицька влада наказала прийти всім чоловікам віком від 20–22 років до призовного пункту в Кривому Розі задля подальшої мобілізації до лав червоної армії. Тоді прозвучав владний голос Блакитного: «За нашу кров! За нашу честь! За кривди нашому народові!» Отаману вдалося зруйнувати більшовицькі плани та звільнити місто від червоної окупації. Пізніше він сформував Степову дивізію, яка стала на шлях боротьби з більшовиками під жовто-блакитними стягами.

Читайте також: Юрко Степовий про брата — отамана Степового-Блакитного

У листопаді 1920 року Кость Пестушко розформував дивізію й ухвалив рішення про повну демобілізацію війська, оскільки вже було зрозуміло, що в повстанців не вистачить ресурсів, щоб укомплектувати на зиму кожного воїна. Тоді солдати розійшлися по рідних домівках, чекаючи слушної нагоди на відновлення повстання.

Проте отаман Ілля Тишанін (Іванов), керований ідеалами незалежності України, вирішив продовжити боротьбу. Саме в цей час штаб голови УНР Симона Петлюри звернув увагу на загін Тишаніна. У результаті отаман разом із повстанцями став під стяг Української Народної Республіки.

Багато інших відомих отаманів боролися з більшовиками на теренах Криворіжжя: Свищ, Платон Черненко (Чорний Ворон), Чирва, Клепач, Сова, Лютий (Коваль), Федоренко, Мелашко та інші.

Як діяли повстанці та які цілі перед собою ставили

Великі загони повстанців, як-от Степова дивізія Блакитного, групи отаманів Клепача, Федоренка, Мелашка, проводили бойові операції проти частин регулярної червоної армії. Маленькі групи переважно вели партизанську боротьбу, нападали на важливі об’єкти, влаштовували диверсії. Одними з таких цілей були відділки міліції: повстанці прагнули звільнити ув’язнених, які тут-таки поповнювали їхні ряди, а також намагались здобути собі зброю. 18 липня 1920 року в селі Софіє-Гейківка відбувся напад на волосне відділення міліції, у результаті якого повстанці заволоділи 14 гвинтівками й телефонним апаратом і звільнили ув’язнених. Тоді ж загін під керівництвом отаманів Чирви, Іванова, Клепача увірвався в село Ганнівку, знезброїв міліцію, забрав телеграфний і телефонний апарати.

 

Співробітники криворізького відділу міліції. З фондів Криворізького історико-краєзнавчого музею

Залізниця, якою більшовики підтягували свої загони, техніку та провіант, стала однією з пріоритетних цілей повстанців. У жовтні 1921 року загін отамана Іллі Тишаніна повністю розгромив станцію Рядову, з перегону Куцівка — Долинська витягнули рейки, зрубали телеграфні стовпи. Усього ж за місяць загін вдало здійснив 7 нападів на потяги. Загін Отамана Свища у вересні 1922 року захопив станцію Казанка, забравши з каси 100 мільйонів рублів. Водночас на перегоні Апостолове — Радушне Криворізького району загін отамана Чорного Ворона пустив під укіс потяг, у результаті чого розбились вагони з вугіллям і кавунами. При нальотах на харчові склади, залізничні станції з продовольством повстанці не забували й про місцевих мешканців. Криворіжцям і жителям сіл на Криворіжжі давали змогу хоча б ненадовго запастися харчами. А з тими більшовиками, які відбирали хліб у селян, жорстоко розправлялись. Наприклад, у травні 1921 року загін Іванова схопив продкомісара (керівника продовольчим комітетом) Прокопа Аненка, який конфісковував хліб у жителів села. За даними Олександра Мельника, йому розрізали живіт, набили його хлібом, тягали конем по землі до самої смерті. Пізніше на тілі залишили записку: «Така доля чекає всіх комуністів і радянських службовців».

Повстанці агітували місцевих мешканців долучатись до загонів. Захопивши великі села й містечка, вони проводили збори та мітинги, на яких закликали місцевих жителів до повстання проти радянської влади. Після такої агітації в липні 1929 року в селах Саксагань і Петрове вибухнув заколот, у якому були задіяні до 200 учасників. Подібний бунт підняли й мобілізовані до червоної армії в селі Софіївка.

Ескадрон міліції, 1-й загін із ліквідації бандитизму. З фондів Криворізького історико-краєзнавчого музею

Чим закінчились повстання

Червона армія й Народний комісаріат внутрішніх справ посилили тиск і каральні заходи щодо повстанців та їхніх родин. Це спричинило занепад руху опору наприкінці 1921 року, який пізніше дещо активізувався влітку 1922 року через збір хлібного податку із селян. Голод 1921–1923 років став вагомою причиною згасання руху опору. Головною ціллю селянства стали власне виживання та пошук їжі. Влада почала «закручувати гайки», відбираючи останні зернятка в селян. До початку 1923 року більшість отаманів і повстанських загонів більшовики ліквідували. Утім повстання мали ефект: із часом влада віддала частину землі у власність селян і зменшила хлібний податок.

Ця публікація здійснена за підтримки Фонду «Партнерство задля стійкості України», який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю «Першого Криворізького» і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.

Оновлено 30.05.2024

Матеріал написано у межах проєкту, який покликаний підтримати ініціативу молодих авторів та авторок вивчати історію Кривого Рогу та його околиць. Редакція закликає читачів та читачок приєднуватись до обговорення викладених у матеріалах відомостей та доповнювати їх, щоб разом відновлювати історичні факти, які були недостатньо оприявнені до сьогодні.

При публікації матеріалу редакція припустилась помилки щодо терміну «розкуркулення» й вжила його неправильно. Перепрошуємо за помилку й дякуємо читачам і читачкам, які на неї вказали. Долучайтесь до обговорення у коментарях. Дякуємо, що своїми коментарями допомагаєте зробити матеріали точнішими. 

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Додати коментар

Поділитися у соцмережах

Пов’язані матеріали

Коментарі до статті

Немає комментарів

Додати коментар

Вас може зацікавити

Історія життя композиторки, що створила гімн Кривого Рогу

У 2022 році криворізькому гімну “Кривий Ріг - моє місто” виповнилося 22 роки. Авторкою музики цього твору стала Ірина Вікторівна Шевченко

Які розваги мали криворіжці та німці під час окупації

У культурному й освітньому житті Кривого Рогу доби окупації можна виділити два етапи. На першому етапі (осінь 1941 — зима 1942 років) вплив на життя міста мала патріотично налаштована частина криворізької інтелігенції з-поміж членів ОУН(б) або її симпатиків. Другий етап (середина 1942 — кінець 1943 років) характеризується продовженням репресій влади проти українських націоналістів, а також відвертим німецьким шовінізмом та антисемітизмом.

Історія вулиці Каунаська (Синагогальна) у Кривому Розі

Вулиця Каунаська (колишня Синагогальна) першу назву отримала від Хоральної синагоги та молитовного будинку «Хевро-Мішнаїс». Вважалася центром єврейського життя міста.