Отаман Блакитний: повстанський рух, зв'язок з Криворіжжям і загибель

За підтримки істориків, краєзнавців і літераторів почали повертатися із забуття імена повстанських ватажків, яких радянська пропаганда зараховувала до злісних ворогів народу. Заступник директора криворізького історико-краєзнавчого музею Олександр Мельник зібрав інформацію більш ніж про 20 місцевих повстанських отаманів.  Радянська влада стверджувала, що вони були бандитами. Що було насправді — у матеріалі.
Костянтин Пестушко народився 18 лютого 1898 року в селі Ганнівка (зараз - село у Кіровоградській області). Його батько був заможним селянином, мав початкову освіту – чотири класи церковно-приходської школи. У Костянтина було три брати і три сестри. Кость Пестушко закінчив у рідному селі двокласну школу Міністерства народної освіти. У 1915 році Костянтин став студентом Олександрійського механіко-технічного училища (сучасний Запорізький технічний університет). Закінчити навчання йому не вдалося: не склалися взаємини з професором математики. 
У 1915 році студент Пестушко добровольцем пішов на фронт, два роки воював на російсько-турецькому фронті. Після війни його нагородили трьома солдатськими Георгіївськими хрестами. Після поранення Кость Пестушко потрапив до шпиталю, потім його направили в офіцерську школу у Грузію. 
Після навчання Пестушко отримав призначення на Західний фронт, де і застав Лютневу революцію. Розвал царської армії дозволив Костянтину повернутися додому, де його застала гетьманська мобілізація 1918 року. Він проходив службу у Білій Церкві в Маньківському полку, де дослужився до полковника. Під час невдалого для України протигетьманського повстання Пестушко приєднався до військ Симона Петлюри.

У  лютому 1919 року, після фактичної поразки військ УНР у війні з більшовиками, Пестушко повернувся до рідного села. Через півроку денікінські війська захопили Ганівку. Щоб не потрапити під чергову мобілізацію, він виїхав до села Олександрівськ у Запорозькій області. Тут він жив у своїх знайомих по училищу. 

“Кость Блакитний, - згадував вже в еміграції його молодший брат Юрій Степовий, - був вище середнього зросту, мав добру статуру. Обличчя бліде, привабливе, очі сірі, великі. Мав пухнасті чорні вуса, що надавали солідності й хвиляста зачіска назад. Сіре вбрання військового строю, елегантні офіцерські чоботи. На правому боці маленький парабелум, зліва планшетка, а через шию - бінокль”.

Наприкінці 1919 року Пестушко створив партизанський загін, який діяв на Катеринославщині. Загін нищив білогвардійців. Щоб убезпечити рідню, молодий отаман придумав для себе псевдонім - “Степовий- Блакитний”. У цей час Отаман Блакитний співпрацював із лівими есерами та анархістами. У жовтні загін Пестушка об’єднався із загонами отаманів Скирди та Каліберди. Об’єднаний загін із 500 бійців зустрівся біля містечка Нова Прага з махновцями і отримав від них тисячу гвинтівок. 
Таким чином, загін Пестушка став структурним підрозділом махновського полку. Загін Блакитного діяв у межах знаменитого Чорного лісу. 

Чорний ліс у Кіровоградській області. Джерело фото: k-z.com.ua
Вони контролювали район Знам’янка – Кременчук — Олександрія і північну частину Криворізького повіту. 20 листопада 1919 року загін вибивав білогвардійський гарнізон генерала Слащова із Знам’янки. Посварившись із махновцями, скоріше за все через ідеологічні міркування, у січні 1920 року повстанці повернулися у рідну для Пестушка Ганнівку. Тут загін арештували червоні. Пестушко зміг довести, що не служив в Добровольчій армії і його звільнили. 

Селяни обрали  Пестушка головою ревкому і комісаром Ганнівської волості, яка з лютого 1919 року увійшла до складу Криворізького повіту. Перебуваючи на цій посаді, - писав історик Олександр Мельник, - Пестушко створив одну з найбільших підпільних організацій у повіті. Ще одна організація виникла в Кривому Розі, де її очолили Сергій Клепач і Микола Скляр. Довкола Пестушка почали гуртуватися місцеві отамани Гниненко, Іванов, Петренко… Отаману Пестушку тоді було 22 роки.

12 травня 1920 року він підняв повстання рекрутів у Кривому Розі. Відбулося це біля повітового військкомату на вулиці Глинки, 33. З майдану біля військкомату, повстанці рушили на головну вулицю міста – Поштову. Захопили місцевий ЧК, визволили в’язнів. За три дні відбулася робота по формуванню так званої Степової дивізії. Епіцентром повстання став також місцевий базар. Тут на майдані озброєні повстанці влаштували мітинг. Вони створили спеціальний загін, який імітував постріли гармат за допомогою грамофонних труб, конфіскованих у місцевих жителів.

До повстанців приєдналося чимало криворіжців. Так почався славний і трагічний шлях Степової дивізії, яка рушила в напрямку Гуровки, Софіє – Гейковки, до Єлисаветграду.

Повстанці також захопили поїзд із сіллю, яка тоді була дорогоцінним продуктом, та роздали її місцевим жителям.

Коли 28 серпня 1920 року загін Пестушка захопив поїзд з автомобілями, розпочалося термінове слідство. Залізничники перевіряли станцію П’ятихатки та всіх інших підозрюваних у  допомозі повстанському загону. В звітах чекісти вказували, що у Пестушка було гасло «Самостійна Україна». Центром базування і поповнення Степової дивізії була північна частина Криворізького повіту, а також район войовничих козацьких сіл Верблюжки – Варварівка – Водяної – Петрове.
Повстання розросталося на Катеринославщині і Херсонщині. Довіреною зв’язковою  отамана Пестушка була 17 річна легендарна розвідниця Віра Бабенко, що походила з селища Веселих Тернів, виконуючи завдання отамана.
Першою великою перемогою степовиків було знищення об’єднання загороджувальних загонів Криворізької та Єлисаветградської ЧК та двох полків бригади Котовського біля села Варварівки. 24 вересня 1920 року. Степова дивізія переможним маршем дійшла до села Медведівки (сучасна Черкаська область), і скоро наблизилася до центру повстанського руху на Україні. На нараді в штабі отамани Холодного Яру обрали Костя Блакитного головним отаманом всіх повстанських загонів.
Згодом до степовиків почали доходити звістки, що червоноармійці грабують їхні села, тероризують населення. Пестушко прийняв рішення повернутися.

Джерело фото: dsnews.ua
Шлях степовиків перетнувся із маршрутом першої Кінної армії Будьонного, що прямувала з польського фронту на Крим.Тут більшовики знищили загін “Чорний ворон” Миколи Скляра. Після кількох запеклих і жорстоких боїв Блакитний  вирішив розпустити свою дивізію.
Перед демобілізацією повстанців отаман розбив своє військо на полки. Кожен полк забирав із собою зброю. Частина повстанців повернулася до Холодного Яру. Не побажав складати зброю отаман Іванов, який продовжував виснажливу боротьбу понад рік. Базою полку для повстанців стало Криворіжжя. Штаб Блакитного пішов у підпілля, проте підтримував зв’язки з іншими отаманами. У польське місто Тарнов за дорученням Блакитного їздила розвідниця і зв’язкова Віра Бабенко.

Джерело фото: tyzhden.ua
Скоро доля повстанців була вирішена. Отаман Андрій Зірка їх видав. Більшовики дізналися, де переховувався отаман Вовгура-Гниненко, 25 серпня 1921 року в Жандармській балці під Катеринославом розстріляли 51 підпільника. Тоді ж убили сотні повстанців і в інших містах. 

Костянтин Пестушко загинув 9 травня 1921 року в бою з чекістами у рідному селі. 

Пам'ятник Костю Пестушку у Кривому Розі встановили у 2021 році

Повстанський рух невтомно придушували радянські військові, але з 1920 по 1923 рік у криворізькому повіті проти радянської влади діяло до 3-х тисяч повстанців. До весни 1923 року арештували приблизно 450 чоловік. Радянська влада, довго ще не відчувала себе на Криворіжжі впевнено, вважаючи ці місця розсадником «політичного бандитизму».

Читайте також: Юрко Степовий про брата - отамана Степового-Блакитного

У матеріалі використано цитування зі статті "Бунтівне Криворіжжя. Шлях отамана Пестушка" сайту tyzhden.ua